Міжнародна економіка ОАЕ

Зв'язок :

Практично всі  послуги зв'язку в ОАЕ (включаючи  доступ до Інтернет) надаються національним телекомунікаційним монополістом компанією Etisalat (Етісалат). Серед наданих компанією Etisalat послуг є такі, про які тільки вчора писали як про світлу мрію далекого майбутнього. 

Географічне розташування :

Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) - держава в Західній Азії, розташована в східній частині  Аравійського півострова на узбережжі Перської та Оманської заток. Межує з Королівством Саудівської Аравії, Катаром і Султанатом Оман.  

Територія :

Загальна площа - 82,88 тис. кв. км. Кордони: сухопутні  кордони з Оманом - 410 км, Саудівською  Аравією - 457 км (сухопутні кордони ОАЕ проходять пустелями і чітко не визначені). Довжина берегової лінії - 1,318 тис. км.

Територіальні води - 12 морських миль.

Економічна зона - 200 морських миль.

Континентальний шельф - 200 морських миль.  
 

Стихійні  лиха :

Часті сильні піщані бурі.  

Рельєф:

Більшу частину  території ОАЕ займає пустеля. На схід від затоки Ель-Удайд простягаються  піщані дюни, вздовж узбережжя поширені плоскі морені солончаки. Узбережжя  порізане невеликими бухтами й обрамлене  острівцями і кораловими рифами, що виступають над поверхнею мілководь. На північному сході розташовані невисокі гори. Найвища точка країни - гора Ібір (1934 м).  

Клімат  :

Сухий, субтропічний; кількість дощових днів не перевищує 7-10 на рік, переважно в зимовий  період (січень і лютий).  Найчастіше дощі йдуть на східному узбережжі ОАЕ на території емірату Фуджейра. Середньомісячні температури коливаються від 20 °С до 35°С (максимально до 50°С). Опади 100-400 мм на рік. Літо, за винятком гірських районів, дуже спекотне, взимку погода стає більш прохолодною. Середня річна кількість опадів - приблизно 100 мм, вони випадають нерегулярно і в основному в горах. Зрідка там бувають сильні зливи, що завдають великої шкоди, розмиваючи дороги і перериваючи сполучення. Джерела прісної води уздовж рівнинного узбережжя Перської затоки досить нечисленні. За винятком літнього жаркого періоду, клімат в ОАЕ майже ідеальний.

Добова амплітуда  температури, залежно від сезону, коливається від +10°С до +48°С. Звичайно в зимові місяці температура не опускається  нижче +15°С (середня для січня і лютого близько +18°С). А в найбільш жаркі літні місяці - липень і серпень - середня температура становить близько +35°С.

Температура води на відкритих пляжах ОАЕ (Перська  затока) коливається в діапазоні  від +15°С взимку до +35°С влітку. Взимку, коли вода холодна навіть на мілководді, практично ніхто не купається. І ще одна особливість клімату ОАЕ - низький вміст кисню в атмосфері. За деякими даними кисню в повітрі всього 80% від норми. Це пояснює той факт, що багато туристів частенько скаржаться на млявість і сонливість[http://www.uaetrip.com]. 

Екологічні  проблеми:

 нестача питної  води викликає необхідність великого  будівництва опріснювальних станцій; 

 наступ пустелі; 

 забруднення  узбережжя нафтою.

[http://www.emirat.ru]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1.Загальна характеристика країни 

Населення :

Основне населення  ОАЕ складають араби, переважна  більшість яких проживає у містах і сільських поселеннях, інша частина - кочівники. Серед арабів зустрічаються  особи з негритянськими коренями. У 1997 році кількість населення країни становила 1,8 млн. чоловік, з них 1,3 млн. - іноземні робітники і члени їхніх родин. Значна частина іммігрантів прибула з Індії і Пакистану (понад 800 тис.), Ірану (200 тис.), арабських країн Близького Сходу (200 тис.). У країні перебувають приблизно 70 тис. англійців та інших європейців.

За неофіційними даними корінні мешканці ОАЕ складають  лише 20 % населення країни. Найбільшою національною меншиною є індійці, їх кількість в Еміратах становить  більш як 1,3 млн. осіб. Ця цифра перевищує кількість корінних мешканців майже вдвічі.  

Релігія :

Державною релігією є іслам, на основі якого будується  законодавство країни, хоча дозволені  й інші релігії. Як і в усіх мусульманських країнах, п'ятниця - день загальної "п'ятничної" молитви віруючих у мечетях, і цей день вихідний. "П'ять стовпів Ісламу" - це сповідання єдинобожжя ("таухид"), віра в пророка Мухаммеда, щоденна п'ятиразова молитва ("салат"), піст ("саум") під час рамадану, добровільна милостиня ("паломництво в Мекку ("хадж").

