ustify">    7) право на передання речі у  тимчасове користування або назавжди;

    8) право на безстроковість: річ  належить власникові доти, доки він існує. Якщо власником є фізична особа (а не фірма, наприклад), то після його смерті річ успадковується;

    9) право заборони шкідливого використання речі;

    10) право відповідальності: можливість  відчуження речі у разі потреби  сплати боргів;

    11) право на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.

    Уся ця сукупність прав породжена і розвивалася  інститутом приватної власності. У  країнах, де цей інститут перестає існувати, як це було у комуністичних країнах, права власності належать не правовій державі. Тому для України нині важливим завданням є побутова правової держави, відновлення інституту приватної власності, це неможливо зробити без гарантії держави на реалізацію усіх основних прав власності.

    2. Реформування права  власності.

    В Україні відновлення інституту приватної власності започатковано ухваленням Закону «Про власність» у лютому 1991 р. Цей закон офіційно визнав можливість співіснування у вітчизняній економіці поряд із державною власністю на матеріальні ресурси також приватної та колективної власності. Він дозволив використання приватними особами та недержавними фірмами найманої робочої сили з метою отримання прибутку. Згідно з цим законом, у межах державної власності розрізняють загальнодержавну власність та власність адміністративно-територіальних одиниць — комунальну власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України. До об'єктів загальнодержавної власності належать, зокрема, майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об'єкти, єдина енергетична система, системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення, кошти республіканського бюджету, Національний банк України, майно вищих і середніх спеціальних державних навчальних закладів, майно державних підприємств тощо.

    Суб'єктами права комунальної власності  є адміністративно-територіальні одиниці в особі Рад народних депутатів різних рівнів. Об'єктами комунальної власності є майно,   що       забезпечує      діяльність     відповідних  Рад    та   утворюваних

ними  органів, кошти місцевих бюджетів, державний  житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації тощо.

    Закон окремо виділив право інтелектуальної  власності, що має важливе значення для стимулювання науково-технічного прогресу в Україні. Адже у більшості  країн інтелектуальна власність, основним об'єктом якої є інформація, — це одна з основних форм національного багатства. Суб'єктами права інтелектуальної власності в Україні визнаються громадяни, юридичні особи та держава, а до об'єктів цієї форми власності належать відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт тощо.

    Конституція України закріпила державний  захист прав усіх суб'єктів права  власності й господарювання. Згідно з Конституцією України, всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

    3. Власність та економіка.

    Законодавчий  захист в Україні плюралізму Власність  форм власності, зокрема на економічні ресурси, започаткував відновлення  інституту приватної власності  та побудову правової держави.

    Яке значення має власність для економіки? Які аспекти власності насамперед цікавлять економістів? Відповіді на ці запитання мають особливо важливе значення для тих, хто вивчає економіку. Якщо в суспільстві всі економічні ресурси привласнює держава, то вона усуває домогосподарства та фірми від їх привласнення. Вони не заінтересовані у кращому використанні виробничих факторів, тому національна економіка стає неефективною.

    Недержавна  власність стимулює раціональне  використання виробничого потенціалу національної економіки. Ринкова економіка надає перевагу недержавним власникам виробничих факторів. Підприємці й домогосподарства, залучаючи свої економічні ресурси у процес виробництва, планують отримати за це прибуток, заробітну платню, ренту й процент. Недержавні власники економічних ресурсів стежать за тим, щоб ці ресурси застосовувалися якнайкраще й забезпечували їм максимальну вигоду. Там, де існує інститут приватної власності, на кожен актив і на кожен клаптик землі виробляють документ, або «титул власності», що належить або безпосередньо комусь, або, якщо йдеться про власність акціонерного товариства, акціонерам. Більше того, усі економічні ресурси мають ринкову ціну. Отже, і кожен титул власності на виробничі фактори також має ринкову ціну.

    Однак в умовах існування приватної власності юридичні права індивідів, домогосподарств, фірм на майно певною мірою обмежені. Наприклад, суспільство визначає, яку частину майна людина може заповісти своїм спадкоємцям і яку частину отримає держава у вигляді податку на спадщину та нерухомість. Суспільство регулює доходи фірм-монополій тощо.

    Права власності економісти розглядають  дещо інакше, ніж юристи. Коли економіст  говорить про права власності  на ресурси, він при цьому має  на увазі щось дуже близьке до так  званих «правил гри». Будь-який вид діяльності чи процес — бізнес, діяльність уряду, навчання, дорожній рух, гра у футбол або шахи — не можуть відбуватися, якщо учасники не знають правил і не погоджуються в основному їх дотримуватися. Певні правила гри, що відомі її

    учасникам, визначають і координують більшість стосунків у суспільстві. В таких іграх, як футбол чи шахи, правила передбачають: хто який хід може зробити та які санкції застосовують у разі порушення правил гри. Таку ж роль виконують правила і в економіці.

    Значення  власності для економіки полягає в тому, що саме вона встановлює значну і найважливішу частину правил поведінки господарюючих суб'єктів. Так само, як у звичайних іграх правила установлюють, хто, за яких обставин і який хід може зробити, так і в економіці права власності визначають, що кому належить.

    Права власності в економіці — це права на контроль за використанням ресурсів і розподілом витрат та вигод, що супроводжують це використання.

