Міжнародна економіка ОАЕ

Спочатку головним суперником Португалії у боротьбі за район Перської затоки виступала Туреччина, яка всіляко підбурювала арабські племена до повстання проти португальських загарбників. Араби, в свою чергу, здійснюючи нальоти на ті судна, що входили у води Перської затоки, захоплювали не тільки португальську здобич. Суперництво ж Португалії й Османської імперії сприяло подальшому роздробленню колись могутньої Ормузької держави на маленькі шейхства і султанати. Воюючи проти португальських, а потім англійських завойовників, арабські племена в ряді випадків не відмовлялися від допомоги турків, вбачаючи в них релігійних союзників у боротьбі проти невірних.

У боротьбі за незалежність країн Перської затоки найбільш значну роль відіграло велике племінне об'єднання  кавасим, що проживало на півострові Мусандам. Назва цього племені походить від імені його вождя Касимі, який нібито був одним з нащадків пророка Мухаммеда. Від цього шейха ведуть свій родовід правлячі в цей час сімейства в князівствах Шарджа і Рас аль-Хайма. За свідченням арабських істориків, плем'я кавасим мало досить сильний флот, судна якого відрізнялися високими мореплавними якостями, а матроси майстерністю і безстрашністю, що дозволяло контролювати прохід через Ормузьку протоку. На прибережних пагорбах Рас аль-Хайму підносилися сторожові вежі, що за формою нагадували гостроверхі шатра кочовиків, які й дали назву країні - "Мис Шатр". З цих веж велося спостереження за суднами і передавалися сигнали до міста, що давало можливість швидко реагувати і починати воєнні дії.

    Таким чином, влада племені кавасим поступово поширилася на все узбережжя і навіть на ті території, що тягнулися на 300 миль углиб Аравійського півострова.

Зрозуміло, весь цей час Англія не залишалася байдужою до зміни політичних впливів у  водах Перської затоки, природно піклуючись про власні інтереси. У 1600 р. у відповідності з Хартією королеви Єлизавети засновується Ост-Індська компанія, що отримала монопольне право на торгівлю з Ост-Індією, включаючи право вести війну й укладати договори з країнами, розташованими в басейні Індійського океану. Для здійснення таких повноважень компанія мала тридцять великих кораблів і безліч малих.

Ост-Індська  компанія була своєрідним королівством у королівстві; її чисті прибутки могли підніматися до 300% і вище і, зрозуміло, відмовлятися від такого очевидного доходу і в майбутньому англійці не збиралися. Але для цього необхідно було грунтовно потіснити португальців. Вправно граючи на протиріччях між Іраном і Португалією, хитрі брітти об'єднали свої сили з перськими і змусили португальців піти з Ормуза та деяких інших районів Аравійського півострова.

      У кінці століття Англія, Франція і Голландія зробили спробу домовитися про спільне морське патрулювання Перської затоки для забезпечення свободи мореплавства. Однак через англо-голландське суперництво проект цей здійснений не був.

Незважаючи на постійне втручання західноєвропейських  держав, а, можливо, саме завдяки йому, в ХVII ст. на території сучасних ОАЕ  й Оману була заснована держава  Яруба. Могутня держава Яруба  розпалася через сто із зайвим років через її внутрішні протиріччя.

Наступна спроба об'єднання Аравії відбувалася під  релігійними гаслами ваххабітів: відновлення первинної чистоти  ісламу. Центром консолідації арабських  сил став Оман, який об'єднав на початку  ХVIII ст. величезні території, включаючи значну частину Східної і Південно-Східної Аравії. Оманські кораблі завдавали досить чутливих ударів по флоту Ост-Індської компанії, практично блокуючи вхід до Перської затоки. Щоб повернути собі колишній вплив, англійцям довелося піти обхідним шляхом. З цією метою вони почали, з одного боку, всіляко заохочувати прагнення Ірану, а, з іншого, грати на релігійних і племінних протиріччях арабів.

Головним суперником англійців як і раніше залишалося плем'я кавасим, яке розташувалося  в Шарджі і Рас аль-Хаймі. Після кількох невдалих спроб англо-індійським військам вдалося в шестиденній морській битві розбити арабський флот і взяти штурмом місто Рас аль-Хайма. Потім були захоплені і зруйновані Шарджа, Умм аль-Кувейн і деякі інші міста. Закріпившись таким чином у прибережній зоні, англійці уклали з шейхами угоду, проголосивши "свободу мореплавства" у Перській затоці і зобов'язавши останніх припинити піратські напади на англійські судна.

