Національна економіка: мета і результати

ВНП і ВВП різняться насамперед територіальною ознакою.

ВНП країни — це сукупна  ринкова вартість усього обсягу продукту обох сфер національної економіки, створеного національними підприємствами (або  її громадянами) незалежно від місця  їхньої діяльності. Тому ВНП включає  доходи громадян, котрі мешкають за кордоном, і прибуток, отриманий  в інших країнах транснаціональними корпораціями, але він не містить  прибутку іноземних інвесторів, які функціонують у певній країні.

ВВП країни — це сукупна  ринкова вартість усіх продуктів  матеріального і нематеріального  виробництва, створених на її території, незалежно від громадянства їхнього виробника.

ВВП відрізняється від  ВНП на суму чинникових доходів від  використання ресурсів певної країни за кордоном без аналогічних доходів, вивезених із країни іноземцями. Отож, якщо до ВВП додати різницю між доходами підприємств і громадян, котрі працюють за кордоном, і доходами іноземців, які займаються діяльністю в межах країни, то отримаємо ВНП. У кількісному відношенні різниця між ВНП і ВВП дуже незначна, оскільки в більшості країн переважна частка товарів і послуг створюється їхніми жителями на території своїх країн: для розвинених країн, як правило, в межах ±1—3 відсотки. Проте існують цікаві винятки: ВНП Кувейту, Швейцарії, Пакистану значно перевищує ВВП, а ВВП Данії та Ірландії значно перевищує ВНП.

У національній статистиці країн як основний макроекономічний показник може бути прийнятий і валовий внутрішній продукт ВВП, і валовий національний продукт ВНП. Наприклад, ВНП як основний показник національної статистики використовується у США та Японії. Проте в системі національних рахунків ООН вихідним показником є ВВП.

Центральним показником системи  національних розрахунків є ВВП, хоча в статистиці деяких зарубіжних країн застосовують і більш ранній показник — ВНП.

Методика обчислення ВВП. Існує кілька методів обчислення ВВП (як і ВНП). Головними з них є такі: метод доданої вартості (або виробничий метод); метод витрат (або метод кінцевого використання); метод доходів (або розподільний метод).

Метод доданої вартості (виробничий метод). ВВП, як уже зазначалось, є  грошовою оцінкою всіх вироблених кінцевих товарів і послуг у національній економіці протягом року. При цьому враховується тільки річний обсяг кінцевих товарів і послуг, створених на території певної країни. Для правильного обчислення ВВП необхідно врахувати всі продукти, створені в певному році, але без повторного (подвійного) рахунку. Власне тому вже в самому визначенні ВВП йдеться про кінцеві товари і послуги, які споживаються в межах домашніх господарств чи підприємств і не беруть участі у виробництві нових товарів і послуг, на відміну від проміжних товарів і послуг. Якщо у ВВП включити проміжні товари і послуги, то ми неминуче отримаємо не об'єктивно завищену оцінку ВВП.

Виключити повторний рахунок  дає змогу додана вартість. Додану вартість визначають як різницю між обсягом виробленої продукції та поточними витратами на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, послуг в інших підприємствах. Додана вартість становить ринкову ціну продуктів підприємства за вирахуванням ринкової ціни спожитої сировини і матеріалів, придбаних у постачальників. Отже, додана вартість — це те, що підприємство виплачує у вигляді відшкодування (оплата праці, прибуток, відсоток) тим, хто працює на підприємстві, тим, хто володіє підприємством, і тим, хто вкладає свій капітал у підприємство {Клас Екяунд. Ефективна економіка: шведська модель).

Додача вартість ДВ включає  такі складові, як вартість спожитого  основного капіталу у вигляді  річних амортизаційних відрахувань  Лр, оплата праці до сплати податків і будь-яких внесків є9п, прибуток підприємств /7П, відсоток позичкового  капіталу ВПК. рента Р, непрямі податки  на бізнес ПДп. 
Загальна сума доданих вартостей, створених усіма підприємствами в країні, є ВВП. тобто ринковою оцінкою всіх вироблених товарів і послуг у суспільстві за рік. Отже, за виробничим методом, або методом доданої вартості, ВВП (ВНП) розраховують як суму ринкової вартості, доданої обробкою в господарських суб'єктах до вартості спожитих товарів і послуг.

ВВП як загальна сума доданих  вартостей, створених у суспільстві  зазвичай протягом року. ВВПДВ включає  такі складові компоненти, як вартість спожитого основного капіталу Ар, оплата праці робітників і заробітна  плата службовців до сплати податків і внесків різних видів Оп, прибуток підприємств Я„. відсоток на позичковий капітал Впк. рента Р, непрямі податки ПД„: 
ВВПДВ = Ар + Оп + /7П + Впк + Р + ЦДН, або ВВП = ДВ.

Отже, ВВП, обчислений за виробничим методом, є валовою доданою вартістю на економічній території країни в цінах виробництва.

