Національний ринок, його структура та рівновага

Попит - це платоспроможна потреба в товарах для споживання та поповнення товарних запасів. Пропозиція - сума товарів, вироблених для збуту на ринку та реалізації товарних запасів. Співвідношення попиту і пропозиції зумовлює ринкову ціну на товар. Факторами групи попиту є рівень особистого та виробничого споживання товарів, обсяг надходжень їх у товарні запаси, прибутки, купівельна спроможність країн. Фактори групи пропозиції - це обсяг виробництва товарів, їх конкурентна спроможність, рентабельність виробництва, норми прибутків фірм, їх адаптування до впровадження досягнень науки і техніки.

Умови формування кон’юнктури (УФК) - це зовнішнє середовище відносно КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи: економічні, соціально-політичні та міжнародні.

Результатом взаємодії КФФ та УФК  є різні форми прояву економічної  кон’юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова активність на ринку (число укладених угод).

Короткочасний стан ринку, де панує  рівновага попиту і пропозиції, називають ринковою рівновагою. Затяжний стан ринку переваги пропозиції товару над його попитом, насичення ринку товаром зумовлюють зниження цін, в’ялу кон’юнктуру, стан економічної кризи - збитків фірм та банкрутства.

Універсальним показником і барометром товарної кон’юнктури є ціна на товар.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар ґрунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільне необхідними витратами праці на виробництво товару, тобто робочим часом, необхідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.

 

 

1.3.Гроші та цінні папери

 

Фінансовий ринок – сукупність правових відносин грошового характеру, що виникають між його учасниками в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позиковий капітал.

Метою створення і функціонування фінансового ринку є акумулювання й ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу  в значній мірі обумовлено ефективністю переходу інвестиційних засобів  від тих, хто має заощадження до тих, кому на даний момент необхідний капітал.

Фінансовий ринок поряд з  величезною кількістю різноманітних  ринків , взаємодіючих між собою, є  складовою частиною всього ринкового  простору. Поняття фінансового ринку  охоплює різні ринки, що складаються з великої кількості інститутів. Кожен ринок має справу з певним типом зобов'язань, обслуговує певних учасників і діє на визначеній території.

Приймаючи до уваги форми обертання  грошових ресурсів на фінансовому ринку, у його складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів.

Ринок банківських позичок (кредитів) являє собою сукупність правовідносин, що виникають із приводу надання кредитними установами платних позик, що повинні бути повернуті. Платні позики даються без оформлення спеціальних документів, які б могли самостійно продаватися, погашатися.

Ринок цінних паперів являє собою  сукупність відносин цивільно-правового  характеру,  яка відображає  рух  капіталів у формі цінних паперів.

Ринок цінних паперів доповнює систему  банківського кредиту і взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позички на довгий термін (більше року). Цінні папери дають можливість одержати гроші на довгий період ( на десятиліття — облігації) чи в безстрокове користування (акції). Завдання ринку цінних паперів полягає в тому, щоб забезпечити більш повне і швидке переливання заощаджень за ціною, що влаштовує обидві сторони. Для цього потрібні біржі і діючі на ринку цінних паперів посередники.

Розрізняють кілька видів ринку  цінних паперів.

Так, зокрема по способу організації торгівлі виділяють стихійний і організований фондовий ринок. Найбільш простою формою організації фондової торгівлі є стихійний ринок, схожий на звичайне місце на ринку, де продаються і купуються товари. Тут продавці і покупці, спілкуючись між собою, визначають рівень попиту та пропозиції на ті чи інші фондові цінності й укладаються договори безпосередньо один з одним. При цьому умови укладання договорів, як правило, залишаються невідомими для інших учасників фондового ринку.

Організовані ринки, у свою чергу, існують у виді простих і подвійних аукціонних ринків. Торгівля на простому аукціонному фондовому ринку здійснюється шляхом аукціону, під яким розуміється спосіб продажу товарів або цінних паперів на основі конкурсу покупців, по яких об'єкт торгівлі попередньо виставляється  для огляду й ознайомлення.

Крім простих аукціонів, для  торгівлі фондовими цінностями можуть використовуватися і системи  подвійного аукціону. У рамках такого аукціону суперництво здійснюється не тільки між покупцями, але і між продавцями – за право реалізувати. Подвійні аукціони в більшому ступені відповідають природі ринку цінних паперів, на якому об'єкти договору характеризуються високим ступенем однорідності.

Простий і подвійний аукціонний фондовий ринок  можуть функціонувати у виді онкольних ринків або безупинних аукціонів.

У рамках онкольної системи торгівлі протягом деякого часу відбувається нагромадження заявок ( доручень) на придбання або продаж конкретних фондових інструментів за зазначену ціну. Тривалість періоду такого нагромадження прямо залежить від ліквідності ринку – чим ринок більш ліквідний, тим період нагромадження менше. Потім здійснюються торги, на яких у залежності від попиту та пропозиції, задовольняються заявки.

