Облік кредитних операцій

У зв’язку з цим основними цілями подальшого розвитку банківської системи України є:

- забезпечення стабільного функціонування банківської системи шляхом зменшення чутливості окремих банків та всього банківського сектору до зовнішніх потрясінь, підвищення його стійкості та надійності, попередження локальних і виключення можливості системних банківських криз;

- зміцнення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів, в тому числі іноземних;

- підвищення ефективності виконання функцій фінансового посередника шляхом збільшення спектра, якості та обсягів банківських послуг для реального сектора економіки та населення;

- попередження використання банківських установ в недобросовісній діловій практиці, в тому числі з метою легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Безпосередня підтримка розвитку банківської системи через використання інструментів та механізмів грошово-кредитного та валютного регулювання проводиться Національним банком України в межах монетарного стимулювання розвитку економіки в цілому і спрямовується на:

-         підвищення ресурсної бази банків;

-         покращення структури активів і пасивів банків;

-         збільшення обсягів кредитування банками економіки;

-         стимулювання інвестиційної спрямованості діяльності банків;

-         зниження ціни кредитних ресурсів;

-         скорочення процентних ставок за банківськими кредитами;

-         вжиття заходів щодо стимулювання розвитку фондового ринку;

-         створення умов для розширення використання національної валюти у міжнародних розрахунках, зокрема, з країнами СНД.

Враховуючи високій ступінь відкритості економіки України та її вразливість до різноманітних внутрішніх і зовнішніх шоків, що ускладнює можливість достовірного передбачення наслідків упровадження тих або інших заходів, здійснення НБУ будь-яких дій з монетарного стимулювання розвитку банківської системи відбуватиметься з додержанням принципів поступовості, передбачуваності та прозорості, за рахунок:

- уникнення різких та/або раптових змін умов функціонування грошово-кредитного ринку;

- зрозумілості суті тих або інших дій Національного банку України для учасників ринку;

- попереднього обговорення найпринциповіших рішень щодо регулювання грошово-кредитного ринку з представниками фінансових та ділових кіл.

За своєю природою діяльність банка в основному пов’язана з використанням фінансових інструментів, в тому числі похідних фінансових інструментів. Основними факторами, що впливають на ефективність надання фінансових послуг банком, є різноманітні ризики. Кредитний ризик – це реальний або потенційний ризик втрати кредитних коштів, який виникає у банка внаслідок нездатності контрагента виконати умови фінансової угоди з банком. Кредитний ризик присутній у всіх видах діяльності банка, результат яких залежить від дій позичальників, емітентів, інших контрагентів та виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере на себе зобов’язання їх надати чи здійснює інвестиції.

Функція управління ризиками в банку здійснюється відносно фінансових ризиків (кредитного, ринкового, географічного, валютного, ризику ліквідності та ризику відсоткової ставки), а також операційних та юридичних ризиків. Основна мета управління фінансовими ризиками – визначити ліміти ризику та встановити контроль над тим, щоб ці ліміти не перевищувалися. Керування операційними та юридичними ризиками повинно забезпечити належне функціонування внутрішніх процедур та політики, спрямованих на зведення цих ризиків до мінімуму.

Наприклад, процес визначення кредитного ризику у комерційному банку слід розподіляти на оцінку індивідуального та портфельного кредитного ризику. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент – позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого контрагента, тобто його індивідуальну здатність вчасно та в повному обсязі виконати прийняті на себе зобов’язання. Портфельний ризик виявляється в зменшенні вартості активів банка. Джерелом портфельного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик, тобто портфель однорідних кредитних операцій. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банка.

Управління кредитним ризиком здійснюється шляхом оцінки та моніторингу кредитоспроможності позичальників, визначення й постійної актуалізації рейтингу якості кредитної угоди, структурування кредитних угод, визначення та встановлення лімітів, постійного моніторингу якості кредитного портфелю в розрізі регіонів та програм кредитування, вдосконалення внутрішніх процедур проведення активних операцій та методик аналізу кредитоспроможності контрагентів банка.

Окрім різноманітних ризиків, що впливають на результативність діяльності банку, існують й інші фактори. Безпосередньо це: зобов’язання, операційні витрати, кредити як юридичним, так і фізичним особам, депозити, власний капітал, акціонерний капітал та активи.

На сьогоднішній день в Україні помітно загострилася конкуренція на ринку банківських послуг. Безперечну перевагу над своїми конкурентами мають банки, які пропонують клієнтам велику кількість послуг. До основних продуктів банку належать: видача грошових кредитів; прийом депозитів; здійснення грошових розрахунків і платежів; випуск кредитних та платіжних карток; консультування, надання економічної та фінансової інформації.

Окрім зовнішніх факторів, на надання фінансових послуг комерційними банками, впливають також і внутрішні показники. Таким чином, можна запропонувати наступні шляхи вдосконалення банком основних показників діяльності:

1. Розширення клієнтської бази. Зазначений фактор дає банкові ряд переваг, основними з яких є наявність залишків на розрахункових рахунках, можливість використовувати стабільно частину коштів клієнтів для проведення активних операцій, надходження готівки до каси банку, одержання комісійного доходу за розрахунково-касове обслуговування. З метою збільшення кількості клієнтів банку слід розробити програму залучення клієнтів і встановлення з ними довгострокових взаємовигідних відносин, яка складається з таких напрямів:

– створення найсприятливіших умов обслуговування клієнтів, таких, як комфортність і безпека обслуговування, створення атмосфери довіри і взаєморозуміння, конфіденціальність операцій і дотримання комерційної таємниці;

– удосконалення існуючих і впровадження нових технологій обслуговування клієнтів;

– створення персональних менеджерів для роботи з клієнтами;

– цілеспрямований пошук і додаткові стимули залучення клієнтів;

– якісне і швидке обслуговування клієнтів.

