Інституціональна економіка

     • артикуляція інтересів: перетворення емоцій, очікувань, незадоволеності на політичні вимоги;

     • агрегування інтересів, тобто узгодження вимог, встановлення між ними певної ієрархії на основі загальногрупових цілей. Таке узагальнення інтересів обов’язкове для об’єднання, адже саме під час цього процесу формується спільна позиція, яку потім представлятимуть перед державними органами;

     • вибір інтересів. Якщо процес узагальнення й формулювання інтересів спрямований на наявні інтереси всередині груп, то від правильного вибору (селекції) інтересів залежить спроможність об’єднання впливати на політичну систему. Адже політична система може реалізувати лише обмежену кількість інтересів, інакше вона буде безнадійно перевантажена;

     • інформування органів влади про ті чи інші проблеми суспільного життя;

     • участь у процесі формування політичних еліт і владних структур суспільства. Полягає в експертних оцінках тих чи інших проблем, у висуванні членів групи інтересів для роботи у владних органах, у підтриманні певних урядових структур і посадовців.

     Чимало  дослідників розглянуло причини  приєднання до груп тиску окремих  осіб і інститутів, що мають змогу  скористатися з державних рішень без зайвих зусиль, пов’язаних із членством. При цьому пропонують різні пояснення: поява нових можливостей у користуванні різними послугами (М. Олсон [6]);

     208 Дмитро Виговський

     привабливість перспективи контакту із зовнішніми покровителями або вигідність ролі політичного організатора, що створює групу (Дж. Вілсон [15]);

     Групи інтересів як центр політичного  впливу на внутрішньодержавному рівні 209 йдеться про вузькі інтереси, що безпосередньо заторкують незначну кількість громадян; д) демонстрації, страйки й інші дозволені законом акції протесту.

     До  силових каналів доступу належать бунти, стихійні маніфестації, політичний терор, залякування, шантаж та інші засоби насильницького впливу на владні структури.

     Можливості  груп тиску різні. Ті з них, які  мають авторитет у суспільстві, можуть безпосередньо звертатися до політичних суб’єктів. Інші ж групи тиску, які не мають каналів прямого доступу до еліти, змушені впливати опосередковано. Один із варіантів полягає в первісному впливі на суспільну думку, щоб потім уже вона впливала на тих, хто ухвалює політичні рішення. Залежно від характеру впливу, розрізняють три його типи: вплив на тих, хто ухвалює політичні рішення; вплив на партії, що втримують або контролюють владу; вплив на суспільну думку, яка впливає на владу. До найважливіших можливостей належать:

     1) близькість до особи або організації, що ухвалює рішення;

     2) володіння засобами, достатніми для всього комплексу дій, потрібних для реалізації інтересів;

     3) можливості здійснювати політичний вплив у широкому значенні цього слова;

     4)можливості  для здійснення економічного  впливу;

     5) інформаційні можливості;

     6) можливість використати силові методи.

     Ефективність  впливу залежить і від місця його застосування. Річ у тому, що в  політичних системах різних країн значення тих чи інших елементів для процесу ухвалення конкретних рішень неоднакове. У деяких країнах центр ухвалення рішень перебуває у сфері законодавчої влади, в інших – у структурах виконавчої влади, у третіх чималу роль у цьому процесі відіграють місцеві органи, що володіють значними повноваженнями й ресурсами завдяки своїй автономії.

     Знання  про те, з ким і як необхідно  вступати в контакт, щоб було ухвалено рішення, яке враховує інтереси групи  тиску, зумовило створення органів, що спеціалізуються на способах впливу. Наприклад, у США тих, хто входить у такі органи, називають лобістами, хоча в Європі воліють використовувати термін “групи інтересів”.

     Підсумовуючи, сформулюємо кілька висновків. По-перше, групи тиску та групи інтересів  є типовими для суспільств із усталеним демократичним устроєм. Саме в такому суспільстві вони спроможні якнайповніше реалізувати свої позитивні функції – наприклад, артикуляцію та агрегування суспільних інтересів. По-друге, треба розрізняти власне групи інтересів, які прагнуть радше знайти “спільну мову” із владою, та групи тиску, що мають намір активно впливати на ухвалені владними органами рішення. По-третє, головною відмінністю груп тиску та груп інтересів від політичних партій є їхнє бажання тільки впливати на владу, а

     210 Дмитро Виговський

     не  боротися за її здобуття. Коли група  тиску починає боротися за владу, вона перетворюється на політичну партію.

     Концепція представлення інтересів різноманітних  груп на державному рівні, розглянута в статті, також актуальна для  сучасних українських реалій. Попри те, що з кожною політичною силою асоціюється певна бізнес-група, нині український політичний спектр достатньо фрагментований, адже кожна з політичних партій має у своєму складі декілька центрів або груп тяжіння. Ці групи всередині партій використовують політичні партії для реалізації своїх бізнес-інтересів через вплив на владні рішення. Актуальним для України в аспекті груп інтересів було б запровадження регулятивної системи їхньої діяльності та легалізації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

     1. Боренько Я. Теоретичні основи дослідження груп інтересу // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку // Збірник наукових праць. – Львів: ПАІС, 1998. – С.20-23.

     2. Довженко М.В. Сучасна економічна теорія: навч.посбник.-К.: Академія, 2005.-390с.

     3. Основи економічної теорії: Посібник /За ред.. С.В. Мочерного.-К.: Академія, -1998.-464с.

     4. Ткач А.А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія: Навч. посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2007.-304 с.

     5. Шевченко Я.М.. Право власності // Юридична енциклопедія. Т.5. П-С. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2003. – С. 6.