Національний ринок, його структура та рівновага

Національний ринок, його структура  та рівновага

 

Зміст

 

 

 

 

Вступ

 

Ринок - досягнення всього людства  на всіх етапах його розвитку до найвищих форм  суспільного прогресу. Ринкове  господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках  і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного  виробництва. Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського  життя суспільства.

З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим,  невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст,  функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним  виробництвом, його принципами та законами.

Ринкове господарство в країнах, в  економіці яких панувала  адміністративно-командна система, практично не застосовувалось. Це призвело до  некоректного заперечення товарного виробництва, а отже, і до відторгнення  відпрацьованих віками регуляторів і структур господарського життя. Аналіз відносин, що характеризуються категорією "ринкове господарство", слід  здійснювати щонайменше в трьох аспектах: історико-цивілізаційному,  об'єктно-суб'єктному та за фазами суспільного виробництва.

Існує розмежування  поняття "ринкове господарство" також за політико-адміністративними ознаками, що  мають похідний характер. У сучасній науковій літературі, в політичних і законодавчих документах поняття  "ринкове господарство" нерідко ототожнюють з такими поняттями, як "ринок",  "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому  можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська  діяльність яких ґрунтується на конкуренції.

В економічній системі ринкове  господарство, з одного боку, є сферою обміну,  сукупністю купівлі-продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції,  рівновагу вигоди для господарських суб'єктів; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність. Виходячи з останнього,  ринок є складовою частиною, компонентом ринкового господарства.

Ринкова  економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного  виробництва. Ринок  є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові  відносини перманентне  виявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище, ринок є  ефективним організатором товарного виробництва.

Ринкова економіка ґрунтується  на могутньому фундаменті матеріальних інтересів.  Вона не визнає стандартно-усереднених ставок і тарифів, зрівнялівки в оплаті  праці. Конкурентно-ринкове середовище визначає най життєздатніші структури. Ринок  спонукає до раціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки.

В  умовах ринкової економіки життєздатним зв'язком є еквівалентний обмін, оплачена  послуга. Крім того, ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до  кінцевих результатів господарської діяльності. Концепції ринкового господарювання включають право господарюючого суб'єкта  оперативно розробляти і здійснювати ефективні задуми за рахунок гнучкого  управління економічними інтересами. Вони не відкидають прямого централізованого  впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її  міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління економікою  від економічних інтересів господарюючого суб'єкта.

Загальнолюдська практика господарювання виробила два фактори, що спонукають  всіх учасників виробництва працювати  сумлінно й високоефективно.

Це, з одного  боку, реальна можливість значного економічного зиску, відчутного виграшу на  основі підприємливих управлінських задумів та гнучких багатоваріантних маневрів, а з  другого - цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної  відповідальності за рішення, що приймаються. Можливість економічного провалу визначається реальними умовами господарської  діяльності, рівнем наукової зваженості запрограмованих маневрів.

Будь-яка форма  господарювання й підприємницької діяльності, що припускає підвищення витрат  виробництва  або відстає щодо оновлення продукції, призводить до втрати  споживачів на користь конкурентів. Звідси неминуче падіння прибутків і, якщо  не буде прийнято ефективних заходів, - банкрутство. При пануванні адміністративно-командних методів керівництва для господарських  суб'єктів (велике підприємництво чи окремий працівник) головне завдання полягає  не в тому, щоб досягти максимуму (це пов'язано з додатковими витратами зусиль,  часу, ресурсів), а в тому, щоб бути не гіршим за інших і мати приховані резерви  на випадок нових завдань. Об'єкт управління боїться лише покарання за  невиконання команди, економічної ж мотивації підприємливості немає.

Ринкова економіка - це сфера прояву та відтворення відносин товарного  виробництва. Оскільки ринкове господарство повністю зумовлюється наявністю та  функціонуванням товарного виробництва, як, і навпаки, останнє наповнюється  ринковими відносинами, то можна вважати, що ринкова економіка є не що інше, як  товарне виробництво.

Товарно-грошові відносини визначаються тими об'єктивними засадами, які  відтворюються господарським життям суспільства. Це, в свою чергу, відбиває  діалектику продуктивних сил і виробничих відносин, а в певній частині є  матеріалізованим підсумком поглядів та уявлень господарських суб'єктів. Не існує окремо товарно-грошових відносин, які за своєю суттю є ринковими, і  власне виробничих відносин при пануванні ринкового середовища.

 

1.Національний ринок,  його структура та рівновага

1.1.Суб’єкти, об’єкти та структура  національного ринку

 

Мабуть, найпопулярнішим словом сьогодні в нашому суспільстві як на побутовому рівні, так і в наукових працях, публіцистиці є слово “ринок”. Зумовлено це переходом України в нову систему координат, якою для нас є ринкова економіка. Які ж причини її виникнення, умови, в яких вона відтворюється, функції, які виконує в суспільстві? Для того, щоб відповісти на ці запитання, слід з’ясувати, що являє собою ринок.

В науковому плані ринок являє  собою складне багатопланове  поняття , тому важко дати яке-небудь єдине визначення ринку, яке б  повністю відбило його суть. Суть даного поняття заключається в тому, що ринок—це сукупність економічних відносин, які виникли з приводу купівлі-продажу товарів та послуг в грошовій формі.