2. Розвиток ефективно діючої філіальної мережі. З цією метою необхідно розробити програму розвитку мережі філій, до якої входитимуть:

– оптимальне розміщення філій та інших віддалених структурних підрозділів;

– відкриття нових філій у найпривабливіших регіонах (основними критеріями є потенційна клієнтура, невисокі витрати на відкриття філії та швидка окупність капітальних витрат);

– забезпечення ефективної роботи філіальної мережі в цілому і структурних одиниць зокрема, реорганізація неприбуткових філій у безбалансові відділення або закриття їх;

– оптимальний перерозподіл ресурсів між філіями банку і центральним офісом;

– надання філіям повного спектру банківських продуктів і послуг, розроблених відповідно до вимог клієнтів.

3. Універсалізація банку, підвищення якості обслуговування. Розвиток усіх традиційних видів банківських послуг, а також розробка власних, з урахуванням специфіки роботи в Україні і вимог клієнтів, поліпшення якості наданих операцій і послуг.

4. Збільшення обсягів і дохідності активів шляхом додаткового залучення й оптимального розподілу грошових ресурсів, які надходять у розпорядження банку з різних джерел між різними видами активів залежно від терміну і джерела їхнього утворення, ступеня ризику і дохідності, з метою одержання максимального доходу і мінімізації ризиків шляхом установлення необхідних лімітів.

– розвиток інформаційних технологій і процедур. Одним із першорядних завдань є створення єдиної операційно-інформаційної внутрішньобанківської системи, що забезпечує:

– наявність та ефективне опрацювання і використання інформації;

– удосконалення технологій проведення операцій;

– ведення бухгалтерського обліку і звітності з урахуванням міжнародних стандартів;

– ефективне управління структурними підрозділами банку;

– контроль і чітке визначення ступеня відповідальності кожного співробітника банку.

5. Удосконалення організаційної структури та якості персоналу. Високий рівень управління кадрами забезпечить такі напрями:

– формування корпоративної культури та поліпшення якості персоналу (рівень освіти, компетенція, навички та професіоналізм);

– програми мотивації праці та управління чисельністю персоналу.

Оцінка перспектив розвитку валютних операцій банків в Україні.

Щоб визначити подальші перспективи валютно-курсової політики, необхідно точніше оцінити її результати в 2011 р. та особливості поточного стану, а саме: здійснену девальвацію гривні в 2011 р., поточний стан валютного ринку та його вплив на зовнішньоекономічну діяльність, діючу систему валютного регулювання й обмежень, а також подальшу динаміку факторів, які впливають на збалансованість попиту і пропозиції на валютному ринку.

Девальвація гривні, здійснена торік, хоча й була досить відчутною – 80.5%, проте суттєво не порушила фінансової стабільності – інфляція зросла, але не перевищила 20%. Якщо ж оцінити девальвацію з позиції довготермінового аналізу, то в минулому році, вперше з 2006 року, коли було покладено початок лібералізації валютного режиму, темпи девальвації перевищили темпи інфляції. Це дещо вирівняло баланс між кутуму числі у до кризовий період – на 5%), а обсяг чистих зовнішніх активів (валові активи мінус валові зобов'язання) зріс майже втричі (з початку кризи майже в 2.5 рази) за рахунок зменшення зобов'язань та зростання активів.

Таким чином, незважаючи на суттєві зміни основних пропорцій валютного ринку та показників його функціонування, введення обмежень не завадило виконанню основної функції – сприянню зовнішньоекономічній діяльності. Крім того, в нових умовах комерційні банки змогли дещо збільшити, а головне – значно оздоровити зовнішні активи. Це дає їм змогу розширити власні можливості та впевненіше виконувати функції валютних агентів своїх клієнтів.

Щоб оцінити перспективи вирішення специфіки дисбалансу та розвитку валютно-курсової політики, необхідно більш точно класифікувати характер незбалансованості між сукупними попитом і пропозицією на валютного балансу, решта – на інше, в тому числі на виплати з обслуговування кредитів міжнародних фінансових організацій.

Отже, державні витрати на обслуговування зовнішніх боргів становлять нині головну проблему. В перспективі її якоюсь мірою послаблює проведена реструктуризація боргів перед нерезидентами за ОВДП. Основні ж суми зовнішнього державного боргу залишаються значними, хоча й дещо меншими, ніж у 2010 році.

Надзвичайно важливою є також проблема дефіциту торговельного балансу, який, за прогнозами, знову перевищить 1 млрд. доларів. У рамках цієї проблеми необхідно розглядати і зростання попиту на іноземну готівку, яка, крім засобу накопичення, широко використовується у неофіційній торгівлі «човниками».

Існує також проблема ажіотажного попиту, зумовлена значними девальваційними очікуваннями. Вони підживлюються неконструктивними дискусіями у Верховній Раді та засобах інформації щодо можливого відпускання курсу у «вільне плавання», яке в суспільстві пов'язують зі значною девальвацією, висловлюваннями деяких посадових осіб стосовно можливої емісії, наступними президентськими виборами, які теж пов'язують із емісією, а також відсутністю чітких перспектив щодо стабілізації ситуації в Росії з її негативним впливом на Україну.

ВИСНОВКИ