Міжнародний обмін технологіями

     Франчайзинг доцільний насамперед для галузей, що мають велику кількість послуг з персональним обслуговуванням, таких, як харчторг, готельне господарство, автопослуги, побутове і ремонтне обслуговування і т.д. Хоч франчайзинг використовується і в інших галузях.

     Правове регламентування франчайзингу багато в чому визначається діючим в країні законодавством про ліцензування товарних знаків і фірмених найменувань, а також нормативними актами по валютному регулюванню ЗЕД.

    Управлінські  контракти передбачають управління виробництвом, контрактами, персоналом, контроль технічного та інженерного стану виробництва, навчання персоналу, маркетинг і фінансове управління компанією.

     Один  із найважливіших активів фірми - це талановиті менеджери. Незважаючи на значні капіталовкладення і прогресивні  технології, багато державних підприємств у слаборозвинених країнах відчувають труднощі через недостатню підготовку керівників. Передача досвіду і навчання мистецтву управління на міжнародному рівні залежить, насамперед, від іноземних інвестицій, що забезпечують розподіл менеджерів і спеціалістів в інші країни. Контракти на управління (management contracts) є засобом, за допомогою якого фірми можуть направити частину свого управлінського персоналу, надаючи підтримку фірмі в іншій країні, чи виконувати спеціалізовані управлінські функції протягом визначеного періоду за встановлену плату.

     Контракти на управління укладаються за умови  виникнення ситуацій трьох типів.

     1) іноземні інвестиції експропрійовані країною-реципієнтом, а колишньому власнику пропонують продовжити управління підприємством, поки навчаються місцеві менеджери. У цьому випадку організаційна структура управління може залишитися, в основному, старою, але зміниться склад правління фірми. Деякі вигоди від підписання управлінських контрактів у подібних ситуаціях можуть бути такими: спрощення виводу ресурсів із країни на доповнення умов, узгоджених у ході переговорів про експропріацію; завоювання прихильності місцевої влади, що уможливлює проведення ділових операцій у країні; забезпечення постійного доступу до сировинних або інших ресурсів країни.

     2) контракти на управління новим комерційним проектом; у цьому випадку фірма, що приєднується, може продати підприємству значну кількість свого устаткування.

     3) іноземній фірмі пропонують узяти на себе управління з метою підвищення ефективності функціонування підприємства. З боку країни-реципієнта контракти на управління усувають потребу в прямих інвестиціях як у засобі, обов'язковому для одержання управлінської допомоги. З погляду фірми, що надає управлінські послуги, контракти допомагають уникнути ризику втрати капіталу, коли прибуток на інвестиції занадто низький, а капітальні витрати непомірно великі. Контракт на управління може служити також засобом отримання іноземного досвіду постачальником, завдяки чому зростає потенціал інтернаціоналізації його діяльності.

     Контракти на управління несуть у собі зародки  майбутніх проблем, наприклад навчання конкурентів. Крім того, якщо фірма  змінює свою політику, неефективно працює в початковий період або не може швидко навчити місцевих менеджерів, відносини замовника і фірми різко погіршуються. Контракти на управління, як правило, укладаються на термін від трьох до п'яти років із фіксованою оплатою або оплатою, що залежить від обсягу виробництва, а не від прибутку. 

    3) Основними особливостями розвитку міжнародного ринку технологій є:

    1) розвинені країни є основними  експортерами та імпортерами  технологій (85 % експорту і 80 % імпорту  технологій у світі); провідним  експортером нестандартних промислових технологій є США; провідним експортером у сфері споживання технологій є ФРН та Японія. Японія також є найбільшим імпортером споживацьких технологій – 16 % світових обсягів;

    2) основними виробниками виробничих  технологій є транснаціональні корпорації;

    3) набула поширення така технологія, як прямі інвестиції.

    Також набули поширення макротехнології  – випуск на ринок конкретних виробів, 50 з них – виробництво наукомісткої продукції. 7 провідних країн світу володіють 46 макротехнологіями і займають 80% ринку.

