Міжнародний досвід реформування податкових систем: види податків та електронна звітність

    Отже, запровадження електронної звітності  – це зниження затрат та поліпшення звітності платників податків, полегшення процедур, спрощення отримання та обробки звітності, безконтактний метод, який унеможливлює зловживання у податковій сфері.  

Види  податків та система  їх уніфікації

    Передовий досвід уніфікації податкової системи, зокрема, демонструє Швеція. Це країна, в якій податки є інструментом справедливого перерозподілу доходів. Тож реформування податкової системи ведеться під лозунгом «єдина декларація — єдиний рахунок, єдиний платіж — єдина адреса (платежу)». Кожному громадянину Швеції присвоюється єдиний фіскальний номер (ID), який є уніфікованою формою державного обліку населення.

    Значна  увага, як у нашій країні, так і  за кордоном (в Італії, Німеччині, Великій  Британії, Швейцарії тощо), приділяється, наприклад, спрощеній системі оподаткування  малого бізнесу. У деяких країнах, крім спрощеної системи оподаткування, вводяться додаткові умови зменшення суми сплати податків. Це здебільшого сприяє відмові від тіньової господарської діяльності, що дає змогу збільшити розміри податкових надходжень до бюджету. Перевагою спеціального податкового режиму на підставі спрощеної декларації є її простота. Будь-який платник податку може самостійно визначати свої податкові зобов’язання шляхом використання залежно від рівня доходу відповідної ставки податку.

    Міжнародний досвід пропонує і такий вид збирання податків, який здійснюється за принципом національної належності платника податку. Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість уникнути подвійного оподаткування, але тут стикаються часто національні інтереси різних країн. Так, держави, у яких підприємства та громадяни отримують більшість прибутків від діяльності за кордоном та від капіталів, які також розташовані за межами держави, зацікавлені у розмежуванні юрисдикцій за критерієм резидентства. Країни, в економіці яких найбільша питома вага належить іноземним капіталам, зацікавлені натомість у критерії юрисдикції на принципах нерезидентства.

    Сьогодні  у деяких державах існують відмінності  в правилах визначення резидентства для різних компаній. У більшості з них ці негаразди усуваються за допомогою такого критерію, як визначення місцезнаходження центру фактичного керівництва.

    Важливе значення для системи оподаткування  має також поняття “комерційна  діяльність” та отримання доходу від неї. Як відомо, такий термін законом не встановлюється, він виводиться, виходячи з інших законодавчих документів держави (наприклад, у США та Великобританії), а також із рішень судів різних інстанцій у різних справах. У деяких державах (наприклад, у Франції) виходять із роз’яснень судових органів. У США, приміром, — це ділова активність, у Великобританії — будь-яка торгівля тощо. Але у більшості країн світу поняття «комерційна діяльність» визначається як центр діяльності, пов’язаний із отриманням прибутку. Визначення цього терміна має важливе значення при встановленні податку на прибуток та обкладання суб’єкта іншими податками.

    Наприклад, у США податкова політика (як інструмент антициклічного регулювання) активно використовується із кінця 30-х років нашого століття. У 50-60 роках у США склалося доскональна система оподаткування особистих і корпоративних доходів, яка могла виконувати регулюючі функції. Зокрема у 1963 році, відбулася податкова реформа, яка передбачала поетапне скорочення особистих податків, а також знижувала у середньому на 10% рівень оподаткування корпорацій .Загальна сума зменшення податкових вилучень у 1964-1965 роках склала близько 25 млрд.$. Отже, ця податкова реформа мала позитивний вплив, тому що зниження податків мало значну стимулюючу дію на економіку.

    Ці  питання актуальні з огляду на податкову реформу в Україні, і зокрема у сфері непрямого  оподаткування. Непрямі податки  у розвинених країнах світу становлять досить вагому частку в загальному обсязі податкових надходжень. Наприклад, на рівні штатів США їхня частка перевищує 40%. Значна увага приділяється адмініструванню непрямих податків у країнах Євросоюзу і Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР). Серед непрямих податків виділяють також фіскальну монополію та стягнення мита державою. Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування «раціональної» структури експорту і імпорту.

    Розглянемо  досвід застосування у країнах із розвиненою ринковою економікою таких  видів непрямих податків, як податок  на додану вартість (податок з обороту) і акцизний збір.

