Національна економіка: мета і результати

Зміст

Вступ

Національна економіка: мета і результати

1.1. Національна економіка:  зміст, ознаки і мета функціонування.

1.2. Система показників  економічного стану суспільства

1.3. ВНП і суспільний  добробут

1.4.  Макроекономічна рівновага і її змін

Висновок 

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

\

 

Національна економіка: мета і результати

1. Національна економіка: зміст, ознаки і мета функціонування.

 

Макро- і мікроекономіка. Економічне життя в кожній країні відбувається у двох органічно пов'язаних площинах — мікро- та макроекономічній. 
Мікроекономіка — це економіка окремого підприємства чи галузі, динаміка ринкових цін на певні товари.

Макроекономіка характеризує розвиток господарства країни в цілому, його темпи, пропорції, ступінь стабільності та врівноваженості. 
Велике складається з малого. Хоча макро- й мікроекономічні процеси і показники, що характеризують їх, розрізняються між собою, їх не слід протиставляти. І ті, й інші є об'єктивними й абсолютно необхідними в економічному житті. Через це, як зауважує американський економіст Пол Самуельсон, не можна вважати, освіченою людину, котра розуміється на одній проблемі й зовсім нічого не знає про іншу. Так само не можна сказати, яка з двох проблем виникла першою і є важливішою. Так, виробничо-комерційна діяльність кожного підприємства залежить не тільки від зусиль його працівників, а й від загальноекономічної кон'юнктури, і навпаки. Тому об'єктивною потребою економічного розвитку стало узгодження й регулювання цих процесів з метою підтримання економічної динаміки та рівноваги. Не випадково саме держава в сучасних умовах покликана забезпечувати макроекономічну стабільність. Це є однією з основних її функцій. Лише за цих умов може успішно функціонувати бізнес. Розвиток макроекономічних процесів (інноваційних, інвестиційних, інфляційних тощо) зумовлює логіку поведінки підприємців.

Взаємозалежність і взаємодія  макро- та мікроекономіки дуже нагадує  і навіть відображує взаємозв'язок процесів відокремлення та усуспільнення, між якими також має існувати рівновага на кожному етапі розвитку економіки. При цьому як недооцінка, так і абсолютизація будь-якої з цих сторін однаково шкідливі.

Для перехідного періоду  до ринку при визначенні поля економічної  діяльності держави найскладнішою  є проблема забезпечення синхронності дій при регулюванні макро- і  мікроекономічних процесів. Сама по собі фінансова стабілізація на макрорівні не може бути тривалою і надійною без ефективного функціонування мікрорівня.

Аналіз структури та динаміки розвитку економічної системи здійснюється за допомогою синтетичних узагальнюючих  показників, таких як валовий і  чистий валовий продукт, національний доход, капітальні вкладення, сукупний попит, сукупна пропозиція тощо.

Отже, макроекономіка пояснює  механізм функціонування національної економіки. Що ж таке національна  економіка? Які її головні ознаки? Яку вона має структуру?

Національна економіка та її особливості. Народне господарство будь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку. Воно формується століттями в результаті поглиблення суспільного поділу та кооперації праці, ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів і забезпечує реалізацію національних економічних інтересів цієї країни.

Національна економіка характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного відтворення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населення, зовнішньоекономічними зв'язками.

Народне господарство країни є цілісним організмом. Воно об'єднує взаємопов'язану систем)' галузей, видів виробництв і територіальних комплексів. У цій системі органічно взаємодіють галузі матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок тощо) і галузі нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров'я, культура). Природно, що співвідношення зазначених сфер і галузей, тобто структура економіки, рівень розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний потенціал країни, тим досконаліша система господарювання, тим краще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва та рівень життя населення. 
Водночас національна економіка — не географічне поняття. Це не просто сукупність об'єктів матеріального та нематеріального виробництва, розташованих на певній території, а жива економічна система, що спроможна задовольняти потреби країни і захистити її інтереси, забезпечити її господарську та політичну самостійність. Історія знає багато прикладів, коли країни мали багаті природні та людські ресурси, але не могли ними самостійно розпоряджатися, займали залежне становище у світовому господарстві, а їхня економіка деградувала внаслідок хижацького господарювання іноземних держав.

