Міжнародний рух капіталу

                  право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші май­нові права.

За  обсягом  та  значущістю  капіталь­ні  вкладення  є  основною складовою  частиною  інвестицій,  у  нашій  країні  на  них  припадає близько  85%  усіх  інвести­цій.

Таким чином, інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку. Незалученні грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму  помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід.

В  цілому  інвестиційний  процес  –  це  механізм,  що  об'єднує  попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку.. Фінансові інститути – це такі організації, які  приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців.   Ринок капіталів – це довгострокових фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу – це   держава,  її компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так  і на стороні пропозиції. Більш того учасники часто взаємодіють на міжнародному рівні.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

2.2 Методи іноземного інвестування

Для іноземних інвесторів на території України встановлений національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за виключеннями, передбаченими законодавством України й міжнародними домовленостями України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у вигляді іноземної валюти, національної валюти (при реінвестиціях за умови сплати податку на прибуток); будь-якої нерухомості або рухомого майна та пов’язаних із ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів; корпоративних прав; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, гарантованих першокласними банками; прав інтелектуальної власності, підтвердженої згідно законів країни-інвестора; прав на здійснення господарської діяльності; будь-яких інших цінностей згідно з законодавством країни [16, c.110].

Інвестиції можуть бути здійснені у формі:

- часткової участі в підприємствах, які здійснюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючого підприємства, або придбання діючого підприємства повністю;

- створення підприємств зі 100-відсотковим іноземним капіталом;

- придбання рухомого та нерухомого майна шляхом прямого отримання майна та майнових прав або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно чи за участі українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території держави;

- придбання будь-яких майнових прав.

Держави використовують різноманітні засоби для залучення іноземних інвестицій.

Для залучення інвесторів, а разом із ними й інвестиційних коштів до країни, держава дає деякі гарантії іноземним інвесторам (Додаток 8):

а) у випадку, якщо законодавство щодо іноземних інвестицій зазнає змін та зміняться гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом 10 років з дня вступу у силу цього законодавства за вимогою іноземного інвестора встановлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій;

б) оскільки іноземні інвестиції не підлягають націоналізації, державні органи не мають права реквізувати інвестиції, окрім випадків форс-мажорних обставин тільки на основі рішення вповноважених вищих державних органів;

в) у випадку незаконних дій державних органів або їх посадових осіб усі понесені збитки і втрати, включаючи втрачену вигоду та моральні збитки, повинні швидко й ефективно компенсуватися. Компенсація визначається на час фактичного здійснення рішення про компенсацію. З моменту виникнення права на компенсацію й до моменту її виплати нараховуються відсотки згідно із середньою процентною ставкою, за якою Лондонські банки дають кредити першокласним банкам на ринку євровалют (ставка ЛІБОР);

г) у випадку припинення інвестиційної діяльності інвестор має право не пізніше 6 місяців з дня припинення інвестиційної діяльності на повернення своїх інвестиції у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати митного податку, а також доходів з цих інвестицій у грошовій або товарній формі за реальною вартістю на момент припинення діяльності.;

д) іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та усіх інших обов’язкових платежів гарантується безумовний і моментальний переказ за кордон їх прибутку, доходів та інших коштів у іноземній валюті, отриманих на законних основах у результаті здійснення іноземних інвестицій [17, c.160].

Для реєстрації іноземних інвестицій інвестор або вповноважена ним особа повинні представити наступні документи:

а) інформаційне повідомлення у трьох примірниках за встановленою формою з приміткою Державної податкової інспекції про фактичне внесення інвестиції (фактом внесення інвестиції вважається надходження валюти на рахунок підприємства – об’єкта інвестування або постановка на баланс цього підприємства майна, внесеного в якості інвестиції);

б) документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (статутні документи у випадку внесення інвестицій до статутного фонду, договори, контракти про спільну діяльність, концесійні договори та інші);

в) документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;

г) документ, що підтверджує внесення подавачем плати за реєстрацію.

Саме у випадку державної реєстрації інвестиції набирають чинності умови державних гарантій її повернення, про які йшла мова вище.

Найбільше інвестицій вкладають у обєднані підприємства, тому що вони більш привабливі для вкладів, і приносять стабільний і значний дохід             [14, c.220].

Що стосується визначення поняття “спільне підприємство”, то в юридичній літературі відсутня термінологічна єдність: можна зустріти використання визначень “змішане товариство”, “змішана компанія”, “спільне виробництво”, або “підприємство за участі іноземного капіталу”.

Спільні підприємства розрізняються в залежності від того, де, з ким, з якою долею участі партнерів і з якою метою вони створені. За долею участі партнерів розрізняють наступні типи спільних підприємств:

а) участь на паритетних засадах;

б) більша частка іноземного капіталу;

в) менша частка іноземного капіталу.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНУ

3.1 Інвестиційний клімат в Україні

Питання інвестиційного клімату є дуже важливим для кожної країни, оскільки багато в чому воно вирішує не лише державний стан, а й визначає подальшу економічну долю країни в цілому.