    Податок на додану вартість (ПДВ) є порівняно новим інструментом фіскальної політики. З групи країн ОЕСР у 60-ті роки лише вузьке коло держав використовувало такий податок. Але згодом його поширення в розвинених країнах відстежується в 70—80-ті і пізніші роки (наприклад, понад десять років застосовується він у Канаді та Швейцарії). Нетривала еволюція цього податку характеризується закономірною трансформацією фіскальної ролі, яка стала наслідком прагнення використати об’єктивні переваги ПДВ, необхідністю компенсувати зменшення надходжень до бюджетів від податку на прибуток в умовах високих фіскальних потреб держави, а також політикою уніфікації непрямого оподаткування у межах ЄС. У країнах Євросоюзу і ОЕСР підвищені ставки використовуються переважно обмежено.

    ПДВ відіграє суттєву роль тому, що завдяки цьому податку реалізується основна мета інтеграції країн — забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, праці й капіталу. В ЄС прийнято такі схеми адміністрування ПДВ, які дають змогу здійснювати точне нарахування і відшкодування цього податку на товари й послуги експортного призначення. Адаптація форм та механізму оподаткування до вимог життя відбувається частково методом проб і помилок, а частково — на основі наукового обґрунтування напрямків удосконалення податкової системи для забезпечення, насамперед, необхідних надходжень до бюджету. Податок на додану вартість і податок на прибуток займають провідне місце у бюджеті (бо становлять разом у середньому понад 40% надходжень).

    Помітні певні спільні характеристики стягнення  ПДВ у розвинених країнах. Зокрема, незважаючи на переваги уніфікації, у більшості з них застосовується не одна, а кілька податкових ставок. Крім стандартної, використовуються знижені ставки для товарів і послуг, що мають соціальне й культурно-споживче призначення (це стосується продуктів харчування, громадського транспорту, газет, журналів), а в деяких країнах — і підвищені ставки на предмети розкоші або на так звані некорисні товари (алкоголь, тютюн). Щодо практики упровадження знижених ставок, зазначимо, що вони застосовуються, але не більше однієї-двох і не нижче за 5%. Зокрема, за зниженою ставкою ПДВ оподатковуються:

    — напрями і сфери діяльності, в  яких складно обчислити ПДВ (страхування, фінансова сфера);

    — товари, щодо виробництва яких здійснюється політика державного стимулювання (видавнича діяльність, транспорт тощо);

    — соціально значущі товари (ліки, продукти харчування, дитячий одяг).

    Природно, що в умовах посилення соціальної орієнтованості західноєвропейських  країн останні проводять політику, спрямовану на запобігання зниженню добробуту широких верств населення, шляхом обкладання товарів та послуг соціального й культурного призначення за нижчими ставками. Окрім того, висока ефективність функціонування податкових органів, налагоджений механізм стягнення ПДВ дає можливість країнам зменшувати адміністративні витрати, зумовлені використанням кількох ставок ПДВ.

    У середньому, у групі розвинених зарубіжних країн, ПДВ формує приблизно 13,5% доходів  їхніх бюджетів, хоча частка цього  податку регіонально досить варіативно відрізняється. Так, у Франції ПДВ забезпечує 45% податкових бюджетних надходжень, а в Нідерландах — 24%.

    Отже, практика стягнення цього податку  у розвинених країнах дає змогу  говорити про закономірність запровадження  його диференційованих ставок за умов ефективного функціонування податкової служби, надання переваги соціальній ефективності податку, незважаючи на збільшення адміністративних витрат на його стягнення.

    Існує певне розмаїття в обкладанні ПДВ різних видів послуг. Поширеною  для країн розвиненої ринкової економіки є практика звільнення від ПДВ банківських та фінансових, медичних послуг, послуг освіти, культури тощо.

    Суттєву роль також відіграє система управління ПДВ. В усіх країнах ОЕСР накладаються штрафи за затримку при сплаті ПДВ. Ці виплати передбачають або одноразовий штраф у вигляді процента від податку, або базуються на щомісячному накопиченні неоплаченої суми, або поєднують обидва зазначені методи.

    Таким чином, у західноєвропейських країнах  набуває закономірного характеру  тенденція до застосування найрозвиненіших форм ПДВ та методів його нарахування.

