Міжнародний туризм як специфічна форма міжнародних економічних відносин

    Проте частка Європи у світовому туризмі  поступово зменшується.

    Відносна втрата домінуючого положення Європи в туризмі викликана:

1. старінням туристичного продукту південноєвропейських країн (Греція і Італія);
2. високі ціни на туристичні продукти в північноєвропейських країнах (Великобританія, Швеція);
3. соціально-економічні і етнічні проблеми в східноєвропейських країнах;
4. ріст популярності країн Південно-Східної Азії.Отже, в сучасних умовах туризм являє собою одну з найбільш розвинених галузей світового господарства, а також одну з форм міжнародної торгівлі послугами, які найдинамічніше розвиваються.

    Сьогодні  найбільший розвиток міжнародний туризм одержав у західноєвропейських  країнах. На частку цього регіону  приходиться понад 70% світового туристичного ринку і близько 60% валютних надходжень. Приблизно 20% припадає на Америку, менше 10% – на Азію, Африку й Австралію разом узяті. 

2.3 Аналіз  діяльності туристичної галузі  України та пошук шляхів вирішення  проблеми українського туризму  за умов кризи.

       В Україні туризм може стати дійовим засобом формування ринкового механізму господарювання і надходження значних коштів до бюджету. Міжнародна практика свідчить, що ряд країн, завдяки ефективному розвитку туризму, подолати спад в економіці, значно зміцнивши своє становище на світовій арені. У понад у 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень до національного бюджету, а в 70-ти - однією з трьох основних статей доходу. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг становить 35 %, на Кіпрі та в Панамі - понад 50 %, на Гаїті - більш як 70 %. В Україні туристична галузь також є невід'ємним складником економіки, але становить лише 19,6 % зовнішньоторговельного обороту країни [10;с.146].

    Проаналізувавши сучасний стан вітчизняної туристично-рекреаційної галузі можна побачити, що ефективність діяльності в цьому напрямі стримується через невирішеність певних проблем. Розвиток туризму потребує активної підтримки з боку уряду в сфері його просування, освоювання нових ринків, забезпечення співпраці в усіх сферах – державних і приватних. Керівними документами на різних рівнях управління визначені два головні напрями і, відповідно, цілі розвитку туристичної галузі в Україні: перший – становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, другий – формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту. Вищезгадані заходів варто проводити з урахуванням сучасних реалій та досвіду країн з високорозвиненою туристичною індустрією.

    Нестабільний  розвиток туризму в Україні спричинений наступними факторами: недостатність методичної та організаційної підтримки туристичної галузі, невеликі обсяги інвестицій у розвиток матеріальної бази, технологічна відсталість галузі. Невідповідність законодавчо-правової бази сучасним вимогам спричинило відсутність відповідних взаємопов’язаних та несуперечливих інструкцій та нормативних документів. Необхідність державної підтримки та регулювання туризму як складної галузі, до якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства (транспорт, зв'язок, харчування тощо), є очевидною. Український туризм має багато проблем, які необхідно розв'язати за допомогою вдосконалення системи та механізмів регулювання, а саме - внесення до чинного законодавства змін та доповнень, які допоможуть створити сприятливі передумови для розвитку внутрішнього туризму.

    Невід'ємною  складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Пріоритетним видом туризму  для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць. Метою розвитку туризму в Україні є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку цієї галузі, формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту на основі ефективного використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів і екологічної безпеки.

    Стратегія розвитку туристичної індустрії  в Україні полягає у виробленні  державної політики  в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки [11;с.480].