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать динаміка соціально-економічного розвитку та можливість модернізації на цій основі національної економіки.

Починаючи з 2001 року, чистий щорічний приріст іноземного капіталу дорівнював з урахуванням переоцінки капіталу, утрат, курсової різниці (млрд. дол. США) (Додаток 9).

В той же час, обсяг прямих іноземних інвестицій на одного мешканця України зріс з 94 дол. США у 2001 році до 792,7 дол. США у І кварталі 2009 року.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну станом на 1 квітня 2009 року, склав 36526,6  млн. дол. США, що на 2,3% відсотки більше обсягу інвестицій на початок 2009 року.

Приріст прямих іноземних інвестицій у І кварталі 2009 року склав 1175,5 млн. дол. США, що становить 36,2 % обсягів І кварталу попереднього року. 

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці склав 819,5 млн. дол. США, що становить 24,4 % рівня відповідного періоду попереднього року.

Спад темпів приросту прямих іноземних інвестицій в економіку України в першому кварталі 2009 року у порівнянні з відповідним періодом 2008 року пояснюється впливом світової фінансово-економічної кризи на рух капіталу, а також, курсовою різницею, яка виникла у зв’язку із девальвацією офіційного курсу гривні до долара США.

Разом з тим, приріст іноземного капіталу у звітному періоді ( І кварталі 2009 року) спостерігався:

·          на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 284,4 млн. дол. США;

·          операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 236,0 млн. дол. США;

·          торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку – на 56,4 млн. дол. США;

·          а також на підприємствах промисловості – на 78,3 млн. дол. США (Додаток 10). 

Аналізуючи статистичні дані щодо напрямів вкладання іноземних інвестицій в економіку України слід зазначити, що більша їх частка спрямовується у:

·          промисловість (22,3 %),

·          в т.ч. переробну промисловість(18,9 %),

·          фінансову діяльність (20,4 %). 

Дана тенденція сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, оскільки інвестиції спрямовуються на оновлення основних фондів та започаткування нових технологій виробництва.

Отже, у цілому результати інвестиційної діяльності свідчать, що Україна залишається і досі привабливою для інвестицій, проте вона не залишилась осторонь світових процесів, є достатньо інтегрованою у світове господарство, і порушення макростабільності на зовнішніх ринках має свій відголосок на внутрішніх процесах в Україні [6].

3.2 Проблеми інвестиційної політика в Україні

Процеси ринкових реформ і структурних перетворень, які відбуваються в нашій державі, вимагають значних капітальних вкладень. Питання пошуку й залучення в її господарський комплекс фінансово–матеріальних ресурсів набувають особливої актуальності внаслідок необхідності оновлення діючих виробничих потужностей та основних фондів на

більшості промислових та сільськогосподарських підприємствах, вирішення завдань впровадження новітніх технологій, освоєння нових конкурентоспроможних видів продукції, нарощування потенціалу та створення нових робочих місць. В умовах вкрай обмежених внутрішніх можливостей для фінансування економічних проектів великого значення надається більш активному використанню інвестицій [3, с.260].

Проте, незважаючи на посилену увагу до цього питання з боку держави, воно так і залишилося не вирішеним.

Існують різні точки зору на інвестиційні процеси в Україні та їх динаміку. Гроші завжди йдуть туди, де найсприятливіші умови для їх вкладення, де вони дають найбільший прибуток. Важкий стан економіки нашої держави в поєднанні з неадекватним законодавством є основними причинами, які пояснюють той факт, що обсяги іноземних інвестицій в Україну залишаються низькими в порівнянні з іншими постсоціалістичними країнами Східної та Центральної Європи.

Згідно з діючими нині нормативно–правовими актами всім інвесторам без винятку надано рівні права, незалежно від того, який сектор економіки вони інвестують, який розмір цих інвестицій, яке їх походження, чи є вони внутрішніми чи закордонними. Такий підхід, можливо, і є нормальним у разі, якщо країна вже досягла достатньо високого рівня економічної стабільності. Але він не виправдовує себе у випадку з нашою державою. Законодавство України, на жаль, не надає будь–яких стимулів для інвестування у ключові галузі економіки. Що більш важливим та необхідним є фінансово–матеріальні надходження для держави, то привабливішими мають бути умови для потенційних інвесторів, особливо це стосується перехідного етапу економіки. Тому, на наш погляд, селективну інвестиційну роботу потрібно проводити так, щоб першочергова увага була до тих інвесторів, які насамперед спрямовані на виробництво товарів, що заміщають імпорт, а також орієнтовані на експорт.

У зв’язку з цим назріла нагальна потреба у врегулюванні цього питання законом, яким буде передбачено надання пільг окремим суб’єктам підприємництва під конкретні проекти відповідно до державних програм економіки та соціальної сфери, що, у свою чергу, стане додатковим правовим важелем впливу на інвестора в плані спрямування його у ті важливі для України галузі, куди він поки що не йде. Особливого значення це питання набуває в даний час, коли країна вже пройшла етап масової приватизації і вступила в період роздержавлення великих компаній.