Населення та трудові ресурси України

Показник рівня безробіття використовується для виміру масштабів безробіття і виміряється як частка офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності зайнятих у виробництві. Тривалість безробіття характеризує середній час перериву в роботі. Розрізняють безробіття фрикційне, структурне, інституціональне, циклічне, добровільне.

Фрикційне безробіття відбиває плинність кадрів, зв'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Серед сукупної робочої сили якась частина постійно знаходиться в русі, переміщаючись на нові робочі місця. Цей тип безробіття включає в себе людей, що незайняті в зв'язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників в тих галузях, де тимчасові звільнення є нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. Структурне безробіття власне кажучи є заглибленням фрикційного. З часом у структурі попиту споживачів і в технології відбуваються важливі зміни, які, в свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Через такі зміни попит на деякі види професій зменшується або зовсім припиняється. Попит на інші професії, включаючи нові, збільшується. Виникає безробіття, тому робоча сила реагує на цю зміну повільно і її структура не відповідає новій структурі робочих місць.

Різниця між структурним  і фрикційним безробіттям дуже невизначена. Істотне розходження полягає в тому, що в "фрикційних" безробітних є навички, які вони можуть продати, а структурні безробітні не можуть відразу одержати роботу без перепідготовки. Фрикційне безробіття носить короткочасний характер, а структурна більш довгострокова і тому вважається більш серйозною проблемою.

Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку  праці недостатньо ефективна. Припустимо, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був би нижчий при налагодженій роботі системи інформації. У цьому ж напрямку діє завищений посібник по безробіттю або занижені податки на доходи. У цьому випадку зростає тривалість безробіття.

Циклічне безробіття викликає спад виробництва під час промислової кризи, депресії, спаду, тобто фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю загальних, чи сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, зв'язаним з дефіцитом попиту. З переходом до пожвавлення і підйому число безробітних зазвичай стає менше.

Добровільне безробіття викликане  тим, що в будь-якому випадку існує прошарок людей, які за своїм психічним складом або з інших причин не хочуть працювати. У нашій країні добре відомо, що зусилля по примусовому пристрої так званих " бомжів " не привели до переорієнтації цієї категорії населення.

Таким чином, безробіття є  характерною рисою ринкової економіки. Тому повна зайнятість - нонсенс, не сумісний з ідеєю ринкового господарства. У той же час поняття "повна зайнятість" не означає повної відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття абсолютно неминучим, отже, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття при повній зайнятості досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття.

У першому розділі розглядається повна та змістовна характеристика питання населення: його кількісна та якісна характеристика, етнічний склад тощо. В даному розділі проаналізовано статистичні дані складу та структури населення України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Трудові ресурси та їх характеристика

Розвиток економіки значною  мірою залежить від кількості  та якості трудових ресурсів. Трудові ресурси — це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево - вікової структури, а також міграції населення.

Трудові ресурси України  мають досить високу продуктивну  кваліфікацію і рівень освіти. У  зв'язку з впровадженням ринкових відносин в Україні на багатьох підприємствах  намітилася тенденція скорочення кількості  працюючих. Кількість безробітних  в Україні перевищує 1,7 млн. чол. Більш  тривожним і масштабним явищем можна  вважати приховане безробіття, яка  за різними оцінками охоплює від  ¼ до ½ працюючого населення. На відміну  від явного безробіття, яке характеризується відсутністю роботи та її пошуком, приховане  охоплює тих людей, які влаштувалися на роботу, але змушені трудитися  неповний робочий день, або з неповною ефективністю, або з неповною оплатою  праці з незалежних від них  причин. Приховане безробіття відкидає економіку країни назад, руйнує її головний ресурс - трудовий потенціал.

До трудових ресурсів в  Україні, як і в більшості країн  світу, відносять працездатне населення  у працездатному віці. Для чоловіків  тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для  жінок — 39 років (від 16 до 54 років  включно). Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить  більш як 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять  зайнятих у суспільному виробництві  підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку (без інвалідів 1 та II групи, а також непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах). 
 Найбільшу питому вагу осіб працездатного віку в складі трудових ресурсів - у Луганській, Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій областях та в Криму (понад 96%), найменший - у Київській і Чернігівській областях (91-93%). У 2010 р. В Україні у всіх сферах економічної діяльності було зайнято 19,6% млн. чол. Питома вага жінок у складі трудових ресурсів країни - 51%.

Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.      

Основні стадії зайнятості населення полягають у формуванні, розподілі, перерозподілі та використанні трудового потенціалу. Разом з  тим зайнятість населення виявляється  в специфічних її формах в залежності від соціальних і економічних  умов життєдіяльності окремих регіонів. Зайнятість - це діяльність громадян, спрямована на задоволення особистих потреб через дохід у грошовій або  натуральній формах.

Найчастіше розрізняють  такі форми зайнятості, як загальна, повна, оптимальна і раціональна. Зайнятість населення доцільно розглядати з  позиції її ефективної форми порівняно  з іншими формами. Проте кожна  форма зайнятості має самостійний  критерій оцінювання.

Усі зайняті трудові ресурси  розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Удосконалення міжгалузевих і міжрегіональних форм перерозподілу  трудових ресурсів слід здійснювати  з урахуванням особливостей регіональних ринків праці. Для раціонального  використання резервів роботи потрібно усунути недоліки, пов'язані з  розміщенням виробництва. Це вимагає  розробки науково обгрунтованих систем виробництва за регіонами України, перерозподілу працездатного населення з регіонів, де є надлишок робочої сили, до малонаселених регіонах, здійснення приватизації власності та розвитку підприємництва і фермерства, перерозподілу звільнених робітників по областями і сферами діяльності. Вирішення цієї проблеми має обгрунтування на економічному механізмі державного регулювання зайнятості населення.

Рівень ефективності форми  зайнятості працездатного населення  визначається відношенням чисельності  працюючих на виробництві до загальної чисельності працездатного населення. Особливості визначення рівня різних форм зайнятості обумовлюються соціальними, економічними, галузевими та регіональними аспектами, оскільки в умовах ринкових відносин активізується такий фактор, як конкурентоспроможність окремих верств населення на ринку праці.

До зайнятих у галузях  матеріального виробництва відносять  усіх робітників і службовців, які  працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв'язку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих  у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній культурі і соціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв'язку (в частині обслуговування населення і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативних та громадських організацій.

Підприємства і організації  матеріального виробництва і  невиробничої сфери можуть мати різну форму власності (державну, колективну, індивідуальну та приватну). Структура зайнятості наводиться в балансі трудових ресурсів, який складається на кожний рік у середньорічному обчисленні. [16,с.49]

За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якостей товару з характерною для нього вартістю та споживною вартістю. Споживна вартість пов'язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку. Сучасне виробництво зумовлює об'єктивну необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Високий освітній рівень, широка загальна культура, глибока професійна підготовка і спеціальні знання, творче ставлення до роботи і свідома дисципліна перетворюється в обов'язкову умову високопродуктивної роботи все більш широких верств працюючих. Зростає питома вага робітників з вищою та середньою освітою - 90% зайнятих. Причому кожен четвертий має диплом вузу чи технікуму. Багато професій у невиробничій сфері, переважно в охороні здоров'я, освіті, потребує більш високого рівня освіти і тривалої професійної підготовки.   
     Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного  віку характерна для висо-коурбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%. [14,с.287]

Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві — понад 4,5 млн. чол.

Понад 6 млн. чол. нині зайнято  в галузях невиробничої сфери  України. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове  обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято  в закладах охорони здоров'я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.

Найвища зайнятість населення  в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%. [10,с.367]

Ефективна зайнятість населення - це корисна трудова діяльність громадян, спрямована на підвищення продуктивності роботи, збільшення обсягів виробництва  та скорочення витрат робочого часу.

Найважливішим елементом  надійної системи соціального захисту  населення є забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення. З цією метою було прийнято Закон  України "Про зайнятість населення". Він визначив правові, нормативні, організаційні  та економічні форми зайнятості в  умовах ринкової економіки, рівноправного  функціонування різних форм власності, а також державні гарантії прав громадян на роботу. Цей законодавчий акт  конкретизує мету і завдання економічного механізму державного регулювання  зайнятості населення. Відповідно нього  регіональні адміністрації мають  право приймати рішення у сфері  зайнятості з урахуванням конкретної ситуації щодо використання трудових ресурсів, яка обумовлена ​​демографічними, організаційними, економічними і соціальними особливостями регіонів.