Метод витрат (метод кінцевої о використання). Оскільки ВВП визначають як грошову оцінку кінцевих продуктів, створених у суспільстві протягом року, необхідно обчислити загальну суму всіх витрат економічних суб'єктів на придбання кінцевих товарів, щоб кількісно визначити ВВП. Щоправда, в економіці, на відміну від арифметики, образно кажучи, «не можна додавати яблука і апельсини», проте можна додати витрати багатьох людей на придбання зазначених товарів. Розрізняють такі види витрат на рівні національної економіки, як споживчі витрати Сп, інвестиційні витрати (валові приватні інвестиції) /в, державні витрати (або державні закупки) Д, і чистий експорт £ч. ВВП за методом витрат (методом кінцевого споживання) ВВПВ с сумою зазначених витрат:

ВВПВ = СП + /В+Д3 + £Ч. 
Зазначена формула розглядає ВВП, скоріше, з позиції покупців, а не продавців, тобто тих, хто отримує доход. Складові ВВП наведено в табл. 4. 
Споживчі витрати домогосподарств С„ — це їхні витрати на оплату всіх товарів і послуг без урахування коштів, спрямованих на придбання нового житла.

Доцільно виділити такі види споживчих витрат: витрати на придбання товарів тривалого користування, витрати на придбання товарів поточного користування, витрати на отримання споживчих послуг. В Україні в 1999 р. споживчі витрати становили 60 відсотків ВВП.

Інвестиційні витрати (або  валові внутрішні інвестиції) /в  — витрати на придбання капітального устаткування, машин, нерухомості, у  тому числі кошти домогосподарств, використаних для купівлі нового житла. Витрати на придбання нового житла формально с витратами домогосподарств, проте за своєю сутністю — інвестиціями.

Чисті інвестиції Іч є процесом реального капіталоутворення, а  не придбання таких фінансових активів, як акції, облігації тощо, які також  називаються інвестиціями, проте  в рамках фінансового аналізу. Тут йдеться про інвестиції як збільшення виробничих потужностей насамперед. Отже, валові внутрішні інвестиції /в включають інвестиції на заміщення капіталу, який вибув; інвестиції на збільшення капіталу; інвестиції на товарно-матеріальні запаси. У 1999 р. валові внутрішні інвестиції становили 20 відсотків ВВП в Україні, 18 — у США, 34 — в Японії, 39 відсотків — у Китаї.

Державні витрати (або  державні закупки) товарів і послуг Д, — це сукупність витрат органів  державної влади всіх рівнів на придбання товарів і оплату послуг праці зайнятих в державному секторі. До цих державних витрат не включаються трансфертні платежі. Трансфертні платежі — це безоплатні виплати держави, оскільки вони не є платою за надану послугу (виплати по бідності, безробіттю, підтримці неповних сімей тощо). У 1999 р. державні витрати в Україні становили 19 відсотків ВВП, більшість індустріально розвинених країн — від 15 до 30 відсотків ВВП.

Чистий експорт Еч. Чистий експорт є різницею між сумами виручки від продажу вітчизняних товарів на зовнішньому ринку і витратами на придбання іноземних товарів резидентами, тобто між експортом та імпортом. Термін «чистий» вказує на те, що при обчисленні цієї компоненти ВВПВ обсяг імпорту вираховується з обсягу експорту, оскільки імпорт товарів і послуг включається і в інші компоненти ВВП. Йдеться про те, що чистий експорт включає ринкову вартість товарів і послуг, створених за кордоном зі знаком мінус, бо вони вже включені у споживання, інвестиції або державні закупки зі знаком плюс.

Отож, коли підприємство, домашнє  господарство або держава оплачують  товари чи послуги зарубіжного виробника, чистий експорт зменшується, але  оскільки збільшується частка споживання, інвестицій або державних закупівель, загальний обсяг ВВП не змінюється. З табл. 4 видно, що в Україні показник чистого експорту кожного року (з 1995 р. до 1998 р.) зростав і був зі знаком мінус, тобто українці купували більше іноземної продукції, ніж продавали за кордон своєї вітчизняної. У 1997 і 1998 pp. в Україні чистий експорт відповідно становив -2 і -4 відсотки ВВП. У 1999 р. було зафіксоване позитивне сальдо чистого експорту на рівні 1,1 відсотка ВВП.

Отже, ВВП, обчислений за методом  кінцевого використання, — це сума витрат для придбання призначених  для кінцевого використання всієї маси створених у країні за рік товарів і послуг у цінах споживання. Кінцеве використання ВВП поділяється на особисте і державне споживання, валове накопичення і сальдо експорту та імпорту.

Метод доходів (розподільний метод). За цим методом ВВП можна  подати як суму чинникових доходів  — оплати праці 0П, прибутку /7П, відсотка Ва к і ренти Р, тобто визначити як суму винагород власників чинників виробництва. У ВВП за цим методом включаються доходи всіх суб'єктів, що здійснюють свою діяльність на території країни, — як резидентів, так і нерезидентів. Резиденти — це громадяни, які проживають на території певної країни, без урахування іноземців, які перебувають у країні менше одного року.

У ВВП за розподільним методом  включають також непрямі податки  ПД,„ амортизацію Ар, доходи від  власності Дь і нерозподілену  частину прибутку підприємства Пт.

