Міністерство  освіти і науки  України. 
 
 
 

Циклова комісія обліково-економічних  дисциплін 
 
 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

 

на  тему:

  “Національна економіка

та  основні компоненти

економічної системи.

Право власності в економіці”

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2001

 

    Тема: Національна економіка та основні

      компоненти економічної  системи. 

    Питання до теми:

1. Національна економіка.

2. Економічна система та її компоненти. 

1. Національна економіка.

     Людство упродовж своєї історії  використовує різні системи господарювання. Деякі з них передбачають використання грошей, а в інших гроші не потрібні. Одні системи господарювання забезпечують добробут людей, а в інших більшість населення перебуває на межі фізіологічного виживання. У цій темі з¢ясуємо суть економічної системи та її основні компоненти, а також ознаки товарного господарства. Це допоможе нам зрозуміти, чому, наприкінці ХХ ст.. значна кількість країн вибрала шлях до ринкової економіки.

    Економічні  ресурси використовують у Національна  економіка       рамках національної економіки. Основне її завдання — виробництво і розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства.

    Національна економіка, або господарство країни — це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави.

    Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв'язок, банківська система, охорона здоров'я, освіта тощо. Промисловість у свою чергу поділяється на обробну  й видобувну; обробна — на важку й легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці.

    Суспільний  поділ праці означає спеціалізацію  людей на виготовленні певних видів  продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу

    ефективніше використовувати вміння людей і  виробничі ресурси. Розрізняють  поділ праці двох видів — усередині  суспільства й усередині підприємства. Поділ праці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей і виробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни, окремих країн тощо. Всередині підприємства поділ праці відбувається між цехами, майстернями тощо. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувати виробничий процес на багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань.

    Великий поділ праці відбувся між племенами  ще в умовах давнього суспільства. Одні племена спеціалізувалися на скотарстві, інші — на землеробстві. Спеціалізація обов'язково передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін здійснювався у формі бартеру, або прямого продуктообміну. З поглибленням поділу праці виникають гроші, і обмін відбувається у вигляді торгівлі товарами і послугами.

    Людство не випадково поглиблює поділ  праці та розвиває спеціалізацію. Воно давно усвідомило, що ці процеси забезпечують неабияку вигоду — підвищують продуктивність праці.

    Класичний приклад впливу поділу праці на зростання  її продуктивності знаходимо в Адама Сміта, який аналізував виробництво голок. Один робітник упродовж дня міг виготовити кілька дюжин недосконалих голок, зазначив учений. Невелика ж група робітників, у якій кожен завдяки поділу виробничих функцій виконував прості повторювані операції, виготовляла тисячі голок за день.

    Спеціалізація робітників на виконанні окремої операції підвищує продуктивність праці, бо дає змогу повніше використати здібності й майстерність людей. Крім того, спеціалізація сприяє навчанню у процесі праці. Навіть за однакових природних здібностей спеціалізація людей на різних видах занять підвищуватиме продуктивність їхньої праці.

    Поділ праці відбувається не лише між окремими працівниками чи підприємствами, а  також між регіонами країни та між країнами. Регіони країни спеціалізуються  на виробництві різних видів господарської продукції чи виготовленні різних промислових виробів. Географічна спеціалізація виробництва дає змогу кожному регіону в межах країни чи різним країнам виробляти ті продукти, які за наявних ресурсів можна виготовляти найефективніше. Розвиток спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць і зближує народи.

    Виготовлення  будь-якого товару масового виробництва  залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціалізованих підприємств.  
 
 

    Наприклад, припинення з певних причин роботи на підприємстві, яке виготовляє двигуни для легкових автомобілів, тимчасово може зменшити не лише обсяг виробництва

    останніх, а й споживання бензину. Це у свою чергу може призвести до скорочення видобутку нафти у нафтовидобувних  країнах.

    Поглиблення поділу праці є важливою умовою нагромадження національного багатства споживчих і капітальних благ, інтелектуальної власності й професійної майстерності працівників. Водночас у господарське життя залучається дедалі більший обсяг ресурсів: корисних копалин, сільськогосподарських угідь, лісів, водоймищ, які є важливою складовою національного багатства. З розвитком економіки вони, на жаль, вичерпуються, а стан довкілля погіршується. Особливо гостро ця проблема постала наприкінці XX ст.

    2. Економічна система  та її компоненти.

    Ефективність  функціонування національної економіки  — задоволення поточних потреб суспільства, нагромадження національного багатства і стан довкілля — вирішальною мірою залежить від типу економічної системи.

      Економічна система     —   це спосіб  організації національної економіки.

    Основними елементами економічної системи  є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарського життя, або  спосіб розв'язання основних проблем  організації економіки; по-друге, власність  на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага.

