Міжнародний обмін технологіями

• передачу обумовленої технічної документації;
• налагодження виробництва і освоєння випуску ліцензійної продукції;
• підготовку персоналу фірми-ліцензіата та ін.

    Ліцензіар несе відповідальність за новизну винаходу, за його економічну ефективність, гарантує можливість виробництва продукції ліцензіатом такої ж якості, як і на його підприємствах.

    За  угодою в обов'язки ліцензіата входить забезпечення своєчасної і правильної виплати винагороди і, головне, використання ліцензіатом предмету ліцензійної угоди. 

    Угоди про передачу "ноу-хау", на відміну  від ліцензійних, мають свої особливості. До них можна віднести такі:

    1) сторони повинні чітко визначити  зміст "ноу-хау", що дає користь,  конфіденційність чи секретність;

    2) більш докладно викладається  весь комплекс обов'язків по  передачі знань;

    3) особливо опрацьовуються гарантійні  зобов'язання експортерів відносно завершеності переданих розробок, їх сучасного технічного рівня і патентної чистоти використаних рішень;

    4) велика увага приділяється обов'язкам  імпортера по збереженню конфіденційності  або секретності переданого процесу  та ін.

    Обговорюються також чіткі фінансові санкції за порушення обов'язків партнерами. 

     Міжнародний інжиніринг – діяльність з надання комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, що здійснюються як спеціалізованими фірмами, так і промисловими, будівельними та іншими компаніями.

     Послуги типу "інжиніринг" з'явились в  розвинених країнах в 1960-ті роки і  до теперішнього часу одержали достатньо широкий розвиток.

     Всю сукупність інжинірингових послуг можна  поділити на дві групи послуг:

     1) пов'язані з підготовкою виробничого  процесу (передпроектні, проектні, післяпроектні та спеціальні);

     2) по забезпеченню нормального  ходу процесу виробництва і реалізації продукції (роботи, пов'язані з оптимізацією процесів експлуатації, управління підприємством і реалізації його продукції).

     Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Його завданням є одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:

     1) системного підходу до здійснення  проектів;

     2) багатоваріантності технічних та  економічних розробок, їх фінансової  оцінки і вибору оптимального варіанту;

     3) розробки проекту з урахуванням  можливості застосування прогресивних  будівельних і виробничих технологій, обладнання і матеріалів;

     4) застосування сучасних методів  організації та управління всіма  стадіями виконання проектів.

     Як  самостійний вид міжнародних  комерційних операцій, інжиніринг передбачає надання на основі договору на інжиніринг одною стороною (консультантом) другій стороні (замовнику) комплексу чи окремих  видів інженерно-технічних послуг, пов'язаних з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, із вдосконаленням наявних виробничих процесів аж до введення виробу у виробництво.

     Надання на основі договору на інжиніринг повного  обсягу послуг і поставок, необхідних для будівництва нового об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Він включає чотири види інженерно-технічних послуг:

     1) консультативний інжиніринг, який пов'язаний, головним чином, з інтелектуальними послугами, що здійснюються при проектуванні об'єктів, розробці планів будівництва і контролю за проведенням робіт;

     2) технологічний інжиніринг передбачає надання замовнику технологій, необхідних для будівництва промислових об'єктів та їх експлуатації (договори про передачу виробничого досвіду і знань, розробку проектів з енергопостачання, водопостачання, транспорту та ін.);

     3) будівельний або загальний інжиніринг, що полягає, головним чином, в постачанні обладнання, техніки або монтажу устаткування, враховуючи при необхідності інженерні роботи. Кожен із цих видів інженерно-технічних послуг може бути предметом самостійного договору.

     У міжнародній практиці виділяють  такі види інжинірінгових фірм:

• інженерно-консульстаційні – надають послуги без наступних поставок обладнання;
• інженерно-будівельні – можуть надавати весь комплекс послуг, які пов’язані зі створенням промислових та ін. об’єктів на умовах “під ключ”;
• консультативні – надають послуги з управління підприємствами, комп’ютерними технологіями, організації виробництва, збуту, фінансів;
• інженерно-дослідницькі – спеціалізуються на розробці технологічних процесів та технологій виробництва нових матеріалів.

 

     Інжиніринг  як вид зовнішньоторгових  операцій має свої специфічні особливості:

• є однією із форм послуг виробничого призначення, яка безпосередньо не втілюється в речовій формі, а в його кориснім ефекті. Цей корисний ефект може мати матеріальний носій, як, наприклад, проектна і технічна документація, графіки, креслення і т.п., або може не мати, як навчання, управління та ін.;
• інжиніринг пов'язаний, в кінцевому результаті, з підготовкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізації розрахованих на проміжне та кінцеве споживання матеріальних благ. Самі послуги виробничого характеру не входять до складу інжинірингу;
• як уособлена сфера виробничої діяльності, інжиніринг носить комерційний характер, тобто стає об'єктом купівлі-продажу;
• інжиніринг відрізняється від ліцензії, "ноу-хау" та інших форм у сфері технологій. Інжинірингові послуги є відтворюваними послугами, вартість яких визначається суспільно необхідними затратами часу на їх виробництво і таких, що мають багато продавців для їх реалізації. Ліцензії ж і "ноу-хау" пов'язані з реалізацією нових і в даний момент не відтворених знань виробничого призначення, які мають обмежену кількість продавців.