Богослужіння  відбуваються в мечетях, де окремо від  чоловіків, за перегородкою моляться жінки. При вході в мечеть необхідно  знімати взуття і звичайно краще  не заходити туди під час молитви, щоб не ображати почуттів віруючих. Особливістю прийнятого в ісламі літочислення є використання місячного календаря, тобто щорічне "пересування" мусульманських свят, головним з яких є Рамадан. Щороку Рамадан настає на 11 днів раніше ніж у попередньому році. У 2001 році період Рамадану був з 15 листопада по 15 грудня. Це священний місяць, коли мусульмани відзначають дарування Корану. Це місяць, коли мусульмани утримуються від світанку до заходу від вживання їжі, питва, вдихання тютюнового диму, ароматів, приймання наркотичних засобів, виконання подружніх обов'язків. Після заходу сонця можна їсти легку їжу. Приїжджим під час Рамадану також не варто їсти, пити і курити в громадських місцях на знак поваги до місцевих звичаїв.

Від посту звільняються: хворі, вагітні жінки, матері-годувальниці, діти і люди, яким піст може завдати якоїсь шкоди, а також подорожуючі, полонені і задіяні у воєнних діях.  

Мова  :

Офіційною мовою  ОАЕ є арабська, нарівні з нею  поширена англійська мова. Місцеве  населення розмовляє хінді і  урду. У готельному сервісі часто  вживаються і інші європейські мови, у магазинах і готелях персонал також розмовляє російською мовою.  

Етнічний  склад:

Араби-громадяни  ОАЕ - близько 20% (згідно з даними від 1988 р.), інші араби й іранці - 23%, вихідці  з Південної Азії - 50%, вихідці  з Західної і Східної Азії - 8% (згідно з даними 1988 р.). Мусульмани становлять 95% віруючих (з них 16% мусульмани-шиїти), християни, індуїсти й інші громади - близько 4%.  

Вікова  структура населення у 1995 - 2010 рр.

Народжуваність  ОАЕ поступово починає знижуватися. Якщо у 1995 році категорія дітей до 14 років становила 35%, то у 2010 році - вже 28,86%. У той же час частка населеня у віці від 14 до 64 років навіть збільшилася з 64% до 68,74%, а частка населення у віці понад 65 років у порівнянні 2010 року з 1995 збільшилася на 1,4%.

Коефіцієнт дитячої  смертності у порівнянні 2001 з 1995 р. зменшився  на 5%.  

Середня тривалість життя в 1995 – 2010 рр.

Середня тривалість життя в загальному становить 74 роки (згідно з останніми повідомленнями 2010 року). Цей показник покращився у порівнянні з 1995 роком на два роки. Серед чоловічої половини населення він становить 72 роки, а серед жіночої - 76 років.  

Рівень  грамотності :

Рівень грамотності  серед чоловічого населення на 1980 рік був меншим ніж у жінок  і становив 33% і 42% відповідно. Цей показник на 1997 рік знизився і у жіночої, і у чоловічої половини населення ОАЕ і становив у жінок 23%, а у чоловіків 27%.  

Сільське  і міське населення  :

Міське населення  становить 76% від загальної кількості  мешканців країни або 2,66 млн. осіб. Найбільш населеним еміратом за підрахунками міністерства планування є Абу-Дабі, у якому проживає 1,36 млн. чоловік, тоді як у найменшому еміраті Умм-ель-Кайвайн кількість жителів налічує лише 52 тисячі. 

Статева структура населення  :

Чоловіча половина населення ОАЕ практично у 2-2,5 раза перевищує її жіночу частину. Лідером є емірат Абу-Дабі, у якому на 100 жінок припадає 244 чоловіка. Друге місце посідає Дубай - 229 чоловіків на 100 жінок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2.Історія виникнення країни ОАЕ

                                                      

     На території князівств, що увійшли до складу ОАЕ, колись жили семітські племена, значна частина яких у III тис. до н.е. входила до складу держави Дильмун зі столицею в Бахрейні, що проіснувала до I-II тис. до н.е. Саме тоді на узбережжі Перської затоки з'явилися халдеї, яких деякі історики вважають найдавнішими арабськими племенами.

До цього ж  періоду відноситься створення  на узбережжі перших поселень і факторій фінікійців, що сприяло розвитку навігації, утворенню торгових центрів і колоній. Однак Іран, що знаходився тоді під владою династії Ахеменідів і не бажав посилення фінікійського впливу, поклав край невигідній для себе фінікійській експансії, а разом з нею і перспективам економічного розвитку Фінікії, прямо пов'язаного з успіхами у мореплавстві.

     Політичне й економічне відродження прибережних районів Перської затоки починається з утворення держави Олександра Македонського (334-323 рр. до н.е.). Знайдені на узбережжі Оманської затоки залишки древнього порту дозволяють припустити, що саме тут розташовувалася база для флоту Олександра Македонського при підготовці ним походу до Індійського океану. Греки виявляли великий інтерес до відновлення торговельних зв'язків між Перською затокою і Середземномор'ям, завдяки чому будувалися зручні порти, зводилися нові міста, тобто, відбувалася колонізація.