    Поступово збільшується і роль акцизного збору  в доходах бюджету. Останнє пояснюється  тим, що за останні роки було внесено  ряд змін до законодавства щодо стягнення  акцизів у напрямку гармонізації ставок акцизних зборів, а також зміною механізму стягнення акцизних зборів з алкогольних і тютюнових виробів, що дало змогу державі посилити контроль за сплатою цих податків Акцизні збори (акцизи) вважаються одним із важливих видів непрямих податків в усьому світі. Вони стягуються з певних видів товарів незалежно від місця їх виробництва — всередині країни або за її межами (саме це відрізняє такий вид податку від мита). Акцизні збори відіграють важливу роль у наповненні бюджетів багатьох країн ОЕСР. Але з поширенням практики використання ПДВ за останні 25 років важливість акцизів знизилася. Наприклад, у 1965 році акцизні збори становили 25% податкових надходжень країн ОЕСР. У 1970 році ця величина знизилася до 20% і постійно знижувалася до 12% наприкінці 1980-х років. Найяскравішим прикладом є Туреччина, де у 1965 році акцизи становили близько 53,5% податкових надходжень. До 1980 року ця величина зменшилася наполовину і становила 25,2%, а після запровадження ПДВ, до 1985 року, зменшилася удвічі. На початку 1990-х років акцизні збори у Туреччині становили близько 6,5% податкових надходжень і частка акцизів у відсотках до ВВП країни протягом 1965—1990 років знизилася з 5,8% до 1,5%.

    Виходячи  з цього у 1987 р. було запропоновано  комплекс заходів для зближення  податкових ставок ПДВ і акцизів країн ЄС у рамках програми створення єдиного ринку. Базовий рівень ПДВ визначений у межах 14-20%; пільгові ставки (на продукти харчування, медикаменти, книги і тощо) становили – 4-9%; підвищені були ставки і на паливо, тютюн та алкоголь. У травні 1989 р. було рекомендовано єдину ставку – 15%, надавши країнам ЄС право самим встановити графік її введення. Але ця міра викликала протидію, насамперед тих країн, чиї стандартні ставки нижче 
запропонованої.

    Передусім необхідно підкреслити, що майже в усіх країнах із розвинутою економікою акцизи представлені у двох формах: універсальних і специфічних. Хоча останнім часом специфічні акцизи і поступаються універсальним своїм значенням у формуванні бюджетних надходжень, їх існування поки ще не ставиться під сумнів. Причина полягає у тих відмінностях, які існують між цими двома видами акцизів і зумовлюють їх різке значення і для фіскальних інтересів держави, і для інших економічних чинників.

    Нині  коло підакцизних товарів у розвинених країнах нешироке. Воно охоплює алкогольні, тютюнові вироби, пальне, деякі види транспортних засобів, предмети розкоші, передусім ювелірні вироби. У Великобританії, зокрема, у 1993 році акциз на нафтопродукти становив 13% усіх надходжень від непрямих податків, акциз на тютюнові вироби — 6,6%, на алкогольні вироби — 5,1%. У Німеччині акциз на пальне у 1993 році становив 7,5% усіх податкових надходжень. Крім того, акцизом обкладалися тютюн, міцні алкогольні напої, кава, шампанське. У Франції акцизи встановлені на алкогольні напої, пиво і мінеральну воду, ювелірні вироби, деякі види автомобілів, літальні апарати.

    Хоча  головна функція акцизів —  фіскальна, вони виконують також  і регулювальну роль. Значною мірою  акцизи використовуються як інструмент для зниження споживання певних груп товарів (наприклад, алкоголю чи тютюну). На жаль, не можна точно обчислити залежність між величиною акцизу та реальним споживанням, і, найімовірніше, на практиці ефективність впливу акцизу не дуже висока.

    Отже, можна стверджувати що поширення застосування ПДВ у країнах ОЕСР і ЄС супроводжувалося суттєвим зниженням акцизів, а також, як правило, й інших видів податків, зокрема мита. Частка митних зборів є дуже низькою в усіх розвинених країнах.

    У межах уніфікації податкового законодавства  України із відповідними нормами права в країнах Європейського союзу знадобиться порівняльний аналіз світового досвіду непрямого оподаткування. Ефективна діяльність держави та реалізація її основних функцій неможливі без налагодженої соціально-економічної політики, одне з чільних місць у якій належить саме фіскальній політиці. Акумулюючи з допомогою податкових надходжень значні фінансові ресурси, держава таким чином стимулює розвиток господарської діяльності, опікується малозабезпеченими верствами населення, забезпечує трудовий потенціал, а також суттєво впливає на стан і розвиток науково-технічного прогресу суспільства.

    Така  ситуація деякою мірою відображає стабілізацію національної економіки, що проявляється у зростанні абсолютних сум індивідуальних прибутків громадян, збільшенні заробітної плати, регулярному її отриманні не лише в приватних, а й у державних установах, організаціях і на виробництві.