Міжнародна торгівля

       Типові ліцензійні угоди розробляються різними організаціями; зокрема, комісіями ООН, галузевими асоціаціями промислових фірм, окремими фірмами, шо здійснюють ліцензійну діяльність у міжнародному масштабі. Великі фірми, які мають власні типові угоди, неохоче йдуть на зміну умов таких угод і таким чином диктують свої умови контрагентам.

       Міжнародна  ліцензійна угода включає такі основні-умови: сторони угоди, преамбула, предмет  угоди, види ліцензій, платежі, обов'язки ліцензіара і ліцензіата за ліцензійною  згодою, термін дії ліцензії й умови припинення дії ліцензійної угоди.

       Одним з найбільш важливих і складних питань при продажу і купівлі ліцензій є визначення ліцензійних платежів (ціни ліцензій). Ліцензійні платежі - це визначена винагорода ліцензіарові, виплачувана ліцензіатом як відшкодування за надання прав на використання предмета угоди.

       Вартість  ліцензії формується на базі оцінки можливого  прибутку, одержуваного від використання права виготовляти продукцію  в результаті впровадження винаходу, ноу-хау, а також продавати продукцію  під товарним знаком. При цьому враховують усі витрати на придбання ліцензії: її ціну, витрати,які пов'язані з освоєнням виробництва, збутом, рекламою тощо.

       На  рівень ціни ліцензії впливає безліч чинників, технічного, економічного і  правового характеру, до яких відносяться:

       -можливий  прибуток, що може одержати ліцензіат  від використання технології;

       -витрати  на створення технології (втрати  на НДДКР і освоєння виробництва);

       -упущена  вигода,: тобто втрати, пов'язані  з неотриманням прибутку від  самостійного застосування технології;

       -витрати,  що виникають при передачі  технології (витрати на відрядження  фахівців для практичного ознайомлення  і навчання використанню нової  техніки, надання технологічної  допомоги, проведення пусконалагоджувальних  робіт);

       -витрати  на одержання такої самої чи аналогічної технології від альтернативного постачальника;

       -потенційні  витрати від самостійної розробки  технології покупцем;

       -витрати,  пов'язані з порушенням патентних  прав і прав інтелектуальної власності.

       Форми ліцензійних винагород бувають різні. Залежно від методу підрахунку вони поділяються на дві групи.

       До  першої групи належать винагороди, розмір яких підраховується на базі фактичного економічного результату використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми як періодичні відсоткові відрахування й участь у прибутку ліцензіата.

       До  другої групи належать винагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використанням ліцензії, а заздалегідь встановлюється і  вказується в договорі, виходячи з  оцінок можливого економічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на базі використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми: первісний платіж готівкою, паушальний платіж, передача пінних паперів ліцензіата, передача зустрічної технічної документації.'':

       Періодичні відсоткові відрахування чи поточні відрахування ("роялті") встановлюються у вигляді визначених фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через визначені Погоджені проміжки часу (щорічно, щокварталу, щомісяця або на визначену дату). Вони обчислюються різними способами:

       -з  вартості виробленої за ліцензією  продукції;

       -з  одиниці виготовлених або реалізованих  виробів у вигляді відсотка  до ціни чи собівартості;

       -на спеціально обумовленій базі (зі встановленої потужності запатентованого устаткування, з кількості переробленої за запатентованим способом сировини, на базі вартості переробки продукту, вартості чи кількості окремих компонентів, споживаних у процесі виробництва тощо).

       Рівень  ставок поточних відрахувань у сучасній практиці ліцензійної торгівлі становить у середньому 2-10%. Найчастіше трапляються ставки 3-5%. Ставки поточних відрахувань диференціюються залежно від виду ліцензії, терміну дії угоди, обсягу виробництва ліцензованої продукції, її реалізаційних цін, експортних чи внутрішніх продаж. Так, вищі ставки застосовуються зазвичай при видачі виняткової ліцензії на перші роки дії угоди і при постачаннях на експорт. Нижчі ставки встановлюються при видачі неви-няткової ліцензії на наступні роки чи у випадку продовження дії угоди, при продажах на внутрішньому ринку. Ставки ліцензійних винагород зазвичай знижуються із зростанням виробництва і продаж ліцензованої продукції.

       Іноді в ліцензійну угоду включається  застереження про мінімальну суму винагороди, що в будь-якому випадку повинна  бути виплачена ліцензіатом упродовж терміну дії угоди. Цей мінімум встановлюється, як правило, в розмірі 50-75% очікуваних надходжень у другому чи третьому році дії угоди, помножених на період (у роках), для якого розраховується винагорода. Таке застереження включається в угоду з метою спонукати ліцензіата до якомога швидшого налагодження і розширення виробництва і застрахувати ліцензіара від можливих несумлінних дій ліцензіата. У ліцензійних угода" передбачається також, що якщо сума поточних відрахувань за визначений проміжок ча су не досягне встановленого мінімуму, ліцензіат повинен в обговорений термін сплатити різницю між фактично виплаченою і гарантованою сумами. Іноді за ліцензіатом визнається право покрити цю різницю при наступних платежах.

       Участь  у прибутку ліцензіата як форма ліцензійної винагороди означає відрахування на користь ліцензіара визначеної частини (відсотка) прибутку, отриманого ліцензіатом завдяки використанню даної ліцензії. Ця частка звичайно коливається від 20 до 30% при наданні виняткової ліцензії і до 10% - при невинятковій ліцензії. Однак у практиці ліцензування ця форма трапляється дуже рідко.

       Паушальний платіж - це визначена, твердо зафіксована в угоді суш ліцензійної винагороди. Паушальний платіж практикується в таких випадках: при передачі ліцензії разом з постачаннями устаткування, коли одноразовий характер угоди потребує й одноразового визначення її вартості; при продажу ліцензії маловідомій фірмі; при видачі ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у випадку його розголошення); коли ліцензіат не хоче допустити контролю ліцензіара за використанням ліцензії; коли в країні ліцензіата існують утруднення у відношенні переказу прибутків.

       Паушальний  платіж може здійснюватися як у разовому порядку, так і в розстрочку (наприклад, 50% - після підписання угоди, 40% - після постачання устаткування і передачі технічної документації і 10% - після пуску устаткування). Іноді паушальна сума в абсолютному вираженні розбивається за роками. Перевага паушального платежу-одержання ліцензіаром всієї суми винагороди у відносно короткий термін без комерційних та інших ризиків, що можуть виникнути в період дії угоди.

       Первісний платіж готівкою передбачає оплату ліцензіатом  визначеної встановленої в угоді  суми у вигляді одноразового внеску чи вроздріб упродовж встановленого в угоді терміну або по виконанні визначених умов (наприклад, через повну днів після підписання ліцензійної угоди або кількість вступу в силу; після надання ліцензіаром. технічної документації). Іноді первісний платіж виплачується в розстрочку в певному встановленому для кожного внеску розмірі, але в досить обмежений термін.

       Первісний платіж готівкою застосовується як доповнення до основної форми ліцензійних винагород  і використовується в більшості  ліцензійних угод, що передбачають виплату винагороди у формі поточних відрахувань. Майже 50-60% ліцензійних угод, що укладаються між фірмами розвинутих країн, передбачають первісний платіж як частину ліцензійної винагороди, причому ця практика має тенденцію до розширення.

       Передача  цінних паперів (акцій і облігацій) як форма винагороди за ліцензійною угодою трапляється в чистому вигляді і в комбінації з іншими формами близько в 15% ліцензійних угод. Ліцензіар одержує найчастіше 5-20% акцій ліцензіата, хоча в окремих випадках ця частка доходить до 40%.

       Передача  технічної документації як форма  платежу набула поширення в японських  компаній. Вона передбачає взаємне  надання ліцензій і в більшості  випадків застосовується у поєднанні  з іншими формами винагороди.

       В умові платежу докладно застережується порядок сплати ліцензійної винагороди, а саме: валюта платежу з включенням залежно від обставин валютного застереження; форма розрахунку (порядок і умови відкриття акредитива, терміни переказу платежів); база для обчислення вартості продукції, що випускається, чи вартості продаж (при винагороді у формі поточних відрахувань) і порядок їх обчислення.

