Міжнародний рух капіталу

4

МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ

Зміст

Вступ……………………………………………………………….4

Розділ 1. Поняття, сутність та форми міжнародного руху капіталу…………………………………………………………................6

1.1   Причини і суть міжнародного руху капіталу………………....6

1.2   Форми міжнародного руху капіталу………………………….11

Розділ 2. Іноземне інвестування……………………………………18

             2.1 Поняття  інвестицій  та  їх  класифікація.…………………….18

             2.2 Методи іноземного інвестування………………………….......27

Розділ 3. Особливості іноземного інвестування в Україну….31

3.1 Інвестиційний клімат в Україні…………………………………...31

3.2 Проблеми інвестиційної політика в Україні……………………..32

3.3 Проблеми іноземного інвестування в Україну…………………..36

Висновки…………………………………………………………………..38

Список використаної літератури…………………………………..42

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Останніми десятиліттями обсяги руху капітальних активів неухильно зростають, і цей фактор є важливим для розвитку відкритих економік. Тим більше це стосується економіки України, та інших держав, що перебувають на перехідному етапі економіки. Вони, як правило, відчувають потребу в припливі значних коштів ззовні, а також потерпають від відпливів капіталу через порівняно гірші умови для їх функціонування.

Міграція капіталів, з погляду певної країни, реалізується у формі вивезення капіталів (у цьому разі країна є донором, експортером капіталу).

Вивіз капіталів характерний для країн з відносним надлишком капіталів в певній країні, та можливістю отримувати більші прибутки в іншій країні через: а) можливість отримання доступу до ринків певних економічних ресурсів (наприклад сировини);

б) більш сприятливе для власників капіталу співвідношення факторів виробництва (що зумовлює умовну більшу ціну капіталу);

в) можливість отримання маркетингових переваг у комерційній діяльності (наприклад у формі створення господарських структур, що забезпечуватимуть збут продукції фірми-інвестора, або завдяки перенесенню самого процесу виробництва до цільової країни – країни збуту з метою підвищення ефективності виробництва, наближення його до споживачів). Разом з тим, таке поставлення питання не означає, що вивозять капітал лише провідні ринкові країни. Так, США не лише є найбільшим експортером капіталів, а й найбільшим імпортером.

Вивіз капіталів більшою мірою властивий країнам, які відчувають відносний (порівняно із забезпеченістю іншими факторами виробництва) або абсолютний дефіцит капіталів. До таких країн належить Україна, як і інші країни з економікою транзитного типу, що відчувають дефіцит нагромадження та потребу в мобілізації коштів. Оскільки в сучасному світі попит на капітали перевищує їх пропонування, залучення іноземних інвестицій є об’єктом цілеспрямованої урядової політики.

Розглядаючи можливі наслідки міграції капіталів для України, слід врахувати, що переміщення виробничих потужностей та фінансово-кредитних ресурсів за кордон є характерною формою інтерналізації господарського життя на сучасному етапі. Як інструмент міжнародної інтеграції, рух капіталів доповнює зовнішню торгівлю, посилюючи тенденції регіоналізації та глобалізації.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти політекономії.

Предмет дослідження – міжнародний рух капіталу, та особливості його розвитку.

Метою курсової роботи є дослідження міжнародного руху капіталу та особливостей його розвитку. Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

-         дослідити поняття суть і форми міжнародного руху капіталу;

-         охарактеризувати форми іноземних інвестицій;

-         виявити особливості іноземного інвестування в Україні.

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу і систематизації, соціокультурний аналіз.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ

1.1 Причини і суть міжнародного руху капіталу

В світової економічної системи між національними ринками та їх суб’єктами складають різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана  з вивозом капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух факторів виробництва ( капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюються тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами, фактори переміщення в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі, тощо).

Міжнародний рух капіталів – однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди [1, с.42].

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок (Додаток 1). Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталів лежать також процеси інтерналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародно-економічної, політичної, культурної, та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва. Бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції. Непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни, тощо [2, с.68].

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:

Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон [8, c.121].

Теорія ринкової влади С. Хаймера – суб’єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів [2, с.70].

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету грунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного простору – головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Інфраструктура міжнародного ринку капіталів складається з:

- кредитних інститутів, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах;

- кредитних інститутів, що ведуть справи клієнтів на біржах;

- інвестиційних фондів і компаній, що вкладають отримані кошти в цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою зменшення ризику;

- великих підприємств, що виступають на міжнародному ринку в якості самостійних суб’єктів;

- страхових компаній;

- громадських емітентів;

- інвестиційних банків, які для зменшення ризику вводять програми торгівлі цінними паперами.

Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються країни Південно-Східної Азії, Центральної і Східної Європи, хоча частка останніх в русі іноземних інвестицій залишається невеликою        [9, c.143].

Змінюються напрямки руху капіталу: якщо раніше, до другої світової війни, капітал рухався переважно у слаборозвинені країни (колонії), то тепер три чверті всіх іноземних інвестицій приходиться на розвинені країни світу. Країни, що переважно приймають капітал: США, Ірландія, Португалія, Італія, Велика Британія, Туреччина, країни, що розвиваються. Країни, які переважно вивозять (нетто-інвестори),- Японія, Франція, Німеччина. Якщо до 1985 року лідером у здійсненні іноземних інвестицій вважалися США, то тепер – країни Європейського Союзу, Японія.

Зазнають змін і форми руху капіталу: переважає вивіз портфельних інвестицій, зростає роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК) [3, c.221].

Форми міжнародного руху капіталу (Додаток 2):

За джерелами походження –

1) офіційний (державний);

2) приватний (недержавний) капітал.

За характером використання коштів:

1) підприємницький;

2) позичковий (міжнародний кредит);

3) міжнародна економічна допомога.

За термінами вивезення капіталу:

1) короткостроковий (до одного року);

2) середньостроковий (більше одного року);

3) довгостроковий (більше 3 років).

За типом фінансових зобов’язань:

1) кредитні операції;

2) інвестиційні операції.

За цілями використання:

1) прямі інвестиції;

2) портфельні інвестиції.

Тепер розглянемо, яку користь і які негативні наслідки несе в собі міжнародний рух капіталу для країн-отримувачів цього капіталу.

Користь від імпорту капіталу:

-  отримання нових технологій при порівняно низьких витратах;

- легше здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

- порівняно швидкий розвиток виробництва;

- розширення експорту;

- підвищення рівня кваліфікації робітників;

- розвиток сфери послуг;

- створення нових робочих місць;

- поповнення національного бюджету;

- набуття передового іноземного досвіду в господарюванні.

Негативні наслідки імпорту капіталу:

-                     можливе вивезення сировинних ресурсів;

-                     іноземне втручання у національну банківську справу, особливо це стосується країн, що розвиваються;

-                     посилення конкуренції з місцевими виробниками, що може призвести до згортання деяких видів національної промислової діяльності;

-                     захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни, що приймає, а це може призвести до однобокого розвитку національної економіки;

-                     втрата контролю над частиною національного ринку з боку вітчизняних виробників;

-                     вивезення прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а саме за рахунок підвищення частки витрат на сировину і засоби виробництва, що використовуються інофірмою, невиправдано знижуючи тим частку прибутку у виручених коштах);

-                     деякі втрати політичної свободи [12, с.122].

1.2 Форми міжнародного руху капіталу

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов’язань, які дають право на систематичне прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати й отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту.