Напрямки вдосконалення міжбюджетних відносин на Україні

• субвенція на здійснення програм соціального захисту, що надається з державного бюджету;
• субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою (з державного бюджету);
• субвенція на виконання інвестиційних проектів;
• субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;
• субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;
• інші субвенції.

До третьої групи належать інші безумовні трансферти, що надаються на безоплатній і безповоротній основі у вигляді дотації.

Міжбюджетні трансферти, що належать до першої групи, розраховуються на формульній основі.

У разі, якщо місто чи район мають перевищення  доходів над плановими видатковими  потребами, здійснюється негативний трансферт (кошти, що передаються до державного бюджету), обсяг якого визначається за допомогою формули, що застосовується для обрахунку всіх трансфертів.

Держава, визнавши, що видатки на соціальний захист є пріоритетом державної  бюджетної політики, передбачає цільові субвенції на фінансування програм соціального захисту з державного бюджету бюджетам міст Києва та Севастополя, Автономній Республіці Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст обласного значення та районам.

Цільові субвенції на інвестиційні цілі надаватимуться бюджетам Києва, Севастополя, обласним бюджетам та республіканському бюджету Автономної Республіки Крим. Право на подальший розподіл цільових коштів між органами місцевого самоврядування належить Верховній Раді АРК та обласним радам, оскільки в багатьох випадках вплив інвестиції не обмежується певною територією. В такий спосіб визнається і підкреслюється провідна роль обласного рівня в інвестиційному розвитку територій. Пріоритетне право на отримання субвенцій на виконання інвестиційних проектів при цьому мають ті органи місцевого самоврядування, в яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості.

Під вирівнюванням бюджетної забезпеченості місцевих бюджетів розуміється система перерозподілу фінансових ресурсів, що спрямовуються на зближення можливостей органів місцевого самоврядування надавати населенню бюджетні послуги.

Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих бюджетів, окремі місцеві органи влади матимуть більшу податкоспроможність, ніж інші. Ця нерівність обумовлена міжрегіональною неоднаковістю обсягів баз оподаткування. Дотації вирівнювання мають на меті усунути наслідки цієї нерівності й забезпечити кожному місцевому самоврядуванню можливість надавати соціальні послуги на приблизно однаковому рівні за однакових ставок оподаткування. Оскільки дотації вирівнювання не прив’язані до фінансування конкретних видатків, ці трансферти працюють на вирівнювання видаткового потенціалу різних органів місцевого самоврядування на рівні області, міста та району.

Фінансові нормативи бюджетної  забезпеченості

Бюджетний кодекс застосовує принципово новий підхід до визначення прогнозних обсягів видатків місцевих бюджетів. Якщо раніше в основі розрахунку потреб того чи іншого місцевого бюджету була кількість розташованих на відповідній території установ (лікарень, шкіл, пологових будинків, інтернатів, притулків тощо), незалежно від того, наскільки вони були завантажені та скількох мешканців обслуговували, то відтепер рівень бюджетної забезпеченості встановлюється залежно від реальної кількості кінцевих споживачів цих послуг (тих учнів, які відвідують школу, тих осіб, які лікуються в лікарні, тощо).

Основна ідея застосування єдиних фінансових нормативів бюджетної забезпеченості полягає в тому, що обсяг видаткових потреб має віддзеркалювати потребу в соціальних послугах і бути обмеженим рамками наявних ресурсів для задоволення цих потреб. Принцип розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в тому, що органи місцевого самоврядування з більшими за середні потребами в соціальних послугах повинні одержувати більший за середній обсяг ресурсів для задоволення цих потреб.

Загальний порядок розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів

У  Бюджетному кодексу визначено, що розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів між державним і місцевими бюджетами визначається на основі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Окрім цього, в статті встановлено ключові параметри, що мають бути враховані у формулі, а саме:

• фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;
• кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;
• індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;
• прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування;
• коефіцієнт вирівнювання.

Прогнозні показники  видатків, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, визначаються як добуток від множення кількості мешканців чи споживачів соціальних послуг на відповідний єдиний фінансовий норматив бюджетної забезпеченості з застосуванням коригуючих коефіцієнтів по кожному окремому бюджету.

Розрахунок прогнозного показника обсягу кошика доходів, закріплених за бюджетами місцевого самоврядування, та доходів, передбачених пунктами 1, 3 –5 ч.2 ст. 66 Бюджетного кодексу України, здійснюється шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що обраховується на основі звітних даних про фактичні надходження відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні періоди (базовий період), що передують рокові, в якому формуються показники бюджету на плановий бюджетний період. Розрахунок обсягу доходів, закріплених за місцевими бюджетами, здійснюється на підставі прогнозного обсягу доходів зведеного бюджету України, визначеного, у свою чергу, на підставі прогнозних основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний період.

У разі, якщо місцевий бюджет має перевищення  розрахункового обсягу доходів над  розрахунковими видатковими потребами, здійснюється негативний трансферт до державного бюджету у вигляді коштів, що передаються до державного бюджету. Щоб стимулювати місцеві бюджети, які доклали зусиль до наповнення власних скарбниць, держава не вилучає повністю всю суму, а дає премію. Для цього слугуватиме коефіцієнт вирівнювання [13; с. 46 – 48 ].

