Національні моделі економічних систем

в). економічна система функціонує в певному навколишньому середовищі. [4]

1.3. Характеристика  та підходи до економічної  системи

Система як загальнонаукове поняття - це сукупність взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаємопов'язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

- як сукупності  відносин між людьми, що складаються  з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних  благ;

- як сукупності  людей, об'єднаних спільними економічними  інтересами;

- як історично  визначеного способу виробництва;

- як особливим  чином упорядкованої системи  зв'язків між виробниками та  споживачами матеріальних і нематеріальних  благ;

- як сукупності  всіх економічних процесів, що  функціонують у суспільстві на  основі притаманних йому відносин  власності та організаційно-правових  норм, тощо.

З нашого погляду, найзагальнішим є таке визначення економічної системи.

Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Найважливіші ознаки економічної системи

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливостей.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання(рис. 1.3).

Продуктивні сили - це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і

Рис. 1.3. Основні структурні елементи економічної системи

духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і перебувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній функціональній залежності.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Система економічних відносин

Техніко-економінні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини - насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є певна форма власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму - забезпечення процесу відтворення та ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

2 Розділ: Сучасна національні системи 
2.1. Американська та Німецька модель

В економічній системі США домінують три інститути – бізнес. уряд і, меншою мірою, робоча сила. Сполучені Штати не відповідають моделі чисто ринкової економіки. Для США більше пасує назва «модифікована ринкова економіка», де уряд відіграє важливу роль, та все ж він менше втручається в економіку, ніж уряди Німеччини та Японії.

Одним із різновидів інституційних механізмів Сполучених Штатів є велика корпорація. Великі корпорації допомагали модифікувати ринкову систему, а ще частково несли відповідальність за формування двох інших інститутів, що модифікували ринковий механізм, - уряду і професійних спілок. Найважливішої модифікації ринкової системи США було досягнуто завдяки збільшенню ролі державного сектора. Було гарантовано державну освіту, обмежено бізнесові монополії та використано податки й цільові урядові виплати для перерозподілу доходів.

Було прийнято чимало урядових постанов метою досягнення різноманітних соціальних цілей, а також з метою запобігання різним анти конкурентним засобам ведення бізнесу. Державні замовлення та товари на послуги роблять істотний внесок у загальний сукупний попит, а сам уряд є єдиним великим працедавцем в економіці Сполучених Штатів.

Втручання уряду відбувається через застосування фіскальної та монетарної політик, що їх він використовує у вигляді оподаткування, цільових виплат, замовлень на товари та послуги та контролю з боку федерального резервного фонду за грошовою масою і процентними ставками.

 Регламентація і контроль ділової активності – ще одне поле діяльності держави, де вона має міцні позиції. Антитрестове законодавство необхідне для забезпечення ринкової конкуренції через запобігання утворенню таких бізнесових об’єднань, як трести, що спроможні діяти супроти суспільного добробуту. Держава також є соціальною регламентацією бізнесу в таких справах як зайнятість інвалідів, професійна безпека, захист інтересів споживачів, захист довкілля та благодійні акції. Держана власність у промисловості Сполучених Штатів є досить обмеженою, але на всіх рівнях управління держава володіє й керує різноманітними підприємствами .

Політична система Німеччини подібна до американської: вони обидві є федеральними республіками і мають три рівні управління; обидві федеральні системи мають двопалатні законодавчі органи. На політичній структурі Німеччини позначається те, що свого часу вона була федерацією штатів.

Після Другої світової війни та частина Німеччини, що пізніше стала Західною, довірилась політиці вільного ринку, а не державного регулювання. Головна концепція, покладена в основу цієї політики, отримала назву «соціальне марквіртшафт», тобто соціальна ринкова економіка. Вони були переконані, що політична свобода і максимізація добробуту можуть бути забезпечені тільки через створення і підтримання вільно ринкової конкуренції.

Конкуренцію мав би запровадити уряд через відмову від практики обмеження бізнесу, утворення управління у справах монополії для обмеження і могутності картелів та заохочення конкуренції за допомогою різних засобів економічної політики.

Сьогодні соціальна ринкова економіка стала означати поєднання ринкової економіки з ретельно опрацьованою і витратною системою соціального забезпечення. Переважна частина видатків на соціальне забезпечення міститься в соціальному бюджеті, що управляється незалежно від федерального бюджету або контролюється федеральним урядом. Структура сучасної податкової системи Німеччини є насамперед наслідком розвитку історичних і політичних процесів.

2.2. Шведська  модель економічної системи

Основною характеристикою шведської моделі виступає її яскраво виражений соціальний аспект, коли розвиток національної економіки орієнтується на досягнення високого життєвого рівня. Соціал-демократичний шлях економічного і суспільного розвитку у Швеції демонструє варіант соціальної стабільності з високим рівнем і якістю життя, правовою і соціальною захищеністю.

У фундаменті шведської економічної моделі лежить так званий функціональний соціалізм, тобто соціалізація без націоналізації. Головним змістом цієї концепції є збереження основних засобів виробництва у приватному володінні за відторгнення від капіталу права розпорядження всіма доходами. Значна частина доходу вилучається у бюджет з використанням на соціально-економічні потреби.