    Захист  прав інтелектуальної власності  в сфері міжнародної передачі технології здійснюється на таких рівнях: міжнародному; національному; рівні  міжнародних інтеграційних об’єднань.

    4) Міжнародне регулювання ринку технологій здійснюється:

• Паризька конвенція з охорони промислової власності (промислова власність визначена як частина інтелектуальної власності, предметом є винаходи, товарні марки, моделі, промислові зразки) 1883 р.;
• Вашингтонська конвенція про інтелектуальну власність у відношенні інтегрованих мереж;
• Мюнхенська конвенція про видачу європейського патенту Європейським патентним бюро 1973р.;
• Кодекс поведінки у сфері передачі технологій (Комісія ООН з торгівлі і розвитку – ЮНКТАД);
• ТРІПС (Угода з захисту прав інтелектуальної власності).
• Договір про патентне співробітництво (1970 р.);
• Конвенція Паризького союзу (учасниками якої є 85 держав);
• Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг (1957 р.);
• Договір про реєстрацію товарних знаків (1973 р., Відень);
• Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.);
• Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971 р.).

    У міжнародній торгівлі технологіями велику роль відіграє система захисту  прав винахідників (власників технологій). Система захисту інтелектуальної власності включає системи патентного захисту і захисту авторських прав. 

    5) В спадщину від СРСР Україна отримала значний науково-технічний потенціал в галузі ВПК (військово-промислового комплексу). Незважаючи на складну економічну ситуацію в Україні, ВПК на сьогодні зберіг ще значний виробничий і науково-технічний потенціал. Саме в ньому зайнята наукова, інженерна та робоча еліта. В науково-дослідних інститутах, лабораторіях та на підприємствах ВПК зосереджені найкваліфікованіші фахівці. ВПК України сьогодні – це близько 700 науково-дослідних інститутів (НДІ), конструкторських бюро (КБ) і заводів, які охоплюють практично всі напрямки досліджень, розробки технологій і організації виробництва сучасних видів озброєнь та військової техніки. В Україні досить розвинуті радіоелектронна, ракетно-космічна, авіаційна, танкова, суднобудівна та деякі інші підгалузі машинобудування. Від СРСР Україна отримала майже третину космічного потенціалу. Тільки до ракето- і супутникобудування безпосередньо залучено понад 140 підприємств та інститутів з 200 тисячами працівників.

    Авіаційна промисловість представлена такими підприємствами машинобудування як: асоціація державних авіапідприємств  “Укравіа”, авіаційним науково-технічним  комплексом (АНТК) “Антонов”, НДІ “Аеропружних систем”, київським ВО ім. Артема, ВАТ “Мотор-Січ”, київським заводом “Авіант”, Харківським авіаційним заводом, Харківським агрегатним конструкторським бюро, Жулянським машинобудівним заводом. У всьому світі відомі сьогодні українські літаки конструкторського бюро “Антонов”.

    Великі  потенційні можливості має українська суднобудівна промисловість. Суднобудування в Україні представлено такими науково-дослідними організаціями та підприємствами: Дослідний  проектний центр суднобудування України, НВО “Славутич”, НВО “Машпроект”, Чорноморський суднобудівний завод, АТ “Завод Ленінська кузня”, ВО “Море”, ВО “Зоря”, Миколаївське ВО “Суднобудівний завод ім. 61 комунара”, Керчинський завод “Залив”, ВО “Нептун”, ВАТ “Завод Океан”, Державне підприємство “Севастопольський морський завод ім. С.Орджонікідзе”.

      Також унікальна технологія електрозварювання була розроблена в Інституті електрозварювання ім.. Є.О.Патона.

      Одним із найголовніших видів комерційних  науково-технічних зв’язків у міжнародному масштабі вважаються великі міжнародні науково-технічні програми, через які реалізуються новітні науково-технічні ідеї. Участь України в таких програмах – важливий крок на шляху до інтеграції в світове господарство.