Оплата праці як складова ВВПЯ включає валову суму оплати праці  та додаткові виплати найманим працівникам. Прибуток поділяється на валовий  прибуток підприємства чи корпорації (дивіденди), чисті доходи товариств (партнерств) і підприємств в одноосібній власності, доходи фермерів та осіб вільних професій. Ренту становлять доходи власників нерухомості.

Отже, ВВП за розподільним методом — це сума доходів, отриманих  власниками чинників виробництва (робочої  сили, фізичного капіталу, землі  та природних ресурсів, цінних паперів  тощо), з використанням яких створено весь обсяг національного продукту.

Метод доданої вартості, метод  витрат і метод доходів вважаються рівноцінними і мають давати однакову величину ВВП: 
ВВПдз = ВВПВ = ВВПд.

Проте обчислення ВВП (як і  ВНП) на основі різних методів може призвести до незбігання його кількісних оцінок. Найчастіше такі розбіжності спричинені тим, що зібрані статистичні дані не дають абсолютно достовірного відображення кількісного змісту економічних операцій. У країнах з розвиненою статистичною службою ці відхилення незначні й на рівні ВВП, як правило, не перевищують 1—2 відсотки.

Важливо також зазначити, що не всі угоди, які здійснюються суб'єктами економічної діяльності за певний часовий період (наприклад, рік), входять до ВВП. Зокрема у ВВП не включаються: 
- операції і послуги, які дуже складно, а іноді взагалі неможливо врахувати (робота домогосподарок у власному господарстві, робота вченого «на себе», яка ще не втілена як готовий продукт, бартерний обмін, оплата у формі «чайових» тощо); 
- трансфертні платежі, які поділяються на державні трансферти (виплати по соціальному страхуванню, виплати по безробіттю, стипендії, пенсії, виплати відсотків по державному боргу тощо) і приватні трансферти (разові виплати із приватних фондів, стипендії приватних організацій, стипендії приватних осіб тощо). Тут йдеться тільки про перерозподіл уже створеного ВВП; 
- чисто фінансові угоди: купівля і продаж цінних паперів (акцій, облігацій тощо), адже вони не збільшують поточне виробництво; 
- продаж і купівля товарів, що вже були в користуванні, бо їхня цінність у свій час була включена до складу ВВП минулих років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. ВНП і суспільний добробут

Як уже зазначалося, валовий  внутрішній продукт (як і валовий  національний продукт) є головним показником не тільки системи національних рахунків, а й добробуту суспільства. Розглянувши цей показник, можна говорити про правильність такої оцінки ВВП.

Валовий внутрішній продукт  дає можливість визначити в грошовому  вираженні обсяг річного виробництва  країни, а також відображає і загальну суму доходів виробників товарів  і послуг, і загальну суму витрат на їхню оплату. Водночас вважається, що хоча ВВП надушу населення і характеризує середні доходи і витрати абстрактного жителя країни, проте не може бути мірилом його добробуту, а отже, і мірилом реального економічного добробуту нації.

ВВП як мірило економічного добробуту суспільства має недоліки, які практично унеможливлюють виконання  цієї ролі. Йдеться, зокрема, про такі його недоліки.

ВВП не враховує деякі види діяльності, що здійснюються в межах  домашнього господарства (домашній догляд за дітьми і хворими, домашнє упорядкування  за принципом «зроби сам» тощо). Такі види діяльності зазвичай збільшують добробут суспільства, але не мають  ринкової оцінки. 
ВВП не враховує проблеми вільного часу. Відомо, що в умовах високо розвиненої економіки рівень доходів є достатнім для якісного відпочинку і збільшення вільного часу значної частини населення, а це рівнозначно збільшенню добробуту країни.

ВВП не відбиває екологічні проблеми, що нагально стоять перед  суспільством (вичерпання ресурсів, зміна  клімату, забруднення навколишнього  середовища тощо). Йдеться про те, що у величині ВВП не враховується вплив виробництва на навколишнє середовище. Статистика ВВП не бере до уваги, що зростання виробництва досягнуто ціною отруєння кислотними дощами полів, лісів, річок. А негативні наслідки функціонування національної економіки завжди тягнуть за собою зменшення добробуту суспільства. 
ВВП не враховує багатьох секторів тіньової економіки (нелегальні види розваг, безгрошовий обмін послугами, нелегальне виробництво алкогольних напоїв тощо).

Отже, валовий внутрішній продукт ВВП є досить надійним показником річного обсягу національного виробництва товарів і послуг, але не універсальним критерієм економічного добробуту країни, оскільки в ньому не враховуються такі чинники, як вільний час, забруднення навколишнього середовища, тіньова економіка, вироблені товари і послуги для використання в самих домашніх господарствах тощо. Отже, рух ВВП не можна прямо і безпосередньо перевести в терміни добробуту. Валовий внутрішній продукт є насамперед показником потужності ринкової національної економіки, а не економічного добробуту суспільства. З певними допусками можна використовувати ВВП як показник динаміки виробництва. Тому при використанні валового внутрішнього продукту для формування економічної політики не слід забувати, що ВВП дуже приблизно відображає добробут країни.