     У кінці I тис. до н.е. почалося переселення семітських племен з півдня і з центру Аравійського півострова до району Перської затоки. Пізніше ці племена заснували в дельті Тигру і Євфрату одну з перших арабських держав - Харакену зі столицею Спасинахарак, яка виникла на місці грецького порту Олександрія. Нова арабська держава досягла у II ст. до н.е. такої могутності, що на деякий час підпорядкувала своїй владі навіть Вавілон. До цього періоду відноситься остаточне затвердження арабів у Східній і Південно-Східній Аравії.

    Надалі держава Харакена, як і багато інших, розпалася на ряд дрібних князівств, що потрапили в залежність від більш могутніх сусідів. У VII ст. н.е. більшість з них приєдналися до Арабського халіфату, однак частина кочових і напівкочових племен ще тривалий час відмовлялася прийняти іслам. Тільки в кінці VII ст. район Перської затоки став провінцією халіфату Омейядів, а потім халіфату Аббасидів. Проте, державна злагода тривала недовго: незважаючи на бурхливий розвиток торгівлі і розквіт міського життя (коли виникають такі порівняно великі центри, як Дубай, Шарджа, Фуджейра), в середині VIII ст. розгортається сепаратистський рух у провінціях. Наслідком його стало перетворення цих міст у столиці відносно самостійних шейхств і султанатів, що пізніше об'єдналися в ісмаїлітську державу карматів.

Ісмаїліти - прибічники мусульманської шиїтської секти, яка виникла в Арабському халіфаті у VIII ст. н.е. і названа так на ім'я Ісмаїла, старшого сина шостого шиїтського імаму Джафара Садика.

Шиїзм - один з двох основних напрямків в ісламі (поряд з сунізмом). У IX ст. н.е. з секти ісмаїлітів виокремилася підсекта карматів. До 899 р. н.е. кармати створили власну державу в Східній Аравії, яка проіснувала до XI ст. У цій державі переважали вільні селяни і ремісники; вони не сплачували податків.

З нинішніх еміратів Умм аль-Кувейн, Рас Аль-Хайма  і Фуджейра потрапили в залежність до імамів Омана, які після розпаду держави карматів стали претендувати також і на інші князівства Перської затоки. Так чи інакше, незважаючи на декілька невдалих спроб втручання з боку Ірану XIII ст., більшість шейхств і султанатів виявилися у васальній залежності від Оману.

    Надалі небезпека для міст узбережжя Перської затоки прийшла з боку монгольських загонів, які, зруйнувавши Багдад, повернули на південь і досягли кордонів Ормузької держави, підпорядковуючи все на своєму шляху. Шейх Бахад ад-Дин Сайфін, побоюючись монгольського нашестя, перевів свою столицю до міста Новий Ормуз, збудувавши там неприступну фортецю.

У відносно мирні  часи острівне положення столиці  і неприступність цитаделі зробили  шейхство однією з наймогутніших  феодальних держав затоки XIV-XV століть. Економічний добробут забезпечувався головним чином за рахунок торгівлі і мореплавства. Сюди водними шляхами стікалися скарби і багатства, про надзвичайну цінність яких з натхненням писав у своїх дорожніх замітках Марко Поло.

Однак особливу увагу європейців Перська затока привернула в кінці ХV ст. після відкриття морського шляху з Європи до Індії (1498 р.). Судна, що везли дорогоцінні вантажі, дуже часто зазнавали нападів з боку арабських прибережних племен, і невдовзі небезпечне узбережжя затоки стало називатися "Піратський берег". Європейці повинні були вжити заходів для забезпечення безпеки дорогих і занадто ризикованих перевезень. Цікаво, що самими арабами морський розбій ніколи не сприймався як гідне осуду явище в суспільному житті, більше того - з давніх часів у ньому не бачили нічого незвичайного. Арабська мова так і не створила для цього поняття спеціального слова, піратів не називали навіть морськими розбійниками, а вживали більш м'яке визначення "хижі".

    На початку ХVI ст. Португалія зуміла встановити контроль над входом до Перської затоки з Індійського океану, відправивши до Лісабона ескадру під командуванням Афонсу д'Албу-Керки, який через декілька років буде призначений віце-королем Індії і всіх португальських володінь у басейні Індійського океану, в тому числі і в Перській затоці. Завойовані на узбережжі землі португальці розграбували (як це було в той час заведено), селища спалили, місцевих жителів убили або взяли в рабство. Тепер португальські військові кораблі вартували морські шляхи між Аравійським півостровом, Африкою та Індостаном. Завдяки захопленню Ормуза і Малакки, португальці на деякий час встановили монополію над всією торгівлею між Далеким Сходом, Індією, Південно-Східною Азією.