Міжнародна валютна система

Валютні операції з негайною поставкою (“спот”).

Є найбільш розповсюдженими операціями ,складають до 90% об’єму валютних угод. Їх суть полягає в купівлі-продажі валюти за умов її поставки банкам-контрагентам на другий робочий день з дня укладення угоди по курсу, зафіксованому в момент її укладання. При цьому рахуються робочі дні по кожній з валют, що беруть участь в угоді, тобто якщо наступний день за датою угоди є неробочим для однієї валюти, строк поставки валют – дата валютування (value data) – збільшується на один день, але якщо наступний день неробочий для іншої валюти, то строк поставки збільшується ще на один день. Для угод, укладених в четвер, нормальний строк поставки – понеділок, в п’ятницю – вівторок (субота і неділя – неробочі дні).

Попереднє узгодження умов угоди – обов’язкова умова її здійснення – передбачає запит ділером котирування для конкретної суми базової валюти у банка-партнера з вказанням дати валютування. Ключовою вимогою до контрагентів угоди є їх погодження з усіма реквізитами угоди, такими як сума купленої (проданої) валюти, котирування, курс, дата валютування ,платіжні реквізити, назва фірми, що здійснює запит. При їх підтвердженні угода вважається укладеною і може розриватися тільки за взаємною згодою обох ділерів. 

На міжбанківському короткостроковому ринку здійснюються також:

      угоди Today по курсу Today з поставкою валюти в день укладення угоди;

      угоди Tomorrow – по курсу Tomorrow з умовою поставки валюти наступного дня після укладення угоди. Але традиційно базовою валютною операцією залишається угода “спот” і базовим курсом – курс “спот” (який іноді називають курсом телеграфного переказу). Саме на базі таких курсів визначаються інші курси угод на валютному ринку – як срочні курси, так і курси для разових угод з коротшим строком поставки валют.

Срочні угоди з іноземною валютою.

Срочні валютні угоди (форвардні, ф’ючерсні) – це валютні угоди, при яких сторони домовляються про поставку обговореної суми іноземної валюти через певний строк після укладення угоди по курсу, зафіксованому в момент її укладання. З цього визначення випливають дві особливості срочних валютних операцій:

      Існує інтервал в часі між моментом укладення і виконання угоди. Строк виконання угоди, тобто поставки валюти, визначається як кінець періоду від дати укладення угоди (строк 1-2 тижні, 1, 2, 3, 6, 12 місяців і до 5 років) чи будь-який інший період в межах строку.

      Курс валют по срочній валютній операції фіксується в момент укладання угоди, хоча вона виконується через певний час.

Курс валют по срочним угодам відрізняється від

курсу по операціям “спот”. Зазвичай напрям динаміки курсів по готівковим і срочним угодам співпадає, це не виключає певної автономності зміни курсів по срочним угодам, особливо в періоди криз або спекулятивних операцій з певними валютами. Різниця між курсами валют по угодам “спот” і “форвард” визначається як знижка (дисконт – dis або депорт – D) з курсу “спот”, коли курс срочної угоди нижчий або премія (pm або репорт – R), якщо він вищий.

В цілому розмір премії або знижки відносно стабільніший ніж курс “спот”. Тому при котируванні курсу срочної угоди на міжбанківському ринку часто визначається тільки премія або дисконт, котрі при прямому котируванні відповідно додаються до курсу “спот” або віднімаються від нього. При непрямому котируванні валют дисконт додається, а премія віднімається з курсу “спот”. Курси валют по срочним угодам, які котируються в цифровому вираженні (а не методом премії і дисконту), називаються курсами “аутрайт”.

    Ринок срочних валютних угод значно вужчий за ринок готівкових угод. В основному срочні валютні угоди здійснюються з провідними валютами. Форвардні угоди укладаються як правило на строк від 1 тижня до 6 місяців. Проведення угод на строк, більший за 6 місяців може зустріти ускладнення, а на строк, більший 12 місяців часто вимагає спеціальної домовленості. Банки, здійснюючи срочні валютні угоди з клієнтурою, можуть вимагати внесення депозиту у розмірі певного відсотка від угоди. Такий депозит є для банку гарантією від збитків на курсах, якщо при наступанні строку угоди клієнт не в змозі внести суму проданої валюти.