Під натиском Англії прибережні племена уклали між собою  угоду про перемир'я на шість місяців (згодом цей термін продовжувався) на сезон перлового промислу, що становив тоді головне джерело прибутків шейхств. До речі, ловлею перлів мешканці узбережжя Перської затоки промишляли з давніх часів: із Заходу і Сходу сюди з'їжджалися ювеліри, торговці коштовностями. Вважалося, що перли приносять успіх і захищають від ударів долі; порошок з перлів у певних пропорціях додавався в мазі для лікування захворювань шкіри, в мікстури, використовувався у косметиці.

     У 1853 р. був підписаний Договір про постійний мир на морі між всіма шейхствами перлового узбережжя Перської затоки, яке відтоді стало називатися Договірним берегом, або Договірним Оманом. Договір цей, однак, не діяв на суші, і Англія взяла на себе обов'язок виступати посередником у врегулюванні сухопутних суперечок, а також захищати емірати від нападу на них третьої сторони. Поступившись незалежністю одного разу, шейхи Договірного Оману за угодою 1869 р. зобов'язувалися не укладати самостійно угод з третіми країнами, не надавати їм будь-яких привілеїв і не здавати в оренду території своїх еміратів без згоди Англії. Через деякий час англійський уряд повністю взяв на себе всі зовнішні відносини еміратів Договірного Оману, тобто остаточно закріпив англійський протекторат. У Шарджі була розміщена штаб-квартира англійського офіцера зв'язку по зоні Перської затоки, аналогічні пункти розташувалися в Дубаї й Абу-Дабі, а на узбережжі розквартирувалися англійські війська.

На початку  Першої світової війни за англо-турецькою  конвенцією 1913 р. Англія мала виняткове право на Договірний Оман, а в 1922 р. англійці встановили свій контроль за правом його шейхів надавати будь-кому концесії на розвідку і видобуток нафти. Тому основний прибуток арабському населенню, як і раніше, приносила торгівля "риб'ячим оком" - перлами, а не нафтою. У 1925 р. загальний улов перлів оцінювався в 15 млн. фунтів стерлінгів (одна п'ята частина його припадала на Абу-Дабі, населення якого в сезон перлового полювання майже подвоювалося). У передвоєнні і перші роки після Другої світової війни на узбережжі спалахнула економічна криза, викликана появою на світовому ринку японських штучних перлів. У 1946 р. улов перлів оцінювався всього у 250 тис. фунтів стерлінгів.

      Тільки після початку видобутку нафти в 50-х роках князівства Договірного Оману почали виходити з кризи, як і раніше знаходячись під англійським протекторатом, проти якого в 1964 р. виступила Ліга арабських держав. Ліга декларувала право народів Перської затоки на повну незалежність. Лейбористський уряд Англії, який прийшов на зміну консерваторам, погодився зі справедливістю висунутих вимог і в 1968 р. ним було заявлено про відхід Британії з Перської затоки до кінця 1971 року.

2 грудня 1971 р.  виникла нова держава - Об'єднані  Арабські Емірати, яка є конфедерацією  з семи окремих князівств. Кожний емірат має власний уряд і підлеглі йому адміністративні органи; главою держави є Президент.

Підписання договору про незалежність і угоди про  співпрацю між ОАЕ й Англією  збіглося із зростанням цін на світовому  ринку на нафту і нафтопродукти, що полегшило новій державі перші самостійні кроки в галузі економіки і зовнішньої політики. Завдяки багатим нафтовим родовищам ОАЕ в короткий строк змогли досягнути економічної стабільності і вступити у зовнішньоторговельні відносини з Японією, США, СНД, Англією та іншим світом.  
 
 
 
 
 
 

Розділ 3.Значення країни на регіональному та глобальному рівні   

   Об'єднані Арабські Емірати - федеративна держава. Діє Конституція від 1971 р. з наступними поправками (2006 р. і 2008 р.). До 20 травня 1996 р. діюча конституція країни називалась тимчасовою. Вища рада Федерації внесла поправку у  Конституцію країни, ліквідувавши в її тексті термін "тимчасова". 18 липня 1996 р. це рішення затверджене Федеральною національною радою (парламентом) країни.

