Міжнародний валютний фонд і його роль в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин

· Додаткові консультації може організувати директор-розпорядник Фонду у випадках, коли країна несподівано опиняється у важкій економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть зашкодити іншим державам.

· Спеціальні консультації МВФ проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки.

Послуги країнам-членам МВФ надаються в таких формах [3, с.118]:

§ Підвищення кваліфікації національних кадрів. З 1964 р. в штаб-квартирі організації у Вашингтоні працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчає національні кадри всіх країн;

§ Технічна допомога, яку надають експерти зі складу службовців Фонду;

§ Інформаційне обслуговування. Публікація щорічних і щомісячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур, та інші види інформаційної діяльності.

Найбільш ж відомою є така форма діяльності МВФ, як фінансування. МВФ надає фінансову допомогу країнам-членам у рамках різноманітних механізмів фінансування, які відрізняються в основному типом проблем платіжного балансу, для ліквідації яких вони призначені, й умовами надання кредитів (див. Таблиця 1, Додаток А).

Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів, як резервний транш і кредитні транші.

Резервним траншем країни-члена називається перевищення її квоти в МВФ над «скоригованого» сумою її валютних ресурсів, які знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів. Резервний транш складається за рахунок частини внеску країни-члена в резервних активах (СДР, іноземна валюта, золото) та чистої суми валютних ресурсів країни-члена, використаних МВФ. Країна-член може вважати резервний транш своїм резервним активом, який можна мобілізувати в найкоротші терміни.

Кредитні транші. Згідно з принципами своєї кредитної політики МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25% квоти. Купівля кредитних траншів дозволяється країнам-членам тільки для фінансування економічних заходів, спрямованих на подолання проблем платіжного балансу. Обов'язки країни-позичальника, які передбачають проведення відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в так званому «листі про наміри».

Використання першої кредитної частки може бути здійснено у двох формах:

§ Пряма купівля валюти, коли країна отримує всю суму відразу після схвалення Фондом її запиту;

§ Поетапно покупка, яка здійснюється на підставі підписання з МВФ «договору про резервний кредит».

Поетапне фінансування. Подальші покупки країною-учасницею валюти у МВФ розглядається як використання нею так званих «граничних кредитних часткою. Таке фінансування може здійснюватися двома шляхами: з використанням механізму резервних кредитів (кредитів «стенд бай») або в рамках механізму розширеного фінансування (розширені кредити).

Угоди по резервних кредитах або угоди «стенд бай», як і угоди з розширеним кредитами, забезпечують країні-члену гарантію того, що вона зможе автоматично отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну до вичерпання обумовленої договором суми, в будь-який час протягом дії угоди, але за умови дотримання положень договору. Такі угоди використовували з 1952 р. Починаючи з 1977 р., термін дії угод про резервні кредити продовжений з одного до трьох років.

Іншою формою поетапного фінансування, яка використовується МВФ з 1974 р., є надання «розширених кредитів». Її призначення полягає в наданні валютних коштів країнам-членам з метою фінансування дефіцитів їх платіжних балансів на більш тривалий час і у великих розмірах, ніж це передбачено статутом МВФ в рамках політики звичайних кредитних часток (траншів).

Розширене фінансування надається країнам, у яких є труднощі з платіжним балансом, зумовлені структурної незбалансованістю виробництва, торгівлі та цін, або тим країнам, у яких немає можливості проводити політику економічного розвитку у зв'язку з незадовільним станом платіжного балансу. При зверненні до МВФ з проханням про розширеному фінансуванні країна повинна надати загальну програму діяльності на перші 12 місяців, яку необхідно оновлювати щорічно.

Пільгове фінансування. Цей термін поєднує два механізми фінансування МВФ, спрямовані на допомогу країнам, що розвиваються, і найбільш бідним країнам: механізми фінансування структурної перебудови економіки (МФСП) і механізми розширеного фінансування структурної перебудови (МРФСП).

Механізми фінансування структурної перебудови можуть використовуватися тільки 62 країнами, що розвиваються. Для отримання кредиту в рамках МФСП країна подає середньострокову програму дій у вигляді доповіді про принципи політики, який готується спільно з співробітниками МВФ і Світового банку. У доповіді потрібно відзначити структурні заходи і макроекономічну політику, яка необхідна для нормалізації стану платіжного балансу.

Спеціалізоване фінансування. Згідно з термінологією МВФ ця форма кредитування об'єднує три механізми:

o Компенсаційного фінансування і фінансування у випадку непередбачених обставин;

o Фінансування буферних запасів;

o Фінансування системних трансформацій.

У 1963 р. в МВФ був створю перший механізм фінансування спеціального призначення - механізм компенсаційного фінансування, а в 1988 р. в результаті його об'єднання з механізмом фінансування у випадку непередбачених обставин був створений МКФФНО. Згідно з цим механізмом кредити надаються в таких випадках: недоотримання експортних надходжень, надмірні витрати на імпорт зерна, інші непередбачені зовнішні обставини. Цей тип кредиту створений для того, щоб надавати країнам-членам більш широкий захист від несприятливої ​​зміни зовнішніх економічних умов.

Механізм фінансування буферних запасів створений в 1969 р. Тому механізму надається допомога країнам-членам з несприятливим станом платіжного балансу у фінансуванні внесків до затверджені міжнародні буферні запаси сировинних товарів під егідою ЮНКТАД.

Механізм фінансування системних трансформацій (СТФ) є спеціалізованим механізмом, затверджений у 1993 р. Цей механізм створений для надання допомоги країнам, що мають труднощі із здійсненням зовнішніх платежів внаслідок глибинних порушень традиційних торговельних зв'язків та структури платежів, обумовлених переходом від державної торгівлі до ринкової. Отримувати допомогу в рамках СТФ можуть тільки ті країни, які знаходяться на початкових етапах процесу перетворень і поки вони не можуть скласти програму, для реалізації якої МВФ міг би використовувати можливості інших механізмів фінансування [18, с.93-99].

2.2. Проблеми в діяльності МВФ

Комплекс проблем, що існують у діяльності Фонду, пов'язаний з методами та інструментами реалізації цієї міжнародної організацією своєї стратеги.

Першою проблемою в історії МВФ було питання про його подальше функціонування, що з'явився на початку 80-х років і пов'язаний з проектами реформування світової валютної системи в цілому. Деякі проекти пропонували замінити МВФ більш демократичним і конструктивним міжнародним фінансовим інститутом. З часом актуальність таких питань зменшилася, але загроза ще залишається.

Сучасні проблеми є наслідком реалізації стратегії МВФ в різних країнах. Останнім часом діяльність МВФ піддається критиці світовою громадськістю, особливо громадськістю країн, що розвиваються. Справа в тому, що надаючи позики на оздоровлення економіки, МВФ висуває, як правило, приблизно однаковий пакет вимог, який включає: приватизацію великих підприємств, лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі, жорстку грошово-кредитну політику для стабілізації валюти, припинення субсидування збиткових підприємств, мінімізацію бюджетного дефіциту за рахунок скорочення соціальних програм і підвищення податків, девальвації валюти. У більшості випадків виконання цих вимог не тільки не сприяє поліпшенню стану економіки, а, навпаки, веде до падіння виробництва, загострення соціальних конфліктів. Це проявилося, зокрема, під час фінансової кризи 1997 р. в Південно-Східній Азії, коли діяльність МВФ стала фактично дестабілізуючим чинником [16].