    І хоча 2009 рік для України, як і для  інших держав світу, став кризовим, проте більшість з вітчизняних  туристичних компаній на власному досвіді усвідомили, що і в кризі люди не перестають подорожувати. Тобто туристичні послуги як і раніше користуються попитом. Власне, це і можна було почути від розважливих бізнесменів на самому початку економічної рецесії. Про відсутність кризи в галузі, свідчить і той факт, що кількість бажаючих отримати ліцензії на туристичну діяльність тільки зростає. Згідно з офіційними даними, минулого року в Україні налічувалося 6200 туристичних агентств і туроператорів, а цього року їх число склало 7000. Єдина перешкода для припливу ще більшої кількості туристів - недостатня презентація пам'яток України на світовому ринку туристичних послуг. Згідно з даними, кількість туристів зацікавлених у відпочинку на Україні значно не скоротилася в порівнянні з минулим роком. Крім цього намітилися і позитивна установка, оскільки останнім часом все частіше нашу країну відвідують туристи з Білорусі, Франції та Польщі [12;с.280].

    Конкретним  заходом, що може забезпечити розвиток туристичної сфери в Україні, є такий ще не надто розвинутий вид туризму, як спа-туризм. В Україні існують два основних географічних Спа-центри – АР Крим та регіон Карпати.

    Однією  з послуг українських СПА є  природна галотерапія (лікування повітрям соляних печер та шахт). Серед  оздоровчих центрів слід відмітити Солотвино (Закарпатська обл.) та вже згадану «Соляну симфонію» на Донбасі.

    Спа-туризм – позасезонний вид відпочинку. Вартість послуг у СПА-центрах становить  від 150 до 600 грн., залежно від особливостей процедури, якості обладнання та інших факторів. Три останніх роки українська оздоровча інфраструктура підтягується до рівня міжнародних вимог. Але як і раніше, основними перевагами українських Спа для іноземців є екзотика та порівняно низький рівень цін, унікальність українських методик.

    Світова криза та спричинена нею рецесія  світової економіки неоднозначно вплинула на розвиток СПА – індустрії. З  одного боку, доходи населення впали, а, відповідно знизились и видатки. Але падіння рівня доходів  спонукало українців повернутись  до вітчизняного туризму. Для заохочення закордонних туристів найбільш перспективним спеціалісти називають «етнічний» СПА. Також, привабливими можуть бути унікальні українські методики оздоровлення.

    Отже, незважаючи на кризу, індустрія СПА  в Україні залишається перспективним та популярним сегментом. А головне, відпочинок в Україні, це можливість з’єднати приємний відпочинок (наповнений нових вражень від знайомства з українською кухнею, традиціями, історичними місцями та мальовничими пейзажами) та корисним оздоровленням.

    Розділ 3.Перспективи розвитку міжнародного туризму в Україні

    3.1 Перспективи та пропозиції  розвитку  туризму на регіональному рівні

          За останні роки в області  спостерігається тенденція до  збільшення кількості об’єктив  туристичної діяльності і зростання обсягу туристичних послуг [14;с.48].

    В області є необхідні умови  для розвитку індустрії туризму: природно рекреаційні ресурси, історико-культурне  надбання, пам’ятники архітектури  і мистецтва. Однак, цей потенціал  не є популярним серед туристів, так як матеріальна-технічна сфера туризму вимагає значних капіталовкладень і розвитку. Аналіз ресурсно-рекреаційного потенціалу Житомирської області показує, що область є депресивною в ресурсно-рекреаційному відношенні. Тим не менше, докорінні зміни що відбулися в економіці за останні роки зачепили і туристично-рекреаційний комплекс регіону. Розвиток ринкових відносин сприяв активному виходу санаторних і туристичних підприємств на ринок платних послуг, посилення тенденції до більшої самостійності і забезпечення рентабельності, більш активного входження їх в ринковий простір.

