Напрямки вдосконалення міжбюджетних відносин на Україні

ПЛАН

 

 

Вступ_____________________________________________________________3стор

1. Теоретичні та концептуальні основи формування міжбюджетних

відносин на Україні _________________________________________________4стор

1.1 основні етапи розвитку міжбюджетних відносин на Україні_________7стор

1.2 законодавча база регулювання міжбюджетних відносин____________8стор

2. Аналіз  структури міжбюджетних відносин та динаміки їх розвитку_____15стор.

3. Напрямки вдосконалення міжбюджетних відносин на Україні___________20стор

Висновок _________________________________________________________24стор

Список використаної літератури ______________________________________25стор

 

Вступ

 

Після набуття Україною статусу  незалежності почався процес становлення  національної фінансової системи. Важливою складовою цього процесу є відродження місцевих фінансів як об¢єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що пов¢язано з радикальною зміною концепції державної влади, відмовою від її радянської моделі та переходом до децентралізації системи міжбюджетних відносин, процесами розмежування функцій та завдань публічної влади по вертикалі між її центральним, регіональним і місцевим рівнями.

Формується нова, самостійна галузь фінансової науки України. Ця наука є системою знань про місцеві фінанси, або вченням про фінанси місцевих органів влади. Сьогодні розробка теорії місцевих фінансів з урахуванням нових фінансових явищ в Україні та в державах сучасної Європи є важливим завданням фінансової науки.

 Хоча  на сьогодні теоретичні питання формування міжбюджетних відносин вже закріплені на законодавчому рівні у Бюджетному кодексі, проблеми пов’язані з місцевими фінансами залишаються й досі неврегульованими. А отже, вивчення напрямків вдосконалення системи міжбюджетних відносин на Україні є дуже актуальним та має велике практичне значення.

Виходячи з цього метою написання даної роботи є вивчення механізму формування міжбюджетних відносин на Україні, їх впливу на економічний розвиток регіонів та визначення напрямків та шляхів їх вдосконалення .

Для дослідження цієї мети ставляться такі завдання: 
     -   дослідження концептуальних основ формування міжбюджетних відносин;

• огляд процесу становлення та реформування системи місцевих бюджетів на Україні;
• вивчення нормативної бази функціонування місцевих бюджетів;
• проведення аналізу динаміки та структури міжбюджетних відноси з метою виявлення диспропорцій та основних проблем їх подальшого розвитку;
• розробка рекомендацій та пропозицій по вдосконаленню системи міжбюджетних відносин на Україні.

Теоретично-методологічну основу написання роботи складають законодавчі та нормативні акти, що стосуються питань формування та виконання місцевих бюджетів (Бюджетний кодекс України, Закон України “Про місцеве самоврядування”, “Про Державний бюджет на 2002 рік”, “Про Державний бюджет на 2003 рік” та ін.), інформаційну – статистичні дані Міністерства Фінансів України щодо виконання місцевих бюджетів за 1992-2002 роки, Програма реформування податкової та фіскальної політики.

1.Теоретичні основи формування міжбюджетних відносин на Україні

             Міжбюджетні відносини за визначенням  В.Опаріна, В.Малька і С.Кондратюка, є „внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків місцевих бюджетів”[18;с.17]. З точки зору К.Лайкама, міжбюджетні відносини включають:

• поділ і правове закріплення між диференційованими рівнями відповідальності за виконання окремих соціальних і економічних функцій;
• визначення величини видатків, що забезпечують виконання повноважень, закріплених за кожним рівнем бюджетної системи;
• встановлення і правове закріплення джерел доходів бюджетів усіх рівнів;
• усі форми підтримки регіонів.

Західні представники економічної науки  здебільшого використовують не термін „міжбюджетні відносини”, а поняття „внутрішні міжурядові фінансові відносини” або „міжрівневі фіскальні зв’язки ”, тому що, на їх думку, вони найточніше виражають суб’єктивно-об’єктний аспект досліджуваних нами взаємних контактів. Звертається увага на те, що ці відносини виникають і функціонують у системі державного управління по вертикалі, й що вихідні передумови регламентуються обсягами функціональних обов’язків і завдань кожного з рівнів публічної влади. Взаємодія і співпраця між ними здійснюються на партнерській основі з урахуванням фінансових можливостей кожного із регіональних утворень.