    Люди  поводять себе в економіці саме так, а не інакше, керуючись сподіваннями, які визначають чинні права власності. Прикладом на підтвердження цього є використання землі як економічного ресурсу. Земля може бути власністю держави, общини або окремої особи. Ефективність її використання при цьому буде різною. За общинної власності плати (ренти) за користування землею не встановлюють. Через це землю використовують надто інтенсивно, що призводить до її виснаження.

    Упродовж  кількох століть існування общинної власності пасовища були відкриті для всіх членів общини. Кожен власник худоби намагався утримувати її якнайбільше. Використання землі як обмеженого економічного ресурсу було ефективним доти, доки через постійні війни, браконьєрство та хвороби тварин їхня чисельність підтримувалася у межах, значно нижчих від кормової продуктивності пасовищ. Проте з плином часу общинна власність на землю почала гальмувати підвищення ефективності тваринництва. Кожен власник худоби намагався максимізувати власну вигоду, збільшуючи чисельність стада. Стада безперервно зростали, а площі земель під пасовищами залишалися незмінними. Це призвело до падіння ефективності тваринництва, бо почав діяти уже відомий нам закон спадної віддачі. Общинна власність вичерпала себе і поступилася місцем приватній власності на землю.

    Коли  за користування обмеженим благом не стягують плату, відбувається помилковий розподіл ресурсів або навіть зловживання ними. У прикладі з общинною власністю ренту не брали з тих, хто

    випасав свою худобу на пасовищі, яке було в  общинному володінні. Це призвело до надмірного витоптування травостою і навіть до зниження родючості грунту. У XIII ст. розпочалося так зване обгороджування общинних земель в Англії та зосередження більшості площ у руках приватних осіб. Процес заміни общинної власності на приватну відбувся і в інших країнах. Зміна права власності на землю зумовила зміну правил гри в авангардному секторі цих країн, що виявилося у подальшому зростанні ефективності аграрного виробництва. Україна, перебуваючи у складі СРСР, змушена була піти іншим шляхом — шляхом запровадження повної державної власності на землю, що виявилося хибним.

    Отже, чинні права власності визначають правила гри в економіці.

 

Міністерство  освіти і науки  України.

Коломийський  політехнічний коледж. 
 
 
 
 
 

Циклова комісія обліково-економічних  дисциплін 
 
 
 
 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

на  тему

 “Товарна  економіка. Адміністративно-командна  економіка”

 
 

Виконала:

студентка групи ФБ-32

Малісевич О.В.

Перевірив:

викладач  Марчук Л.В. 
 
 
 
 
 
 
 

Коломия

2001

Тема: Товарна економіка.

Питання до теми:

1. Причини  виникнення та суть товарного  господарства.

2. Гроші  та їхні функції.

3. Ціна  та її функції. 

1. Причини виникнення та суть товарного господарства.

    Малоефективне натуральне господарство витісняється товарним, яке грунтується на поділі виникнення праці.

      Товарне господарство — це така організація національної економіки, коли продукти виробляють для обміну на ринку.

    У товарному господарстві люди задовольняють  власні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці. Становлення товарного  господарства пов'язане з поглибленням поділу праці, розвитком ремесел та міст.

    Велику  роль у процесі розпаду натурального господарства і виникнення товарного  відіграли міста. Тут виникають  нові види господарської діяльності, зароджуються нові верстви населення. Міста того часу були фортецями, де сільські жителі ховалися під час військової небезпеки. Городяни не володіли землею, тому взялися за ремесло. Пізніше і селяни, що навчалися якогось ремесла, тікали до міст від утисків феодалів. За середньовіччя співіснували обидва типи економічних систем. У містах розвивалося товарне господарство, що грунтувалося на найманій праці. На селі переважало натуральне кріпацьке господарство.

    Ці  дві системи господарювання були пов'язані між собою взаємним обміном продуктів. Щоправда, село брало  від міста лише невелику кількість  продуктів, найнеобхідніших для задоволення своїх потреб. І навпаки, у місті кожен його житель у задоволенні своїх потреб великою мірою залежав від обміну. Виробляючи один чи декілька продуктів, городянин більшість продуктів міг отримати лише через обмін. Уклад життя міських жителів-ремісників сприяв переходу до товарного господарства, яке характеризувалося здебільшого одним видом діяльності. Тому мешканці міста постійно обмінювалися продуктами праці не тільки з селом, а й між собою.

    Основними компонентами товарного господарства є гроші та ціни. Вони слугують своєрідним цементом, що творить систему товарної економіки. Через гроші й ціни розподіляють ресурси між підприємствами й галузями, визначається обсяг споживання домогосподарств тощо. Гроші — це питання життя і смерті кожної господарської одиниці у товарній економіці.

    2. Гроші та їхні  функції

    Гроші виникли дуже давно. Це — один із найвизначніших витворів людського суспільства. Вони зачаровують людей. Заради них вони працюють, через них навіть страждають, вигадують усілякі способи їх отримання і витрачання. Гроші — це єдиний товар, котрий не можна використати інакше, як витрачаючи їх. Вони не годують людей, не вбирають, не дають притулку і не розважають доти, доки їх не витратять або не інвестують. Люди майже все роблять для грошей, і гроші майже все роблять для людей. Гроші — це своєрідна загадка.