       В умові платежу, як правило, передбачається також зобов'язання ліцензіата одержати відповідний дозвіл урядових органів  на оплату і переказ платежів. У  тих випадках, коли винагорода залежить від економічного ефекту використання ліцензії, ліцензіат зобов'язаний надсилати на адресу ліцензіара докладний бухгалтерський звіт за взаємопогодженою формою, обов'язковими реквізитами якого є кількість, продажні ціни, оборот за продажами ліцензованої продукції, географічний напрямок експорту (якщо ліцензія обмежена територією) і розрахункові документи.

       У переважній більшості країн одержання  і переказ винагороди обкладаються податками, тому в угоді застережується, що вони цілком відносяться на рахунок ліцензії ага і не підлягають відрахуванню з ліцензійної винагороди.

       Наразі  ліцензійні угоди в більшості  випадків укладають на термін 10-15 років.

       Як  і будь-які міжнародні торговельні  операції, ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання угод. Ліцензійна угода — це договір між двома сторонами про умови передачі й експлуатації науково-технічних, економічних або будь-яких інших знань, які мають, або не мають правового захисту.

       Ліцензійні  угоди відбивають специфіку об'єкта ліцензії яким можуть бути: патенти; промислові моделі і зразки; товарні знаки і торгові марки; незахищені ноу-хау.

       Вперше  термін "ноу-хау" був використаний у практиці укладання договорів  у США й Англії. Згодом він став широко використовуватися і в інших країнах. Спочатку цей термін використовували на позначення інформації, необхідної для реалізації винаходу, спеціально опущеної заявником у патентному описі й розуміли під терміном "ноу-хау" "знати, як застосувати патент". Сьогодні під ноу-хау в міжнародній торгівлі ліцензіями розуміють конструктивні, технологічні, управлінські, комерційні або фінансові секрети виробництва, які не забезпечені патентним захистом.

       Ліцензійне  співробітництво здійснюється, як правило, на платній основі, а винагорода у більшості випадків виплачується в грошовій формі. В угоді фіксуються обмеження на використання, експлуатацію, встановлюється вид прав на використання, та період, на який вони передаються (частіше усього 5—10 років). Нерідко обумовлюються можливості й умови продовження договору.

       Розрізняють договір про уступку права  на патент і ліцензійну угоду. У першому  випадку право власності на винахід  або інший об'єкт промислової  власності переходить до нового патентовласника (відбувається зміна патентовласника). У другому випадку право власності на продукти інтелектуальної діяльності (у тому числі винаходи, товарні знаки, ноу-хау і т. п.) зберігається за її власником. Покупець ліцензії одержує лише дозвіл на право використання об'єкта ліцензії за плату, на певний строк і у визначених межах. На практиці використовуються такі види ліцензій:

       -патентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що мають правову охорону (захищені патентами винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки);

       -безпатентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що не має правової охорони;

       — повна ліцензія — це патентна ліцензія, відповідно до якої в повному обсязі передаються права на винахід на весь термін дії патенту. В наш час практично не використовуються, оскільки за своєю суттю вона практично збігається з відступленням прав на патент;

       діальність  підприємств на світовому ринку  технології

       — виключна ліцензія характеризується наданням ліцензіа-*У виключних прав використовувати об'єкт ліцензії у межах, обумовлених в угоді. При цьому ліцензіар не має права на території дії цієї угоди одноосібно використовувати об'єкт ліцензії і видавати ліцензії третім особам.

       — невиключна (проста) ліцензія дозволяє ліцензіату використовувати об'єкт ліцензії, але не захищає його від конкурентів, оскільки в цьому випадку ліцензіар зберігає за собою право видавати аналогічні ліцензії третім особам, а також право самому використовувати об'єкт ліцензії на тій самій території;

       — чиста ліцензія — ліцензія, предметом  угоди якої є передача невтілених знань (хоча вони можуть супроводжуватися зразками продукції);