Нормування праці

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і  ненормовані. До нормованих належать необхідні  для даних конкретних умов затрати  основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом ( t_ШК ),

t _ШК = t_О + t_Д + t_ОБ + t_ВОП + t_ПР + t_ПЗ,

де t_О — основний час;

t_Д — допоміжний час;

t_ОБ — час обслуговування робочого місця;

t_ВОП — час на відпочинок та особисті потреби;

t_ПР — час нормованих перерв з організаційно-технічних причин;

t_ПЗ — підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.

Досліджуючи трудові  процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на виконання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Визначення фактичних  затрат часу на виконання елементів  операцій потрібне для розроблення  нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального  часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження  трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При  цьому фактичні затрати часу вимірюються  за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження  затрат робочого часу складаються з  таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• оброблення даних;

• аналіз результатів  і підготовка пропозицій щодо удосконалення  організації праці.

За допомогою  хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три  способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. За безперервного способу всі  елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3—5 сек.).

Залежно від  об'єкта спостереження розрізняють  такі фотографії:

• фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія);

• фотографія часу роботи устаткування;

• фотографія виробничого  процесу.

За індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації  праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія  часу використання устаткування — це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обгрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія  виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий — за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно від  способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх  замірів полягає в безпосередній  реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

Також важливу роль у нормуванні праці  в сучасних умовах господарювання відіграє робочий час:

Робочий час є загальною  мірою кількості  праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно  з Кодексом законів про працю  України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися  за рахунок власних коштів підприємств  і організацій для жінок, які  мають дітей віком до 14 років  або дитину-інваліда.

Для працівників  здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих  підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами  роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим  завданням у поліпшенні організації  праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють  змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний  режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.Проектний розділ 

  Вдосконалення організації нормування праці. 

Ефективність роботи по організації нормуванню праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації і нормування праці на підприємстві слід планувати і аналізувати наступні показники: 
- Питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах; 
- Охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці; 
- Величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об'єму затрат праці) за рахунок покращення нормування, підвищення якості норм; 
- Коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства; 
- Степінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці; 
- Частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці. 
Для забезпечення систематичного вдосконалення організації і нормування праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати на п'ятирічку і по рокам наступні напрямки: нормативно-дослідну роботу по розробці нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт по розробці і обслуговуванню виробництва; аналіз діючих норм затрат праці і їх 
перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж і ін.); вивчення передового досвіду і поширення найбільш раціональних форм і прийомів роботи; підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів по організації і нормуванню праці. 
На підприємствах постійно ведеться робота по забезпеченню росту продуктивності праці як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника всієї системи трудових показників. Велике значення надається вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції. Для планування на підприємстві встановлюють планову нормативну, фактичну трудомісткість. Співставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової ціни. В залежності від категорії персоналу, праця котрого враховується при визначенні трудомісткості, розрізняють технологічні, комплексну, виробничу і повну заводську трудомісткість. 
Технологічна трудомісткість визначається по кожній виробничій операції, деталі, вузлу і виробу по нормам часу робітників відрядників основного виробництва. Комплексна трудомісткість розраховується як сума технологічної трудомісткості і затрат праці робітників-відрядників  
допоміжного виробництва і всіх робітників-погодонників основних і допоміжних цехів, які визначаються прямо або не прямо пропорційно  
технологічній трудомісткості кожного виду продукції. 
Виробнича трудомісткість включає комплексну трудомісткість з додаванням затрат праці, пов'язаних з обслуговуванням процесу виробництва і створенням необхідних умов для його нормального функціонування. Ці затрати праці визначаються на кожну одиницю продукції за принципом 
пропорційного розподілу з врахуванням комплексної трудомісткості і 
об'ємів виробництва на одиницю продукції. 
По підприємству, цехам, ділянкам і бригадам розраховують, планують, аналізують зниження трудомісткості Тр в результаті впровадження відповідних оргтехміроприємств: 
а) зниження норми часу 
Тр=(Нб-Нплп)QКд, 
де Нб і Нпл – норми часу до і після впровадження міроприємства, нормо-год; Q – об'єм виробництва продукції, шт.; Кд  
– коефіцієнт терміну дії міроприємства; 
б) збільшення норм обслуговування 
Тр=(1/Ноб-1/Нопл)ФплКд, 
де Ноб і Нопл – норми часу до і після впровадження міроприємства; Фпл – плановий фонд робочого часу, год.; 
в) зменшення нормативної чисельності робітників 
Тр=(Чб-Чпл)ФплКд, 
де Чб і Чпл – нормативна чисельність робітників до і після впровадження міроприємств. 
Планова технологічна трудомісткість Тр.пл визначається за формулою: 
Тр.пл=(Т'р.пл.Q-Тр)/Q 
де Т'р.пл – технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-год. 
Планова трудомісткість обслуговування Тобс по кожному виду робіт на одиницю основної продукції встановлюється, виходячи з трудомісткості обслуговування на одиницю основної продукції – в базисному і плановому періодах з врахуванням коефіцієнта зміни трудомісткості Кт по даному виду робіт: 
Тобс=QбТр.плКт/Qпл, 
де Qб і Qпл – об'єм одиниці основної продукції; Тр.пл – технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-год. 
Науково обгрунтовані розрахунки трудомісткості продукції дають можливість виявити, врахувати і аналізувати динаміку продуктивності праці, виявити резерви її підвищення як по підприємству в цілому, так і по окремим видам продукції, технологічним станом її виробництва. Показник трудомісткості продукції прямо пов'язаний з якісним рівнем нормування праці. Як трудомісткість, так і виробіток залежать від одних і тих же факторів – підвищення технічного рівня виробництва, росту фондоозброєності і енергоозброєності праці, її раціоналізації, скорочення простоїв і інших витрат робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів. 
Для виявлення шляхів зниження трудомісткості виготовлення виробів доцільно використовувати функціонально-вартісний аналіз  (ФВА), мікроелементні нормативи і методи математичного моделювання з метою оптимальної організації трудових процесів. ФВА дозволяє мінімізувати трудові затрати на виготовлення виробів. Використання економіко-математичних методів і ЕОМ розкриває можливості вирішувати такі задачі, як оптимізація варіантів розподілу і кооперації праці, організація і обслуговування робочих місць, розрахунок норм часу і норм обслуговування. 

Завжди необхідно  враховувати взаємозв’язок витрат на різні ресурси. Наприклад, скорочення трудомісткості продукції може бути досягнуте шляхом автоматизації  обладнання, підвищення якості інструментів, що пов’язане з додатковими витратами. Тому норми праці  повинні встановлюватися такими, які відповідали б мінімуму сумарних витрат на всі виробничі ресурси. Мінімізація витрат здійснюється в межах спричинених технічними, психофізичними, соціальними та іншими факторами.

      З розвитком виробництва розширюється склад норм праці, посилюється взаємозв’язок  функцій нормування і організації  виробництва. Для прикладу, з появою можливостей обслуговування одним  працівником декілька одиниць обладнання стало необхідним нормувати співвідношення між кількістю обладнання і чисельністю працівників. З переходом на колективні форми організації праці стало необхідним нормувати чисельність бригад та структуру персоналу бригад.

      Сьогодні  підприємствами використовується система норм праці, що відображує різні сторони трудової діяльності. Найбільш поширено застосовуються норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Важливим елементом  організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче  місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця — це система заходів  щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в  певному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів  виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного  оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й  організаційне оснащення робочих  місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).