    Для розвитку сфери туризму в Україні  і регіонах існують деякі перепони:

    - відносно невеликий термін окупності  капіталу в цій сфері призводить  до того, що в гонитві за  швидкими прибутками багато туристичних підприємств працюють без стратегії розвитку на майбутні періоди;

    - відсутність інвестицій і інфраструктури  туризму;

    - фінансування туристичного бізнесу  вважається ризиковим;

• відсутність єдиного механізму державного регулювання туристично рекреаційним сектором економіки та ін. Реформування галузі туризму повинне бути комплексним і не зводитись лише дораціонального використання наявного ресурсно-рекреаційного потенціалу регіону. Необхідне якісне покращення кінцевого продукту його функціонування, найбільш повне задоволення потреб населення, створення висококонкурентного турпродукту. В цих умовах визріла необхідність перегляду принципів і пріоритетів у сфері управління туристичною діяльністю, вивчення міжнародного досвіду функціонування туризму. Однак, механічно переносити методи управління туризмом, які існують на Заході в українське середовище не слід без врахування особливостей і умов національного розвитку [15;с.180].

    З метою реорганізації сфери туристичної  діяльності та зміни механізмів управління на державному, регіональному та місцевому рівнях прийнята державна програма розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки. Програмою передбачено здійснення комплексних заходів щодо удосконалення системи управління туристичною галуззю, розроблення відповідних нормативно-правових актів, зміцнення існуючої матеріальної бази, залучення коштів іноземних і вітчизняних інвесторів для розвитку інфраструктури та ін. Регіональні програми виконують роль активного методу регулювання ринкових процесів та інтеграції державних і регіональних інтересів в туристичній сфері. Представницькі органи влади і державні адміністрації на місцях у межах своїх повноважень і компетенції здійснюють комплексне управління розвитком території і через відповідні нормативно–правові та адміністративні важелі регулюють процеси рекреаційного освоєння її потенціалу на місцях. Програмою передбачається здійснення комплексу заходів щодо удосконалення системи управління туристичною галуззю, розроблення відповідних нормативно-правових актів, нагромадження на підприємствах туристичної галузі необхідних для здійснення структурних перетворень матеріальних та фінансових ресурсів, зміцнення існуючої матеріальної бази, створення умов для реалізації інвестиційних проектів.

      Основною метою Програми є  створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умов збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини. Важливими державними інструментами впливу на туристичну діяльність в регіоні є ліцензування, стандартизація і сертифікація послуг сфери туризму.[Основне, що хоче знати споживач турпродукту - це рівень якості послуг і товарів, що надаються, і відповідність їх цін до платоспроможності споживача. Якщо в готельному господарстві існує класифікація місць розміщення за зірками, категоріями, то в тур бізнесі системи категорювання підприємств немає. Єдиною гарантією про надійність тур фірми для споживача є реклама або думка інших споживачів, які користуються послугами цієї фірми, тому багато туристичних підприємств приділяють основну увагу рекламній діяльності, використовуючи PR-технології, а не прагнуть до покращення якості послуг. Для залучення туристів в  регіон необхідно створити сприятливий імідж регіону і інформаційне середовище в сфері надання туристичних послуг. З цією метою пропонується розробити паспорт туристичного потенціалу регіону [17].

      Паспорт повинен мати: інформацію  про геополітичний стан регіону; особливості рельєфу; рослинного світу; забезпеченості курортно-рекреаційними ресурсами; ресурсно рекреаційному рейтингу регіону; характеристику ландшафтів і природних ресурсів; архітектурно- історичних ресурсів; відомі об’єкти; туристичні маршрути; інфраструктуру туризму; екологічний стан регіону; перспективи розвитку туризму і створення нового турпродукту;загальний бал туристичного потенціалу регіону в рейтингу регіонів України. Такий паспорт туристичного потенціалу регіону розглядається як один із факторів прийняття управлінських рішень в сфері туризму, визначення стратегії і тактики розвитку туризму і ресурсно-рекреаційного потенціалу регіону.

    В результаті проведених досліджень розвитку сфери туризму регіону виявлена залежність активного зростання туристичного підприємництва від реалізації прийнятих регіональних державних програм підтримки туризму. Розробка регіональних цільових комплексних програм розвитку рекреації та туризму допоможуть реалізувати туристичний потенціал регіонів.

    Пропонується розробити паспорт туристичного потенціалу регіону з метою

    залучення туристів і надання повної інформації про цю сферу діяльності регіональної економіки.