    Господарське  життя будь-якого суспільства  передбачає узгодження і розв'язання безлічі проблем. Серед них є три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації економіки: що виробляти ? як виробляти ? для кого виробляти ?

    Що  виробляти? Які блага та в якій кількості виробляти? Скільки кожного  з товарів має виробити економіка  і скільки кожної з послуг варто  запропонувати? І коли це зробити? Що сьогодні слід виробляти — одяг чи взуття, небагато високоякісних дорогих сорочок чи багато дешевих? Чи виробляти багато предметів споживання й небагато товарів виробничого призначення, чи навпаки?

    Як  слід виробляти блага? Які фірми  мають це робити? Які технології та ресурси слід використовувати для виробництва продуктів? Із чого краще виробляти електроенергію — з нафти чи з вугілля? Хто має обробляти землю, а хто навчати учнів та студентів? Як доцільніше виробляти блага — за допомогою машин і механізмів чи ручної праці? На приватних чи державних підприємствах?

    Дія кого виробляти блага? Кому пожинати плоди економічних зусиль, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Яке ми хочемо мати суспільство — де мало багатих і багато бідних, чи в якому переважає середній клас, а багатих і бідних обмаль?

    У різних економічних системах використовують різні способи розв'язання цих  трьох проблем організації економіки. Економічні системи розрізняються  не лише за цими способами, а й за тим, хто володіє економічними ресурсами. Хто є власником землі та заводів, вугільних шахт і лісів? Хто володіє будинками й готелями? Продуктивною худобою та автомобільними шляхами?

    В економіці, яка грунтується на приватній  власності, економічними ресурсами та виробленими продуктами володіють здебільшого приватні особи та фірми, які їм належать. Проте в усіх країнах з приватною власністю держава володіє значними активами, що включають землю, ліси, транспортну мережу, житлові об'єкти тощо.

    В економіці з державною власністю  економічні ресурси належать державі. Прикладом такої економіки був СРСР.

    Кожній  національній економіці притаманні свої особливі риси, проте загалом  розрізняють два типи економічних  систем. Це — традиційне, або натуральне, господарство й товарне господарство. Товарне господарство, у свою чергу, може бути ринковим або адміністративно-командним. Економіки багатьох країн є перехідними, тобто одну економічну систему змінює інша. Так, українська економіка нині переходить від командних до ринкових відносин.

    Натуральне  господарство — це економічна система, в якій поведінка суб'єктів господарського життя грунтується переважно на традиціях і звичаях.

    У натуральному господарстві поділ праці  існує головно у вигляді природного поділу трудових обов'язків між чоловіками й жінками. Молоді чоловіки наслідують заняття своїх батьків: полювання, сільськогосподарські роботи, ремесло тощо. Молоді жінки виконують ті види робіт, що і їхні матері: готують їжу, працюють у полі, шиють і перуть одяг тощо. З часом відбуваються незначні зміни у життєвих благах, якими користується населення. Наслідуються також традиційні методи виробництва, техніки та технології. Нарешті, розподіл виготовлених благ здійснюється відповідно до давно усталених традицій.

    Залежно від рівня особистої свободи  трудівника існували різні системи  натуральної економіки: рабовласницька, кріпацьке господарство патріархальна селянська сім¢я тощо.

    Усі системи натурального господарства малоефективні, бо в них відсутній  поділ праці між господарськими одиницями.

 

    Тема: Права власності в економіці.

    Питання до теми:

1. Основні права власності.

 2. Реформування  власності в Україні.

  3. Власність  та економіка.

1. Основні права  власності.

    У поняття «власність» люди часто  вкладають різний зміст. Річ у  тім, що це поняття надзвичайно містке. Воно має багато відтінків, або аспектів: юридичний, економічний, історичний. Коли цим поняттям оперує правник, його, зрозуміло, цікавить передусім правовий бік власності. Історик розглядає особливості інституту власності у різних країнах у різні епохи. Економіст аналізує власність насамперед із позиції того, якою мірою вона сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів, як впливає на координацію економічної діяльності.

    Нерідко замість терміна «власність»  вживають інший — «привласнення». Привласнення благ людьми означає, що окремий індивід,

    група людей або ж держава мають  право володіти конкретними благами, розпоряджатися ними і використовувати  їх. Отже, власність — це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання конкретних благ. У цьому визначенні відображені лише найголовніші права, що випливають із власності. Власність породжує й інші права, наприклад право відповідальності.

    Основні права власності такі:

    1) право володіння, тобто виключний  фізичний контроль над річчю;

    2) право користування — особисте використання речі;

    3) право управління (розпорядження) — прийняття власником рішення про те, хто і як може використовувати річ;

    4) право на доход або від попереднього  власного використання речі, або  від дозволу іншим особам користуватися нею;

    5) право на відчуження, споживання, марнотратство, зміну або знищення  речі;

    6) право на захист від експропріації  речі;