Для реалізації фінансової політики у сфері міжбюджетних відносин, успішного її втілення в життя використовується механізм, який являє собою сукупність способів організації міжбюджетних відносин, що використовуються для забезпечення сприятливих умов економічного і соціального розвитку (див. Рис. 1)

Механізм міжбюджетних відносин
Моделі міжбюджетних відносин	Форми міжбюджетних відносин	Методи міжбюджетних відносин	Інструменти міжбюджетних відносин	Інстуціонально-правові структури

Рис.1 Структурні елементи механізму міжбюджетних відносин

Модель міжбюджетних відносин – це інституціональний підхід до визначення організаційних основ взаємовідносин між державними і місцевими органами влади, який пов’язаний із політикою уряду або регіональної адміністрації у вирішенні питання розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи. Слід розрізняти дві основні моделі міжбюджетних відносин: централізовану і децентралізовану. Переважання в механізмі тієї чи іншої моделі формує набір усіх наступних його елементів.

Централізовану  модель міжбюджетних відносин мали Радянський Союз, ПНР, НРБ та інші країни соцтабору. Позитивними рисами такої моделі є єдність організації управління, підвищення організуючої здатності бюджетної системи командної економіки, спрямування фінансових ресурсів на прискорення досягнення встановлених цілей.  Однак, така модель спричиняє нехтування інтересами окремих громадян і соціальних груп., внаслідок зосередження управління в одних руках [14]

Децентралізована  модель ґрунтується на таких принципах:

1. невтручання держави в бюджетний процес муніципалітетів і регіонів;
2. чіткого законодавчого розмежування видаткових повноважень між різними рівнями управління;
3. дотримання інтересів членів територіальних громад та їхніх об’єднань, беручи до уваги цілі уряду;
4. цілеспрямованого розвитку фінансової автономії місцевого самоврядування;
5. здійснення розподілу дохідних джерел на підставі бюджетних угод;
6. незалежності від форми державного устрою.

           Одним з основних недоліків децентралізованої моделі міжбюджетних відносин є ускладнення координації дій уряду для досягнення макроекономічних цілей і забезпечення балансу фінансових можливостей у державі.

В Україні  було прийнято децентралізовану модель міжбюджетних відносин у зв’язку з чим  істотно підвищилася питома вага місцевих бюджетів у загальній масі державних видатків. У табл.1 показано значне зростання процентного співвідношення видатків місцевих бюджетів щодо видатків державного бюджету, що відображає процес децентралізації в Україні протягом останніх 12 років. Розрахунки свідчать, що таке співвідношення різних ланок бюджетної системи наближається до оптимального.

 

Таблиця 1  Співвідношення обсягу місцевих бюджетів і видатків державного бюджету України

Рік	Видатки місцевих бюджетів, млн грн	Видатки державного бюджету, млн.грн.	Видатки місцевих бюджетів у % до видатків державного бюджету
1994	1911061,8	439585,2	43,5
1995	9546,6	14756,2	64,7
1996	11760,9	22421,9	52,5
1997	13690,1	20622,6	66,4
1998	15018,6	16177,0	92,8
1999	15995,6	21776,2	73,5
2000	13678,5	35533,0	38,5
2001	24885,4	40407,0	61,6
2002	27639,8	44273,2	62,4

Важливим  аспектом формування міжбюджетних відносин на Україні є задекларований у  Бюджетному Кодексі принцип субсидіарності, спрямований на забезпечення інтересів індивіда і такого, що передбачає пріоритетність прав дрібнішої й наближеної до нього (індивіда) спільноти. Міжбюджетні відносини згідно з цим принципом повинні будуватися на партнерських засадах і взаємовідповідальних основах з обов’язковою умовою розподілу всіх повноважень між різними рівнями влади.

Побудова  ефективного механізму міжбюджетних відносин неможлива без оцінки і  підбору ефективних методів, під якими слід розуміти способи впливу цих відносин на соціально-економічний стан у регіоні. До числа методів належать власні доходи, закріплені доходи, регулюючі доходи, трансфертування, вилучення коштів і кредитування, функціональний, делегуючий і балансовий методи.

Одним із важливих методів взаємовідносин державного бюджету з бюджетами органів місцевого самоврядування є трансферти. Система трансфертів дає змогу збалансувати міжбюджетні відносини в разі виникнення дефіциту в бюджетах територіальних громад при їхній низькій платоспроможності, що не відповідає функціям, покладеним на органи місцевого самоврядування відповідного рівня.