Ринок - це складне багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. Ринок для американця, західно-європейця, японця виглядає по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська “ринкова економіка” тяжіє до класичної моделі підприємства, французька тяжіє до державного “дирижизму” [4,194], західноєвро пейська      до “соціального ринкового господарства”, а японська      до “корпоративного патерналізму”. Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський або корейський.

Розглянемо ринок, як систему виробничих відносин. Ринкові відносини, як і інші економічні відносини, носять об’єктивний характер. Вони виникають на певній стадії суспільного відтворення - стадії обміну. Дуже часто говорять, що ринкові відносини - це відносини обміну. Головними суб’єктами ринкових відносин являються продавець та покупець. Суб’єктами ринку можуть бути фізичні чи юридичні особи, держава також може бути суб’єктом ринку (схема 1). Крім продавця та покупця на ринку може діяти посередник, який допомагає продавцю та покупцю найти один одного.

 

Схема 1

 

В умовах суспільного поділу праці  між виробником  (продавець) і  споживачем (покупцем) об’єктивно виникають відносини з приводу обміну товару. Розвиток обміну призводить до того, що обмін товарами опосередковується грошима, приймає форму купівлі-продажу.

Тому ринкові відносини, як правило, мають грошову форму.

Об’єктом ринкових  відносин виступає товар, який може існувати в найрізноманітніших конкретних формах (схема 2).

 

                                            

  Схема 2

Перш за все форму товару приймають  безпосередні продукти праці: машини, тканини, пшениця, та інше. В цьому  випадку говорять про ринок товарів. Ринок товарів може розділятись на галузі ринку: ринок сталі, ринок дорогоцінних металів, ринок взуття, ринок цукру та інше.

Якщо об’єктом купівлі-продажу  являється послуга, то говорять про  ринок послуг; якщо форму товару приймає капітал, то говорять про ринок капіталу. Причому останній може розділитись на грошовий ринок ( ринок короткострокових зобов’язань), кредитний ринок (ринок довгострокових зобов’язань), фондовий ринок ( ринок цінних паперів). Якщо об’єктом купівлі-продажу є робоча сила, то говорять про ринок праці. На ринку землі об’єктом   купівлі-продажу є земельні ділянки, які приймають форму товару. Є також ринки золота,  ринки валют.

На протязі всієї історії  існування ринку йому  притаманна  тенденція до територіальної експансії—територіальному розширенню та збільшення сфер впливу. Ця тенденція привела до створення трьох зон ринково економічного простору. Розрізняють місцевий, національний і світовий ринок.

Надзвичайно важливим і складним структурним  утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.

Маркетинг (від англ. marketing - ринок, збут) - це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва.

Складовими маркетингу є:

• виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва;
• найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції;
• ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі всебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників;
• забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів.

У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють  служби маркетингу. Вибір структури  маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоекономічних зв'язків  відповідних господарських і комерційно-торговельних формувань. Основні завдання маркетингової служби:

• комплексне вивчення ринку;
• забезпечення стійкої реалізації товарів;
• ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і проект-но-конструкторських робіт.

Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність  реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. До останніх належать біржі.

1.2.Товарний ринок та платні  послуги

 

Національний (внутрішній для країни) ринок створивсь на індустріальній стадії виробництва. На  цій стадії поряд з товарним виробництвом з’явились такі транспортні засоби, які відповідали новим масштабам ринкового простору. Досконаліший транспорт, зв’язок та реклама допомогли забезпечити  вигідність реалізації товарів у всіх регіонах країни. В результаті місцеві ринки стали органічними складовими частинами внутрішнього ринку держави.

Ринок споживчих товарів.  На ньому взаємодіє все населення з виробниками і продавцями продовольства, одягу, взуття й інших предметів споживання. Без розвитку цього ринку губиться суспільний зміст відносин обміну. Від стану споживчого ринку залежить забезпеченість населення, рівень споживання, стійкість грошового обігу. Це судинна система суспільства, за допомогою якої забезпечується доставка всього необхідного людині для життєдіяльності, відповідно до її купівельної спроможності.

 

У процесі взаємодії різноманітних  факторів розвитку на товарних ринках формується відповідна ринкова кон’юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції, пов’язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм (схема 3).

Схема 3

                         Ціна ринкової рівноваги на  товарному ринку

                                    

 

Кон’юнктура є невід’ємною рисою  формування та розвитку товарних ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни товарного ринку, а на макрорівні - середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та всієї національної економіки. Ринкова кон’юнктура використовується в стратегії управління, у виборі форм та методів конкурентної боротьби, у забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічноі діяльності.

Формування кон’юнктури товарних ринків, яка базується на циклічному розвитку господарства, відбиває характер ринкової економіки. Великі цикли кон’юнктури досліджував відомий економіст Н.Д. Кондратьєв.   Він   підкреслив   роль   сукупності кон’юнктурно-формувальних факторів (КФФ), що впливають на економічну кон’юнктуру і проявляються у взаємозв’язках коротко-, середньо- та довгострокових тенденцій розвитку і формують ринкову кон’юнктуру. Фактор - це сила руху будь-якого процесу, яка визначає його характер. КФФ - це сила, яка формує та визначає характер ринкової економічної кон’юнктури. Провідними елементами КФФ є пропозиція і попит.