У випадках, коли цінні папери постійно користаються стабільним попитом і постійно пропонуються, доцільною стає організація безперервних аукціонних ринків, у рамках яких доручення на купівлю або продаж фондових інструментів виконуються негайно після їхнього надходження. При цьому пріоритетність використання доручень визначається не тільки зазначеними в них межами цін і обсягом, але і черговістю надходжень. У випадках рівного цінового фактора в першочерговому порядку використовуються ті доручення, що були подані раніше.

Ринок цінних паперів також поділяють на первинний, тобто такий, на якому нові випуски зобов'язань продаються і купуються вперше і вторинний, тобто такий, де здійснюється подальший продаж і купівля непогашених зобов'язань.

Основною особливістю первинного ринку цінних паперів є те, що інвестори, придбаваючи цінні папери, свої кошти передають безпосередньо емітенту цих паперів, а не іншому інвестору, попередньому їх власнику.

Вторинний ринок цінних паперів  призначений для обміну раніше випущених фондових інструментів між інвесторами. Так, наприклад, якщо вперше випущені акції продаються і купуються тільки на первинному ринку, то всі їх подальші купівлі і продажі здійснюються на вторинному ринку.

По місцю проведення торгів виділяють  біржовий і позабіржовий ринки цінних паперів.

На біржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється на фондових біржах, порядок створення і діяльності яких установлюється чинним законодавством України і внутрішніх документів самих бірж.

Позабіржовий ринок оперує з  фондовими інструментами, що не допущені до торгів на фондовій біржі.

Як і будь-який інший ринок, ринок  цінних паперів формується виходячи з попиту та пропозиції, а також врівноважує їхньої ціни. Попит створюється державою і суб'єктами підприємницької діяльності, яким недостатньо власних доходів для фінансування інвестицій. Держава і бізнес виступають на ринку цінних паперів чистими позичальниками, а чистим кредитором виступає населення, у якого по різних причинах доходи перевищують витрати.

Таким чином, задачею ринку цінних паперів є створення умов і забезпечення по можливості більш повного і швидкого переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка б задовольняла обидві сторони.

1.4.Ринок робочої сили та його  рівновага

 

Ринок праці визначається розмірами  попиту та пропозиції робочої сили, що претендує на роботу по найму, наявністю робочих місць по всіх галузях і секторах економіки.

Розширення місткості ринку  праці можливо за рахунок збільшення або пропозиції, або попиту на працю, або комбінації.

Попит на робочу силу визначається потребами  первинних структурних ланок економіки в найманні певної кількості працівників необхідної кваліфікації, для виробництва товарів і послуг відповідно до платоспроможного попиту.

Пропозиція робочої сили характеризується загальною чисельністю працездатного  населення і складом людей (по статі, віку, по освіті, і іншим характеристикам), які хочуть одержати роботу на умовах найму.

Безробіття зв'язане з погіршенням  рівня життя і самих безробітних, і працюючих, тому що надлишок робочої  сипи є сприятливим тлом для зменшення ціни праці. Створюється реальна загроза соціальних конфліктів, що веде  до погіршення стимулів ділової активності. Макроекономічні диспропорції підсилюють ризик підприємницької діяльності, створюють ситуацію економічної нестабільності. Зниження життєвого рівня населення веде до скорочення споживчого попиту, зниженню рівня заощаджень, що сприяє згортанню частини виробництва. Безробіття, будучи породженням спаду виробництва, стає тією ланкою економічної нестабільності, що здатна цей спад збільшити.

Кон'юнктура ринку праці - це сформована, економічна ситуація, що характеризує сукупність показників, що відбивають стан ринку праці у певний період. Такими показниками є: чисельність зайнятих і безробітних, співвідношення претендуючих на роботу по найму і числа вакансій, динаміка заробітків і т.д.

Ринок праці формується під впливом  об'єктивних факторів як довгострокового, так і короткострокового характеру, але може бути і наслідком факторів випадкових і тимчасових.

У зв'язку з цим варто відрізняти кон'юнктурні явища від глибинних економічних процесів, кон'юнктурні коливання від структурних зрушень. Кон'юнктурні коливання є відображенням короткострокових і випадкових факторів, що діють на тлі довгострокових і постійних умов. До факторів, що формують довгострокові тенденції кон'юнктури ринку можна віднести рівень розвитку техніки і технології, зміни в структурі споживання і пропозиції, динаміку демографічної структури трудових ресурсів.

Короткострокові зміни зв'язані  із сезонними коливаннями в попиті та пропозиції робочої сили, зі страйковим рухом, політичною ситуацією й іншими тимчасовими факторами.

Баланс між попитом та пропозицією  робочої сили встановлюється непросто також і в силу неоднорідності ринку праці. Він складається з безлічі секторів і сегментів. У різних категорій працівників свої вимоги до умов праці і свої можливості виконання певної роботи, у результаті чого їх використання в суспільному виробництві замикається на певних видах робіт, по визначених професіях, галузях  виробництва чи сферах економіки.