Отже, національна економіка  є система економічних суб’єктів  і зв’язків між ними, яка має  просторово визначену і специфічно національну організаційну структуру.

Національну економіку вирізняють серед інших економік такі ознаки: економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами, обумовлені суспільним поділом  праці; господарська цілісність; спільне  економічне середовище, в якому діють суб'єкти господарювання; спільна система економічного захисту тощо.

Вивчаючи національну  економіку, макроекономіка досліджує: 
- економічний потенціал країни та його розміщення, національний ринок, місце країни у глобальній економіці; 
- специфіку форм прояву всезагальних економічних причинно-наслідкових зв'язків;

- ступінь втручання держави в економічну життєдіяльність країни; 
- створення національного економічного порядку; 
- економічну культуру, яка обумовлює поведінкові реакції членів суспільства тощо.

Суб'єктами національної економіки  є домашні господарства, підприємства і держава. Вони вступають між собою в економічні відносини, що можуть набувати форми вертикальних і горизонтальних зв'язків. Жодну з названих форм економічних зв'язків не слід ідеалізувати. їх треба використовувати в єдності для ефективного функціонування національної економіки.

Будь-який економічний суб'єкт  — домогосподарство, підприємство чи держава — є економічно відокремленим, а отже, мас певний економічний інтерес. Діяльність кожного економічного суб'єкта підпорядкована реалізації цього інтересу. Економічні інтереси суб'єктів різні й навіть суперечливі. Досягти єдності економічних інтересів усіх суб'єктів дуже складно, а абсолютної єдності — практично неможливо. Щоправда, ринкова економіка створює певні умови для досягнення єдності інтересів економічних суб'єктів країни.

Національна економіка України. Історична доля українського народу склалася так, що він упродовж тривалого часу не зміг утвердити свою державність. Через це, розвиваючись у складі царської Росії, а потім Радянського Союзу і досягнувши значного рівня продуктивних сил, Україна фактично не мала власної національної економіки, а отже, була позбавлена можливості розробляти й здійснювати власну економічну політику. Всупереч деклараціям про «суверенітет» та «розквіт» Української РСР у складі колишнього СРСР її народне господарство було значною мірою примусово й штучно усуспільнене з господарствами інших союзних республік і становило разом з ними повністю інтегрований «єдиний народногосподарський комплекс». В умовах жорстко за централізованої системи господарювання Україні штучно нав'язувалися шляхи й напрями економічного розвитку, в результаті чого склалося економічно невигідне для неї місце в загальносоюзному територіальному поділі праці. Спроби реалізувати економічні інтереси республіки шляхом комплексного розвитку її народного господарства відкидалися й засуджувалися як «економічний націоналізм».

Україна як суверенна держава  почала самостійно формувати власну національну економіку та економічну політику з часу проголошення своєї незалежності 24 серпня 1991 p., зустрівшись з величезними труднощами та перешкодами. Розбудова ефективної національної економіки розглядається як гарантія незалежності нашої держави. При цьому на перший план висуваються завдання підвищення рівня ресурсного та енергетичного самозабезпечення. В перші роки незалежного розвитку потреби української економіки задовольнялися продукцією власного виробництва приблизно на 80 відсотків.

За рахунок ввезення на 60—80 відсотків формуються ресурси  нафти, кольорових металів, автомобілів, верстатів, хімічних волокон. Лише наполовину задовольнялися потреби за рахунок власного виробництва в хімічному устаткуванні, електротехнічних і кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості.

Структура економіки була спотворена внаслідок гіпертрофованого розвитку галузей воєнно-промислового комплексу та важкої промисловості на шкоду тим галузям, які працюють безпосередньо на задоволення потреб населення.

За час незалежного  розвитку ціною великих зусиль закладено  підвалини національної економіки  України, визначено курс на формування ефективної ринкової економіки в  національній моделі, спрямованої на розв'язання соціальних, економічних, культурних та інших проблем, зміцнення її суверенітету.