Важливою особливістю формульних трансфертів, яку часто не зовсім розуміють, є те, що в основі трансфертів лежить різниця між розрахунковою видатковою потребою і розрахунковою податкоспроможністю. При цьому розрахункова видаткова потреба та відносна податкоспроможність не визначаються фактичними обсягами доходів та видатків. Показник розрахункової видаткової потреби спирається на розрахунок видаткових нормативів, а розрахункова податкоспроможність залежить від ефективності та потенціалу збирання доходів. Як наслідок, формула створює важливі стимули до заощадження коштів і мобілізації додаткових доходів скрізь, де тільки можливо.

Дотація, обчислена за формулою, має  сприйматись як фіксований, одноразовий  платіж. Зусилля місцевого самоврядування, спрямовані на заощадження видатків або нарощення бази оподаткування, не можуть позначитися на його обсязі. Відтак, якщо місцеве самоврядування в змозі знайти ощадливіший спосіб надання соціальних послуг, воно не втрачає нічого із заощаджених коштів.

 

2.Аналіз  структури міжбюджетних відносин та динаміки їх розвитку

Згідно з “основним бюджетним законом” – Бюджетним Кодексом України, прийнятим у 2010 році, Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Всього в Україні на даний час нараховується 12061 місцевий бюджет. До них належать  республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, бюджети міст, районів, сіл та селищ.

Будь-який  бюджет  складається  з:

• видатків, перелік яких встановлено у Бюджетному Кодексі в залежності   від переліку повноважень, покладених на орган влади, до якого належить цей бюджет;
• доходів, перелік яких встановлено відповідно до переліку видатків цього бюджету. 

Аналіз динаміки виконання місцевих бюджетів, що наведений у Додатку 4, з 1998 по 2002 рр. свідчить про зростання як видаткової, так і дохідної частини. З 1999р. маємо позитивну різницю між доходами та видатками місцевих бюджетів, яка зросла з 17,1 млн грн. у 1999р. до 511,1 млн грн. у 2002 році. Такі позитивні тенденції, однак,  на загальнодержавному рівні відображені досить низькою питомою вагою видатків місцевих бюджетів у ВВП, що  у 2002р. не перевищувала 12% проти 15% у 1998р..Це свідчить про поступове зниження дохідної частини місцевих бюджетів у відносних величинах.

На сьогодні основними джерелами  доходів місцевих бюджетів є: надходження  від податків, зборів та інших обов’язкових платежів; власні доходи від підприємницької діяльності; плати, внески тощо; трансферти з інших бюджетів. Детальніше структура дохідних джерел місцевих бюджетів України наведена у Таблиці 2.

Таблиця 2   Структура дохідних джерел місцевих бюджетів України у 1992-2002 роках, у %

Джерело доходів	1992	1995	1998	1999	2000	2001	2002
Податкові надходження	48,9	68,4	60	68	64	57	58,2
Неподаткові надходження	1,4	2,6	2,7	3,4	8,5	3,6	7,3
Доходи від операцій з капіталом	0	0	0	0	0	0,4	2,2
Державні цільові фонди	0	0	6	10,3	3,5	0	1
Офіційні трансферти	49,7	29	31,3	18,3	24	39	31,3
Усього	100	100	100	100	100	100	100

Допомога з державного бюджету  у вигляді міжбюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам, відіграє велику роль у  формуванні доходів місцевих бюджетів, проте за останні роки доля офіційних трансфертів поступово знижується, про що наочно свідчить Діаграма 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Що свідчить про поступовий перерозподіл бюджетних доходів на користь  Державного бюджету України  [17]

За 2002 рік із 686 місцевих бюджетів, яким у Законі України “Про Державний  бюджет України” встановлено обсяг  міжбюджетних трансфертів,  лише по 5 місцевих бюджетах надходження доходів становить менше 70% прогнозного річного показника,. Це свідчить про стабільність ситуації по виконанню місцевих бюджетів у 2002 році.

Таблиця 3 Вибірковий аналіз ступеню  виконання місцевих бюджетів України  у 2002 році

Назва адміністративно-територіальних одиниць	Кількість місцевих бюджетів (обласних, міст обласного значення та районів)	Середній по області відсоток виконання  загального фонду по області	Відсоток найменшого виконання по місцевих бюджетах
Вінницька область	34	108,3
Могилів-Подільський р-н			68,1
Донецька область	46	103,2
м. Жданівка			60,5
Львівська область		112,1
Самбірський район			63,4
Полтавська область	31	111,3
Миргородський район			69,4
Рівненська область	21	119,2
Дубенський район			64,7

 

Питома вага офіційних трансфертів  у доходній частині загального фонду  місцевих бюджетів в 2002 році в середньому становила 31,2%, проте їх частка в розрізі бюджетів адміністративно-територіальних одиниць істотно відрізняється. Так, на частку офіційних трансфертів по місту Києву припадає 5,4%, місцеві бюджети Донецької області сформовані за рахунок трансфертів – на 19,5%, Волинської області – на 62,6%: (див. Додаток 7)