Відбувається так називана сегментація ринку праці. Роль цього явища полягає в тім, що зосереджуючи на визначених галузях і професіях, що розмежовані територіально, окремі категорії працівників не виходять за  рамки сегментарного ринку праці і не складають конкуренції іншим працівникам, в інших сферах зайнятості, а конкурують між собою.

 

2.Аналіз ринку праці  в Україні з 1991 по 2001 рр.

2.1.Структура ринку праці в  Україні та зміни в ній

 

Економіка суверенної України перебуває  на етапі формування ринку праці  відповідно до законів ринкової економіки. Правда, цей процес проходить доволі сповільнено. Проте такі темпи слід розцінювати, скоріше як позитивне явище, оскільки в умовах існування залишків старих економічних структур, при недостатніх капіталовкладеннях зростання масштабів безробіття могло б викликати певну соціальну напругу. В Україні вперше було легітимно визначено статус безробітного Законом "Про зайнятість населення". Цей закон був прийнятий у березні 1991 року, тобто тоді, коди Україна ще не була самостійною державою.

У статті 2 Закону говорилося, що "безробітними називаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин через відсутність підходящої роботи не мають заробітку (трудового доходу). При цьому ці громадяни зареєстровані у державній службі зайнятості, а отже, дійсно вони шукають роботу та здатні приступити до праці". Це є законодавчим визнанням якісно нових економічних реалій української дійсності, яке потрібно вважати поступом на шляху до ефективного використання трудового потенціалу. В економічній і соціологічній літературі, в засобах масової інформації висловлювалися різні погляди стосовно перспектив зайнятості та масштабів безробіття. Дехто намагався спекулювати на безробітті, залякуючи громадянство соціальними вибухами і т.д. У цьому зв'язку буде доцільним звернутися до офіційної статистики, в якій відображено сучасний стан ринку праці в Україні (таблиця 1.)

Дані таблиці свідчать, що безробіття в Україні поки що не набрало масового характеру, незважаючи на те, що працевлаштовуються лише трохи більше половини тих, хто звертається до служб зайнятості. Так, за даними Міністерства статистики, в Україні на початку 1991 р. було 28 млн. чоловік працездатних і 3 млн. осіб не працювало, проте лише 6,5% з них (195 тис.) звернулись до служб зайнятості. Це пояснюється тим, що значна частина населення добровільно безробітна, інша— недостатньо інформована, ще не звикла до нового статусу і віддає перевагу самостійному пошуку роботи. Прогнози, що безробіття в Україні буде розвиватися високими темпами і може набути масового характеру, не здійснилися.

Таблиця 1

 

Чисельність і освітній рівень безробітних в Україні  та її регіонах         (на 1 січня 2001 р.)

 

Області	Безробіття	У віці років		З них мають освіту
	(тис. чол.)	18-19	20-29	вищу	Серед. спец.	Загал. серед.
Україна	70,5	4,8	22,7	24,2	25,1	18,9
Республіка Крим	1,8	0,1	0,4	1.0	0,5	0,2
Вінницька	0.8	0,0	0,3	0,3	0,3	0,2
Волинська	2,1	0,1	0,7	0,7	0,7	0,6
Дніпропетровська	3,4	0,1	1,1	1,5	1,8	1,6
Донецька	5,4	0,4	1,7	2,1	2,3	0,8
Житомирська	3,3	0,3	1,3	0,6	1.2	1.2
Закарпатська	2,5	0,2	0,9	0,5	0,8	1.1
Запорізька	2,1	0,1	0,5	0,6	0,7	0,6
Івано-Франківська	6.2	0,6	2,2	1.2	2,3	2,3
Київська (без Києва)	2,3	0.2	0,8	0,6	1,0	0,7
Кіровоградська	2,1	0.2	0.8	0.5	0,7	0,8
Луганська	2,2	0,1	0,7	0,9	0,8	0,5
Львівська	7,1	0.6	2.6	2,8	2,2	0,9
Миколаївська	1,8	0,1	0,5	0,7	0,6	0,4
Одеська	2,8	0,1	0,6	1,1	1.0	0,6
Полтавська	2,5	0,1	0,8	0,9	0,9	0,6
Рівненська	2,6	0,2	0,9	0,8	0,7	1,0
Сумська	2,0	1,0	0,6	0,5	0,8	0,7
Тернопільська	4,1	0,3	1.7	1.6	1,6	1.9
Харківська	1.0	0,0	0,2	1,6	0,2	0.1
Херсонська	1.9	0,1	0,5	0,6	0,8	0,5
Черкаська	1,0	0,1	0.3	0,3	0,5	0,1
Хмельницька	3,4	0,3	1,1	0,9	0,3	1,1
Чернівецька	1,1	0,1	0,3	0,3	0,4	0,4
Чернігівська	1,9	0,2	0,6	0.4	0,7	0,8
Київ	3,2	0,1	0,6	2,2	0,8	0,2