Міжнародний досвід реформування податкових систем: види податків та електронна звітність

    Для сучасних держав із розвиненою ринковою економікою характерним є втручання  в різні сфери економічного життя. Різниця лише у ступені цього втручання. У США — воно менше, а в Швеції — більше.

    Основним  інструментом державного регулювання  є податкова політика та фінансовий вплив на підприємництво. Завдяки  цьому впливу держави досягають  поставленої мети по забезпеченню економічного зросту, провадженню ефективної цінової політики, зайнятості населення країни, створенню системи соціального захисту менш захищених верств населення, створенню рівноваги у зовнішньоекономічній діяльності тощо.

    Більшості країн сьогодні властиве помірне оподаткування. І це є результатом проведення такої податкової політики, пріоритет якої заклечається в досягненні мети створення стабільного економічного зростання, сприятливого податкового клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.

    Разом з тим питома вага податків, зборів та обов’язкових платежів у ВВП  багатьох країн є досить суттєвою. Так, від 40 до 50 % становить питома вага зазначених платежів у таких європейських країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія. При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим є дослідження їх структури. Передусім це стосується розподілу податкових платежів на прямі та непрямі. Так, наприклад, у США, Японії, Великобританії, Канаді переважають прямі, а у Франції — непрямі податки.

    Розмежування  податків, зборів, платежів – це не винятково теоретична проблема, а  значною мірою проблема практики. По-перше, податки – це насамперед безумовні і нецільові платежі, після їх надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та й не потрібно. Щодо зборів картина інша: ці надходження потрібні для фінансування певних заходів, мають чітке цільове призначення. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (мова може навіть іти про правопорушення). По-друге, податки надходять переважно до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові фонди (у тому числі й позабюджетні). Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, – це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між податковими надходженнями і їх джерелами, — це збори. По-третє, якщо нарахування, зміна та скасування податків і усіх елементів їх правового механізму є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

    Законодавства багатьох держав не роблять розмежування між податками, зборами, митами, і податкову систему характеризують як сукупність податків і зборів. Природно, податки, мита, збори мають спільні ознаки, зокрема:

    – обов’язковість сплати податків і  зборів у відповідні бюджети й  фонди;

    – чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

    – стягування їх на основі законодавчо  закріпленої форми і порядку  надходження;

    – примусовий характер стягнення;

    – здійснення контролю єдиними податковими  органами;

    – безеквівалентний характер платежів.

    Однак, попри схожість цих механізмів, вони мають чіткі відмінності. Мито і збір відрізняються від податків:

    – значенням. Податкові платежі забезпечують близько 80% надходжень у дохідну  частину бюджету;

    – метою. Податки мають задовольняти потреби держави, а мито, збір –  певні потреби чи витрати установ;

    – обставинами. Податки є безумовними  платежами, а мито, збір сплачуються  у зв’язку з послугою, наданою  платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

    – характером обов’язку. Сплата податку  пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю його дій і іноді не регулюються відносинами імперативного характеру;

    – періодичністю. Збори, платежі, мито часто  є разовими, і сплата їх здійснюється без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю;

    – відносини від платності характерні для мит, зборів (на відміну від  податків).

    Отже, збори і мита, на відміну від  загальних податкових платежів, мають  індивідуальний характер, їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси.

    Раніше  основним критерієм розмежування мита і збору було надходження коштів: якщо в бюджет – мито, якщо на користь  організації – збір. Нині акценти  дещо змістилися: збір — платіж за володіння  особливим правом; мито – плата  за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

    Отже, податкова система будь-якої країни є продуктом не лише економічного, а й політичного розвитку суспільства. Вона віддзеркалює інтереси різних суспільних груп та політичних партій і є результат  консенсусу, до якого прийшли ці сили у процесі ухвалення податкових законопроектів.

    З огляду на досвід країн із розвиненою економікою, які теж здебільшого  методом проб і помилок впроваджували  податкове законодавство на своїх  територіях, наша держава, зокрема, вимагає нетрадиційного підходу до кодифікації наявної податкової системи. Результатом такого підходу може бути передусім стабілізація основ оподаткування, закладення підвалин цілісної податкової бази, з іншого – створення сприятливих умов для вдосконалення механізму нарахування і стягнення податків. Нині можна стверджувати, що в Україні створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл та перерозподіл на цілі економічного і соціального розвитку.

http://sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=326529&cat_id=310882&showHidden=1