Тепер в економіці України  освоюється нова траєкторія розвитку — в напрямі посилення соціальної спрямованості економічного розвитку та досягнення з допомогою економічних  важелів пожвавлення національного  виробництва. Національна економіка України вже ввійшла у фазу економічного пожвавлення. Проте ще залишається багато проблем у сфері національної економіки України, про які детальніше йтиметься в наступних розділах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Система показників економічного стану суспільства

Валовий національний продукт. Результати та ефективність економічного зростання виявляються у створюваному щороку суспільному продукті, його обсязі та структурі.

Існують різні методи обчислення суспільного продукту і використовуються різноманітні показники для визначення результатів функціонування макроекономіки: сукупний суспільний продукт, кінцевий, чистий, валовий, внутрішній національний продукт. Кожен з них має свої особливості та відображує певний бік відтворювальних процесів. Причому об'єктивна тенденція така, що в міру ускладнення й розвитку цих процесів виникає потреба в знаходженні нових, достовірніших показників, за допомогою яких можна точніше й обґрунтованіше проаналізувати кількісні та якісні сторони суспільного відтворення на кожному конкретному етапі розвитку. Немає й не може бути показників раз назавжди даних, тому абсолютизація будь-якого з них, як і ігнорування, однаково неспроможні в науковому відношенні.

Безумовно, перехід до ринкової економіки та формування постіндустріальної, соціально орієнтованої економіки  потребують освоєння нової методології  вимірювання ходу та результатів  соціально-економічного поступу, з  урахуванням міжнародного досвіду  аналогічних обчислень. Це необхідна передумова посилення керованості процесів економічного життя.

Упродовж багатьох десятиліть у деяких країнах (це стосується й  України) використовувався як один з  найбільш узагальнюючих показників сукупний суспільний продукт ССП. Його визначали як суму валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. З боку натурально-речової структури він поділявся на продукцію І і II підрозділів — засоби виробництва і предмети споживання. У вартісному відношенні він складався з вартості спожитих засобів виробництва (фонд відшкодування Ф„) та заново створеної вартості — національного доходу Д що містив необхідний продукт НП і додатковий продукт ЦП.

ССП = ФВ + НЛ+ДП.

У складі сукупного суспільного  продукту розрізняють проміжний  продукт (перенесену вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо) та кінцевий продукт, що за натурально-речовою  формою включає сукупність споживних  вартостей виробничого та невиробничого  призначення, які не підлягають подальшій переробці й використовуються для задоволення потреб суспільства.

Сукупному суспільному продукту були властиві два серйозні недоліки: 1) повторний рахунок спожитих предметів  праці; 2) врахування результатів функціонування лише сфери матеріального виробництва. Перший характеризував його як об'ємний показник, що робило його не придатним для вимірювання ефективності використання ресурсів, а це з часом ставало все настійнішою необхідністю. Другий свідчив про надто вузькі його можливості для оцінювання розвитку економіки в постіндустріальному суспільстві, для якої найбільш істотним є саме зростання ролі нематеріального виробництва.

Усе це зумовило необхідність застосування поширеної на Заході так  званої системи національних рахунків (СНР), яка вже застосовується більш  як у 100 країнах і уніфікована  Статистичною комісією ООН. Головним макроекономічним показником в статистиці розвинених країн та міжнародних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ЄБРР) вважається валовий внутрішній продукт (ВВП). Він закономірно посідає центральне місце і в системі національних рахунків. Проте передбачається також використання валовою національного продукту (ВНП), оскільки валовий внутрішній продукт ВВП не призначений для вимірювання виробництва, яке здійснюється за межами економічної території країни.

Обчислення цих показників, започатковане в Україні в 1988 р., не лише полегшує міжнародні зіставлення  темпів і рівнів економічного розвитку та сприяє нашому спілкуванню з усім світом єдиною статистичною мовою, а  й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

ВВП і ВНП: спільні і  відмінні особливості. Спільна головна  особливість ВНП і ВВП полягає  в тому, що вони відбивають кінцеві  результати діяльності людей не тільки в матеріальному, а й у нематеріальному виробництві. Вони визначаються як вартості всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг у національній економіці за певний часовий період (зазвичай протягом одного року або кварталу).