     На  практиці надання інжинірингових послуг часто поєднується з продажем "ноу-хау". В даному випадку "ноу-хау" носить прихований характер і не виділяється  в самостійну угоду. Це веде до змішування понять "інжинірингові послуги" і "обмін технологією". В дійсності ж інжинірингові послуги – це спосіб передачі нових технологічних та інших знань, але самі послуги є товаром, що відрізняється від технології. Інжинірингові фірми, наприклад, в галузі управління займаються не плануванням, а розробкою нових методів планування виробництва продукції на основі маркетингових досліджень зовнішнього ринку, не обліком і звітністю, а пошуком нових підходів до обліку та звітності, модернізації структур управління, контролю за якістю продукції тощо.

     В останній час на світовому ринку інжинірингових послуг з'явився новий вид послуг – послуги реінжинірингу, які надають іноземні інжинірингові фірми. 

     Реінжиніринг – це інженерно-консультаційні послуги з переформування систем організації та управління виробничо-торговими та інвестиційними процесами господарського об'єкта з метою підвищення його конкурентоспроможності та фінансової стійкості.

     Кризовий  реінжиніринг спрямований на вирішення кризисних проблем підприємства. Він використовується тоді, коли результат фінансово-комерційної діяльності підприємства постійно знижується, конкурентоспроможність його різко знижується, з'являються тенденції до банкрутства і потрібен комплекс заходів з подолання кризової ситуації. Сьогодні багато підприємств України відчувають потребу в кризовому реінжинірингу.

     Реінжиніринг  розвитку використовується у тих випадках, коли динаміка розвитку знижується і діюча структура організації та управління підприємством вже досягла межі в одержанні прибутку. В процесі реорганізації системи управління господарського суб'єкта на основі реінжинірингу здійснюється перехід від бізнес-процесу до бізнес-процес-реінжинірингу.

     Бізнес-процес-реінжиніринг – це оптимізація системи управління господарськими процесами, враховуючи зовнішньоекономічну діяльність.  

    Франчайзинг – це спосіб кооперування, за якого продавець (відома фірма) передає покупцю (спеціально створеній за участю продавця фірмі) право на використання своєї торгової марки, яка є важливою для бізнесу покупця, а також своє «ноу-хау».

     Франчайзер - це ліцензіар франчайза, який представляє головну фірму системи франчайзингу.

     Франчанзіат - це ліцензіат франчайза. Йому надається  право приймати участь в бізнесі  по системі, визначеній в значній  мірі франчайзером.

     Франчайз - це договір, в якому відображені умови бізнесу. Починаючи власну справу, підприємці можуть вибрати один з трьох варіантів:

     1) почати бізнес, використовуючи свої  кошти, власне ім'я і знання;

     2) купити вже існуючу справу  і стати її власником без  будь-якого контролю з боку  третьої особи;

     3) купити одну із форм ліцензії, щоб продавати товар чи надавати послуги, використовуючи при цьому ім'я, техніку збуту і управлінські прийоми головної компанії.

     Третій  варіант і є покупкою франчайза. Згідно зі статистикою Міністерства торгівлі США, можливість успіху в бізнесі, організованому на основі франчайзинга, вважається в більшості випадків набагато більшою, ніж організація бізнесу з нуля чи навіть при покупці вже існуючої справи.

     Зазвичай  виділяють три типи франчайзингу:

     1) виробничий, що передбачає поставку франчайзером основних елементів чи комплектуючих для виготовлення продукції, яка реалізується потім під фірмовою назвою (товарним знаком) головної компанії франчайзера;

     2) торговий, що являє собою організацію справи, при якій франчайзіат купляє у відомої фірми право на продаж її товарів з її товарним знаком;

     3) ліцензійний – найбільш поширений тип франчайзингу. Франчайзер, зацікавлений в просуненні свого товарного знаку, видає франчайзіату ліцензію на право відкриття магазинів, кіосків або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору товарів і послуг під іменем франчайзера.

     Фірма-франчайзер, як правило, укладає ліцензійну угоду  даного типу з малими фірмами, які  утворюють цілу мережу підприємств всередині країни і за кордоном, що працюють під товарним знаком і в фірмовому стилі головної фірми.

     Переваги  і недоліки франчайзингу