Модель включає різні форми власності: державну, корпоративну, комунальну і кооперативну. В умовах ринкової економіки державне регулювання економічних процесів не включає приватного сектора, який розвивається самостійно за законами конкурентної боротьби на споживчому ринку. Приватні підприємці відповідають за розміри і якість національного продукту, а державна влада - за якість життя і справедливий розподіл матеріальних благ. При такому розподілі сил досягається баланс між міцним державним регулюванням і ринковим механізмом. Взаємний вплив цих векторів забезпечує оптимально стабільне функціонування країни за високого рівня життя.

Отже, шведська модель економічної системи, маючи соціальну сутність, направлена на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для отримання освіти та професійної підготовки робочої сили як в матеріальних, так в нематеріальних інтелектуальних галузях економіки. Слід зазначити, що шведська модель властива й іншим скандинавським країнам.

Це найдемократичніша модель економічного і політичного розвитку регульованої ринкової економіки, що ґрунтується на плюралізмі форм власності (в тому числі колективної власності профспілок) і економічної влади та соціалізації сфери розподілу. Початковим етапом її формування був розвиток політичної та соціальної демократії в довоєнний період. Зокрема, у 1938 р. між Союзом підприємців і Федеральною організацією шведських профспілок (нині до них належать майже 90 % трудящих) була досягнута угода, згідно з якою було визнано право профспілок на самоорганізацію та активну участь у веденні тарифних переговорів, належному оснащенні робочих місць тощо. Союз підприємців отримав свободу дій у сфері виробництва, а держава не мала права активно втручатись у процес функціонування недержавного сектору. Водночас у сфері розподілу впроваджувалась "зрівняльна" політика регулювання заробітної плати і аналогічна фіскальна політика держави. Така концепція ґрунтувалась на ідеї про неможливість і недоцільність покладатись на механізми ринку у сфері розподілу економічного продукту, зокрема на положення про те, що праця не є товаром (а отже, заробітна плата не є його ціною), а одним із виявів людської сутності, визнанням соціального значення діяльності людини. Тому величина заробітної плати повинна, з одного боку, бути диференційованою залежно від видів праці, а з іншого — її розмір мусить бути однаковим на однакову працю на всіх підприємствах різних галузей народного господарства та його регіонах. Не повинна бути різкою диференціація в оплаті праці між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, між чоловіками і жінками.

З 1972 р. наймані працівники представлені в директораті кожної фірми з кількістю зайнятих понад 100 осіб. Звільнення з роботи можливе лише з об'єктивних причин, причому повідомлення працівнику надсилається за 6 місяців до звільнення. Офіційним рівнем всезагальної зайнятості вважається рівень безробіття в 2 %, а до безробітних зараховують тих, хто не працював 5 днів.

У 1984 р. процес формування фондів профспілки якісно змінився. Зокрема, було зменшено розмір оподаткування прибутків акціонерних компаній, різних фінансових інститутів (банків, страхових компаній) до 20 %, цей податок розподілявся між п'ятьма регіональними відділеннями фондів профспілки, а кожний з них міг володіти лише 8 % голосів на загальних зборах акціонерів (усі п'ять фондів могли придбати лише 40 % акціонерного капіталу і відповідну кількість голосів).

Фіскальна державна політика, за цією концепцією, повинна також відповідати соціалістичному принципу рівності, зокрема забезпечувати акумуляцію необхідних засобів для фінансування держави загального благоденства і рівномірно розподіляти багатство в межах країни. Засобами реалізації цих функцій є розвиток ефективної індустріальної економіки, зорієнтованої на отримання прибутків за сприятливих умов для інвестицій (низькі податки на прибутки). Ставки національного прогресивного подохідного податку становлять від 5 до 46 %. Водночас у Швеції впроваджується високопродуктивна шкала оподаткування високих індивідуальних доходів (від 31,5 % до 85 %, а в Україні і Росії — лише 13 %). Держава також піклується про працевлаштування всіх людей і впровадження ефективної системи соціального страхування. Система охорони здоров'я на 95 % є державною (лише 5 % лікарів мають приватну практику).

У Швеції цю модель називають "державою добробуту". Важливою складовою моделі є високі податки на багатих; наявність розвинутого громадянського суспільства.

 Провідна соціал-демократична партія не має більшості в парламенті, а тому там не формується більшість, уряд надзвичайно економний. Держава е позаблоковою.

2.3. Європейсько-кейнсіанська  модель економіки

Європейсько-кейнсіанську модель іноді називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії,Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досяг значних розмірів. Незважаючи на високий рівень перерозподілу коштів, питома вага державних соціальних витрат не дуже висока, оскільки бюджет розглядається як засіб впливу на попит, і витрачається певною мірою на інвестиції та структурні зміни.

Важливою рисою системи державного регулювання економіки Франції є високий рівень узгодженості заходів, що вживаються. Для цього існує економічна та соціальна Рада, до якої входять представники уряду, підприємців та профспілок.