  ОАЕ складається з 7 еміратів: Абу-Дабі (Abu Dhabi), Аджман (Ajman), Дубай (Dubai), Рас-ель-Хайма (Ras-al-Khaimah), Умм-ель-Кайвайн (Umm al-Qaiwain), Ель-Фуджайра (Al-Fujairah) і Шарджа (Sharjah). Кожний емірат фактично є абсолютною монархією.

До 1971 р. ці князівства були протекторатом Великобританії під назвою Договірний Оман. У 1968 р. правителі еміратів  Договірного  Оману, князівств Бахрейн і Катар  прийняли рішення про створення Федерації арабських князівств Перської затоки. Однак, князівства Бахрейн і Катар проголосили незалежність відповідно 14 серпня і 1 вересня 1971 р. 2 грудня 1971 р. була утворена незалежна держава спочатку з шести еміратів - Об'єднані Арабські Емірати. 11 лютого 1972 р. до них приєднався емірат Рас-ель-Хайма.

Згідно конституції  найвищим органом державної влади  є Вища рада до якої входять правителі 7 еміратів ОАЕ. Зі свого складу вони обирають президента і віце-президента терміном на 5 років.

  Президент Об`єднаних Арабських Еміратів – шейх Халіфа бен Заїд НАГАЙЯН (правитель Абу-Дабі)(cheikh Halifa bin Zayed Al Nahayan), обраний 3 листопада 2004 р. Віце- президент – шейх Мухаммед бен Рашид Аль МАКТУМ (Дубай)(cheikh Mohammad bin Rashid Al Maktoum), обраний 5 січня 2006 р.

Федеральна національна  рада - дорадчий орган парламентського  типу , що складається з 40 членів: 20 –  призначаються шейхом, решта (з грудня 2006 р.) обираються. Згідно з внесеними 2 грудня 2008 року поправками до Конституції, термін дії ФНР продовжений з 2 до 4 років. Федеральна національна рада 14-го скликання, обрана 16, 18 і 20 грудня

2006 р. Голова  – Абдал Азіз ГУРЕЙР(Abdal Aziz Goureir).

Виконавча влада  належить Раді міністрів (уряд), в якій портфелі розподіляються між правлячими династіями еміратів. Президент призначає Прем'єр-міністра. Згідно з внесеними 2 грудня 2008 р. поправками до Конституції країни президент може призначити кілька заступників Прем'єр-міністра замість одного, призначеного раніше. Нинішній уряд, сформований 11 лютого 2006 р. Зміни проведени 22 вересня 2008 р. і 11 травня 2009 р. Пост Віце-президента та Прем’єр-міністра ОАЕ належить правителю емірату Дубай шейху Мухаммед бен Рашид Аль Мактум(cheikh Mohammad bin Rashid Al Maktoum), який водночас є міністром оборони ОАЕ.

  Вища судова влада - Верховний суд, що підпорядкований і призначається президентом. На місцевому рівні судочинство здійснюється цивільними та шаріатськими судами або правителями еміратів. Система федеральних судів розповсюджується на всі емірати, крім Дубаю та Рас-Аль-Хайми. 

Політичні партії :

Політичних партій в країні немає. 

Членство  у міжнародних  організаціях - ООН, СОТ, Ліга арабських держав (ЛАД), МБРР, МВФ, ОПЕК, МФЧХіЧП.

[http://www.uae.gov.ae]. 
 
 
 
 
 

Економічне  становище :

  Важливими галузями економіки ОАЕ, крім видобутку нафти й газу, є обробна промисловість, нафтопереробка, суднобудування і ремонт суден, рибальство, землеробство і кочове скотарство. У структурі ВВП зростає питома вага промисловості. Крім нафтопродуктів, країна виробляє сталь, алюміній, добрива, цемент, пластмаси, верстати й одяг.

Приблизно третина  ВВП припадає на частку нафтової промисловості. Нафта складає 66% експорту країни, а  платежі місцевих і міжнародних  компаній за нафтові концесії - на сьогодні головне джерело державних доходів. Запасів нафти і газу за умови розумного використання цих запасів вистачить приблизно до ХХІІ століття. Основним нафтовидобувним районом ОАЕ є Абу-Дабі, а найважливішим торговельним і промисловим центром - Дубай.