              Сучасні угоди з іноземною валютою здійснюються з наступною метою:

      конверсія (обмін) валюти у комерційних цілях, завчасний продаж валютних надходжень або покупка іноземної валюти для наступних платежів, щоб застрахувати валютний ризик;

      страхування портфельних або прямих капіталовкладень за кордоном від збитків у зв’язку з можливим зниженням курсу валюти, в якій вони здійснені;

      одержання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Поділ срочних валютних операцій на конверсійні,

страхові і спекулятивні в значній мірі умовний. Майже в кожній з них присутній елемент спекуляції. Срочні валютні угоди часто не пов’язані із зовнішньою торгівлею або виробничою діяльністю монополій і здійснюються виключно заради прибутку, що базується на різниці курсів валют в часі – на день укладення й виконання угоди.

Серед срочних угод спекулятивного характеру розрізняють гру на пониження й гру на підвищення курсу валюти. Подібні угоди зазвичай укладаються в масовому масштабі з очікуванням офіційної девальвації або ревальвації.

Використання срочних угод для покриття валютного ризику при здійсненні комерційних операцій набуло широкого розповсюдження з кінця 60-х — початку 70-х років в умовах кризи Бреттонвудської валютної системи і переходу до плаваючих валютних курсів, нестабільності валютних ринків.

Для страхування постувань і платежів від валютного ризику клієнти укладають срочні валютні угоди з банками: 1) “аутрайт” – з умовою фіксування курсу, суми і дати поставки валюти. Ці угоди отримали найбільше розповсюдження в розвинутих країнах; 2) на умовах опціону – з нефіксованою датою поставки валюти.

Опціон з валютою – домовленість, яка за при умові сплати встановленої комісії (премії) надає одній із сторін в угоді купівлі-продажу право вибору (але не обов’язок) або купити (угода “колл” — саll-опціон покупця), або продати (угода “пут” — put-опціон продавця) певну кількість певної валюти по курсу, встановленому при укладанні угоди до закінчення обговореного строку (у будь-який день — американський опціон; на певну дату раз в місяць — європейський опціон).

Лондонська біржа (LIFFE) по торгівлі ф’ючерсними контрактами розрізняє три категорії їх учасників:

      хедери (hedgers) – банки, корпорації, менеджери по інвестиціям, які управляють ризиками;

      спекулянти (traders) – приймають на себе ризик з метою отримання прибутку;

      арбітражери (arbitragers).

Угоди на умові опціону містять великий ризик для банку, тому він встановлює менш вигідний курс для клієнта. Опціонні угоди вигідні для курсових коливань, що перевищують розмір комісії для банку. В основному валютний опціон застосовується для страхування валютного ризику. З цією метою використовують операцію стредл – поєднання кол-опціону і пут-опціону на одну й ту саму валюту (або цінний папір) з однаковим курсом і строком виконання. Дана операція дає можливість реагувати трейдеру на курсові зміни на ринку, покриваючи (або перекриваючи) втрати прибутком від протилежної парної в стредлі операції. Практикується також індексний опціон, що дає право купити або продати певну частину індексу – показника курсу валюти або цінного паперу – по раніше встановленій ціні і на певну дату. Індекс зазвичай визначається до базисного періоду його введення.

Валютний ф’ючерс – це угода, яка означає зобов’язання (а не право вибору на відміну від опціону) на продаж або купівлю стандартної кількості певної валюти на певну дату (в майбутньому) по курсу, попередньо встановленому при укладанні угоди. В стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, строк, гарантійний депозит, сума розрахунку.

Угода “своп”.

Різновидом валютної угоди, що поєднує готівкову і срочну операції, є угоди “спот”. Подібні угоди відомі з часів середньовіччя, коли італійські банкіри проводили операції з векселями; пізніше вони отримали розвиток у формі репортних і депортних операцій. Репорт – поєднання двох взаємопов’язаних угод: готівкового продажу іноземної валюти і купівлі її на строк. Депорт – це поєднання тих самих угод, але в зворотньому порядку: купівля іноземної валюти на умовах “спот” і продаж на строк цієї ж валюти.

