Оборотний капітал та його суть

     Вітчизняні  нормативні акти також приділяють увагу  трактуванню поняття “оборотні  кошти”. Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №2 “Баланс" оборотні активи - це грошові кошти  та їх еквіваленти, що не обмежені у  використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу .

     Отже, оборотні кошти - це кошти, що являють  собою авансовану в грошовій формі  вартість для створення і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в мінімально необхідних розмірах, що забезпечує неперервність процесу  виробництва та своєчасність здійснення розрахунків.

     Також в цілому існує певна ідентичність понять – оборотні кошти та оборотний  капітал. Загалом, поняття “капітал”  виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії “грошовий капітал” розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

     Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й  товарну. На першій стадії під час  авансування коштів здійснюється придбання  й нагромадження необхідних виробничих запасів.

     У виробничому процесі авансується  вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов’язані  з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після  чого настає стадія реалізації.

     На  третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання  виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих  у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно  є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

     Кругообіг оборотного капіталу і створення  нової вартості відбувається за схемою:

     Г — Т ... В ... Т' — Г',    (2.1)

     де Г – кошти, що авансуються;

     Т – предмети праці (товар);

     В – виробництво;

     Т' – готова продукція (товар);

     Г' – кошти, отримані від реалізації створеної продукції .

     Мету  функціонування капіталу буде досягнуто  тоді, коли Г' = Г + DГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.

     Таким чином, кругообіг оборотного капіталу (рис. 2.1) здійснюється протягом одного виробничого циклу: грошові кошти авансуються у виробничі запаси, в процесі виробництва створюється нова продукція, продукція реалізується (можливо на умовах комерційного кредиту, що викликає появу дебіторської заборгованості), виручка за реалізовану продукцію надходить на розрахунковий рахунок і знову авансується у виробництво. Якщо підприємство функціонує ефективно, процес кругообігу оборотного капіталу забезпечує неперервність виробничого процесу та зростання капіталу підприємства, оскільки в цьому випадку виручка за реалізовану продукцію перевищуватиме кошти, авансовані у виробництво.

Рис. 2.1.1 - Кругообіг оборотних коштів підприємства

     Отже, оборотний капітал (оборотні кошти) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. В процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм, відбувається самозростання капіталу. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди. 

  2.3 Моделі управління оборотним капіталом

       Суть  політики управління оборотним капіталом  полягає у визначенні достатнього  рівня і раціональної структури  поточних активів й у визначенні величини і структури джерел їх фінансування.

       Можна виділити три основні  моделі управління оборотними коштами:

• Агресивна модель управління поточними активами і пассивами - підприємство не ставить обмежень у нарощуванні поточних активів, має значні грошові кошти, запаси сировини і готової продукції, істотну дебіторську заборгованість - у цьому випадку питома вага поточних активів у складі всіх активів високий, а період оборотності оборотних коштів тривалий.

       Така  політика управління поточними активами не може забезпечити підвищену економічну рентабельність активів, але практично  виключає питання зростання ризику технічної неплатоспроможності.

       Агресивною  моделі управління поточними активами відповідає агресивна модель управління поточними пасивами, при якій у  загальній сумі пасивів переважають  короткострокові кредити. При цьому  у підприємства підвищується рівень ефекту фінансового важеля. Витрати  підприємства на виплату відсотків  по кредитах ростуть, що знижує рентабельність і створює ризик втрати ліквідності.

• Консервативна модель управління поточними активами і пассивами - підприємство стримує ріст поточних активів - і тоді питома вага поточних активів у загальній сумі активів низький, а період оборотності оборотних коштів короткий. Таку політику ведуть підприємства або в умовах достатньої визначеності ситуації, коли обсяг продажів, строки надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їхнього споживання і т.д. відомі заздалегідь, або при необхідності строгої економії.

       Така  політика управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але несе в собі підвищений ризик виникнення технічної неплатоспроможності  у разі непередбачених ситуацій при  реалізації продукції або при помилці в розрахунках.

       Ознакою консервативної політики управління поточними  пасивами служить відсутність або  дуже низька питома вага короткострокового  кредиту в загальній сумі всіх пасивів підприємства. Всі активи при цьому фінансуються за рахунок постійних пасивів (власних коштів і довгострокових кредитів і позик).

• Помірна модель управління поточними активами і пасивами - підприємство займає проміжну, "центристську" позицію - при цьому поточні активи становлять приблизно половину всіх активів підприємства, період оборотності оборотних коштів має усереднену тривалість. У цьому випадку і економічна рентабельність активів, і ризик технічної неплатоспроможності перебувають на середньому рівні.

       Для помірної політики управління поточними  пасивами характерний середній рівень короткострокового кредиту в  загальній сумі пасивів підприємства.

       Помірна політика управління оборотними коштами  являє собою компроміс між  агресивною і консервативної моделлю.

       Вибір відповідних джерел фінансування оборотних  активів в остаточному підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу та рівнем ризику фінансової стійкості  і платоспроможності підприємства. З урахуванням цих факторів і  будується політика управління фінансуванням оборотних коштів.

       Якщо  при незмінному обсязі короткострокових фінансових зобов'язань буде рости  частка оборотних активів, фінансованих за рахунок власних джерел і довгострокового  позикового капіталу, то в цьому  випадку буде підвищуватися фінансова  стійкість підприємства, але знижуватися  ефект фінансового важеля й рости  середньозважена вартість капіталу в цілому (тому що процентна ставка за довгостроковими позиками у силу більшого їхнього ризику вище, ніж  по короткострокових позиках).

       Відповідно, якщо при незмінному участю власного капіталу і довгострокових позик  у формуванні оборотних активів  буде рости сума короткострокових фінансових зобов'язань, то в цьому випадку  може бути знижена загальна середньозважена  вартість капіталу, досягнуте більше ефективне використання власного капіталу (за рахунок зростання ефекту фінансового важеля), але при цьому буде знижуватися фінансова стійкість і платоспроможність підприємства (за рахунок зростання обсягу поточних зобов'язань і збільшення частоти виплат боргу).