Трансфертному методу фінансування віддають перевагу країни, що застосовують в  галузі міжбюджетних відносин децентралізовану модель. Потрібно лише попередити, що під  трансфертами вони досить часто розуміють всі центральні доходи, які закріплюються на постійній або тимчасовій основі, а також передаються у фіксованій сумі. У західній фінансовій науці виділяють кілька підстав для запровадження міжбюджетних трансфертів: фіскальну незбаланосванність по вертикалі, відновлення горизонтального фіскального балансу,  гарантоване надання суспільних благ, нейтралізацію зовнішніх ефектів та муніципальних ефектів „переливу”, внесок у політику стабілізації та економічний розвиток і макроекономічні цілі.

 Важливою складовою бюджетної політики є здійснення збалансованих міжбюджетних відносин. Якщо структура доходів і витрат консолідованого бюджету визначає галузеві орієнтири та пріоритети бюджетної політики, стосунки між центральним та місцевим бюджетами є одним з основних важелів регіональної політики. У зв'язку зі значними диспропорціями у географічному розташуванні продуктивних сил в Україні, наявністю депресивних регіонів з застарілими галузями (вугільна промисловість) чи такими, що пережили суттєвий спад обсягів виробництва (легка промисловість), важливість зваженої регіональної політики не викликає сумнівів.

Однією з важливих функцій міжбюджетних відносин є також виконання ними ролі провідника державної стратегії  в регіонах країни та, певною мірою, налагодження зворотного зв'язку щодо ефективності запровадження цієї стратегії. На макроекономічному рівні система міжбюджетних відносин впливає на:

• стабільність надходжень до бюджетів всіх рівнів;
• темпи економічного зростання.

На мікроекономічному рівні  міжбюджетні відносини визначають:

• ефективність використання місцевих ресурсів;
• якість та обсяг надання соціальних послуг;

• розвиток приватного сектора;
• поліпшення інвестиційного клімату в регіонах.

 

 

 

 

1. Основні етапи розвитку міжбюджетних відносин на Україні

 

Власна  модель міжбюджетних відносин на Україні  почала формуватися з прийняття  Конституції України 1996 року, яка створила передумови для розвитку принципів децентралізму, запровадження так званого бюджетного федералізму, оскільки конституційні положення передбачають розмежування і самостійність державного і місцевих бюджетів. 

Інституційну  реформу із запровадження бюджетної  самостійності продовжено і доповнено  положеннями закону “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року та ратифікацією Верховною Радою України в липні 1997 року Європейської хартії місцевого самоврядування.

 В Україні до недавніх пір міжбюджетним відносинам приділялася недостатня увага. Так, в законі "Про бюджетну систему України" міжбюджетні відносини не були визначені, а сама бюджетна система розглядалась як простий перелік бюджетів - Державного, республіканського, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів. У межах радянської системи міжбюджетні зв’язки формувалися за традиційною моделлю бюджетної “матрьошки”. Міністерство фінансів України готувало проект державного бюджету, а також пропозиції щодо розподілу бюджетних ресурсів між державним бюджетом і бюджетом Автономної Республіки Крим та обласними бюджетами. При цьому обсяги дотацій і відрахувань від загальнодержавних податків і зборів визначалися під час напружених політичних торгів між Міністерством фінансів України та представниками органів влади Автономної Республіки Крим і областей. У такий самий спосіб виконавчі органи АРК і областей формували міжбюджетні відносини з бюджетами міст і районів, а ті, відповідно — з бюджетами місцевого самоврядування. Видатки місцевих бюджетів визначали на основі фінансового забезпечення існуючої мережі бюджетних установ, встановлення ж обсягів міжбюджетних трансфертів відбувалося під впливом суб’єктивних факторів, тому трансфертні рішення були непрозорими та непередбачуваними. Формування бюджету за принципом бюджетної “матрьошки” не заохочувало місцеві бюджети до ефективного управління бюджетними ресурсами: стара бюджетна система спонукала місцеві органи влади завищувати свої видаткові потреби і занижувати свої доходні ресурси з метою отримання більшого обсягу бюджетних ресурсів на стадії формування міжбюджетних відносин. Характерні недоліки та негативні наслідки функціонування старої системи міжбюджетних відносин схематично зображені у Додатку 1.