“Своп” (англ. swap – обмін) — це валютна операція, яка поєднує у собі купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на певний строк з тими ж валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки, корпорації тощо). По операціям “своп” готівкова угода здійснюється по курсу “спот”, що в контру годі (срочній) коректується з урахуванням премії або дисконту в залежності від динаміки валютного курсу. При цьому клієнт економить на маржі – різниці між курсом продавця і покупця при готівковій угоді. Операції “своп” зручні для банків: вони не створюють відкритої позиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечують необхідною валютою без ризику, пов’язаного зі зміною її курсу. Операції “своп” використовуються для:

      здійснення комерційних угод: банк продає іноземну валюту на умовах негайної поставки і одночасно купує її на строк;

      купівлі банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контругодою) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних авуарів;

      взаємного міжбанківського кредитування в двох валютах.

Документація за операціями “своп” порівняно стандартизована, включаючи умови їх припинення при неплатежах, техніку обміну зобов’язаннями, а також звичайні пункти кредитної угоди. Вони дають можливість одержувати необхідну валюту, компенсувати тимчасовий відлив капіталів з країни, регулювати структуру валютних резервів, в тому числі офіційних.

У формі угоди “своп” банки здійснюють обмін валютами, кредитами, депозитами, відсотковими ставками, цінними паперами або іншими цінностями. З 80-х років склався активний ринок “своп”, що швидко росте, особливо операції “своп” з відсотками. Банки управляють портфелем операцій “своп”, боячись ланцюгової реакції по мірі наростання відсоткового і валютного ризику. Ці операції сконцентровані в найкрупніших банках. Створена Міжнародна асоціація ділерів-“своп”.

Валютний арбітраж.

Арбітраж – це широке поняття. Розрізняють арбітраж з товарами, цінними паперами, валютами. У своєму історичному значенні валютний арбітраж – це валютна операція, яка поєднує покупку (продаж) валюти з наступним здійсненням контру годи з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валюти на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) або за рахунок курсових коливань протягом певного періоду (часовий арбітраж).

Основний принцип валютного арбітражу – купити валюту дешевше і продати її дорожче. Розрізняють простий валютний арбітраж (здійснюється з двома валютами) і складний (з трьома і більше); на умовах готівкових і срочних угод. В сучасних умовах з розвитком електронних засобів зв’язку курсові різниці на окремих валютних ринках стали рідкісним явищем, як і  просторовий арбітраж, на відміну від часового.

У залежності від мети розрізняють спекулятивний і конверсійний валютний арбітраж. Перший переслідує ціль мати вигоду з різниці валютних курсів в зв’язку з їх коливаннями. Другий же найперше переслідує мету купити найвигідніше необхідну валюту. Фактично це використання конкурентних котирувань різних банків на одному або декількох валютних ринках. Його можливості ширші, оскільки різниця в курсах може бути не такою великою, як при спекулятивному арбітражі, при якому вона повинна н тільки покрити маржу між курсами продавця і покупця, але й дати прибуток.

Різниця між валютним арбітражем і звичайною спекуляцією полягає в тому, що ділер орієнтується на короткостроковий характер операції і намагається передбачити коливання курсів в короткий проміжок мі угодами. Іноді протягом дні він неодноразово змінює свою тактику. Для цього ділер повинен добре знати ринок і вміти прогнозувати, постійно аналізувати результати діяльності інших банків, підтримувати контакти з іншими ділерами, спостерігати за рухами валютних курсів, відсоткових ставок, щоб визначити причини і напрямок коливань курсів.

Список використаної літератури.

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові

   відносини. — Київ: Знання, 2001.

2. Буглай В. Б., Ливенцев Н. Н.  Международные

  экономические отношения. — Москва: Финансы и

   статистика, 1996г.

3. Гальчинський Анатолій  Теорія грошей / Навчально-

   методичний посібник. — Київ: Основи, 2001р.

4.      Международные валютно-кредитные и финансовые

   отношения /Под ред. Красавиной Л. Н. — Москва:

   Финансы и статистика, 2001.

5.      Румянцев А. П., Румянцева Н. С.  Международная

   экономика. — Киев, 1999г.

6.      Сергеев Е. Ю.  Международные экономические

   отношения. — Москва: Информационно-внедренческий

   центр «Маркетинг», 2000г.

22