Монополістична конкуренція

Звернемося знову до витрат фірми. Відомо, що середні витрати АС мають спочатку, коли кількість одиниць продукції збільшується, тенденцію до зменшення. Проте згодом, коли досягається і перевищується певний обсяг виробництва, середні витрати починають рости. Динаміка средних витрат графічно має вид U-образної кривой.

Зазаначимо, що в умовах досконалої конкуренції рівновага наступає тоді, коли МС = РхР, тобто  ціна в умовах досконалої конкуренції збігається з граничним прибутком, отже, можна записати: МС = MR = Р. Досягнення фірмою повної рівноваги потребує, як відзначає Дж. Робінсон, виконання двох умов:

1) граничний прибуток  повинний рівнятися граничним витратам;

2) ціна повинна рівнятися средним витратам. ' А це значить: МС = MR = Р = АС.

Поводження на ринку фірми  в умовах монополістичної конкуренції  буде також визначатися динамікою  граничного прибутку (MR) і граничних витрат (МС). Тому що кожна додаткова одиниця продукції добавляє якусь величину до валового прибутку й одночасно - до валових витрат. Ці велічини- граничний прибуток і граничні витрати. Фірма повинна увесь час зіставляти ці два розміри. Поки різниця між MR і МС позитивна, фірма розширює своє виробництво. Коли ж MR == МС, наступає спочинок, рівновага фірми. Але яка при цьому установиться ціна в умовах монополістичної конкуренції? Які при цьому будуть середні витрати (АС)?  Чи буде дотримуватися формула МС = MR = Р = АС?

Фірма, звичайно, намагається  встановити високі ціни на одиницю  продукції. Проте, якщо вона установить більш високу ціну, то продасть лише, приміром, одиницю товару. Наслідуючи кривої попиту, фірма, знижуючи ціну, може збільшити обсяг продажів. І хоча при цьому буде зменшуватись прибуток на одиницю товару, загальний розмір прибутку буде зростати. До якої ж межі недосконалий конкурент буде снижувати ціну, намагаючись збільшити свій прибуток? До того моменту, коли граничний прибуток (MR) буде дорівнювати граничним витратам (МС). Саме при цьому обсяг прибутку буде максимальним.

У умовах недосконалої конкуренції  рівновага фірми (тобто рівність граничних витрат і граничного прибутку, або МС = MR) досягається при такому обсязі виробництва, коли средние витрати не досягають свого мінімуму. Ціна при цьому вище середніх витрат. При досконалій конкуренції дотримується рівність МС = MR = Р = АС. При недосконалій конкуренції (МС = MR)< AC< Р.

Отже, максимум прибутку можно  визначити, порівнюючи TR і ТС при  різноманітних обсягах випуску продукції. Той же висновок утвориться, якщо порівнювати MR і МС. Іншими словами, максимум розходження між TR і ТС (максимум прибутку) буде спостерігатися при рівності MR і МС. Обидва методи визначення максимуму прибутку рівноцінні і дають однаковий результат.

На мал.А очевидно, що становище рівноваги фірми визначається точкою Е (точкою перетинання МС і MR), від якого проводимо вертикаль до кривої попиту DD. Таким чином, дізнаємося ціну, що забезпечує найбільший прибуток. Ця ціна установиться на рівні Е₁. Заштрихований прямокутник показує те, що називається монопольним прибутком.

У умовах досконалої конкуренції  фірма розширює своє виробництво  без зниження продажної ціни. Виробництво  збільшується аж до моменту, коли МС дорівноє MR. Недосконалий конкурент керується тим же правилом - він зіставляє додаткові витрати і додатковий прибуток, приймаючи вирішення про розширення, припинення або скорочення виробництва, тобто  порівнює свої МС і MR. І він розширює виробництво аж до моменту рівності МС і MR. Але обсяг виробництва при цьому буде меньшим, чим він був би при досконалій конкуренції, тобто Q1<Q2. При досконалій конкуренції саме в точці Е₂ відбувається збіг граничних витрат(МС), мінімального значення средних витрат (АС) і рівня продажної ціни (Р). Якби ціна(P₁) встановилась на рівні точки Е₂, то не було б і монопольного прибутку. Іншими словами, монопольний прибуток перевищує нормальний рівень прибутку в умовах досконалої  конкуренції.

Встановлення фірмою ціни на рівні точки Е₂ було б, очевидно, альтруїзмом. У цій точці МС = АС = Р. Але при цьому MR<МС. Раціонально діюча фірма аж ніяк не вважає нормальним таке становище, коли розширення виробництва  буде супроводжуватися для її більшими додатковими витратами, чим додатковим прибутком.

Суспільство зацікавлене  в більшому обсязі виробництва і  менших витрат на одиницю продукції. При збільшенні випуску з Q₁ до Q₂ середні витрати зменшилися б, але тоді для збуту додаткової продукції прийшлося б або знизити ціну, або збільшити витрати по стимулюванню продажів (а це пов'язано з ростом витрат збуту). Цей шлях не підходить недосконалому конкуренту - він не бажає «зіпсувати» свій ринок зниженням цін. Для максимізації прибутків фірма створює визначений дефіцит, що і обумовлює ціну, яка перевищує граничні витрати. У даному випадку дефіцит означає обмеження (менший обсяг пропозиції) в умовах недосконалої конкуренції в порівнянні з тим його обсягом, що був би в умовах досконалої  конкуренції. Це очевидно з графіка на малюнку А.

Монопольний прибуток у моделі недосконалої конкуренції трактується  як надлишок над нормальним прибутком  в умовах досконалої  конкуренції. Монопольний прибуток виявляється як порушення досконалої  конкуренції, як прояв монопольного чинника на ринку. Важливе питання: а наскільки стійко це перевищення над нормальним прибутком? Очевидно, це буде залежати від можливостей притоку в галузь нових фірм. При досконалій конкуренції додатковий прибуток (вище нормальної) порівняно швидко зникає під впливом напливу нових фірм. Якщо ж бар'єри для входження в галузь достатньо високий, то монопольний прибуток одержує стійкий характер.

3. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ  МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ.

3.1. Надлишкова  виробнича потужність.

Економічна ефективність потребує потрійної рівності - ціни, граничних витрат і середніх витрат. Рівність ціни і граничних витрат необхідна для досягнення ефективного використання ресурсів. Рівність ціни з мінімальними середніми валовими витратами припускає високу виробничу ефективність, використання найбільше ефективної (або - найменьш витратної) технології. Дана рівність означають, чго споживачі одержать найбільший обсяг продукції по найнижчій  ціні, яку будуть припускати існуючі витрати.

Ринки з абсолютною конкуренцією бажані, оскільки вони економічно ефективні — поки не існує побічних негативних наслідків (наприклад, екологічних), і нічого не перешкоджає нормальній діяльності ринку, сумарний надлишок споживачів та виробників максимальний. Монополістична конкуренція в дечому подібна до конкуренції, проте чи є вона ефективною ринковою структурою? Щоб відповісти на це запитання, порівняймо тривалу рівновагу в монополістичне конкурентній галузі з тривалою рівновагою в абсолютно конкурентній галузі.

По-друге, зауважте, що на мал.А монополістично конкурентна фірма функціонує з надлишковою продуктивністю; її рівень виробництва нижчий від того, який мінімізує середні витрати. Вхід нових фірм на ринок зводить прибутки до нуля, як на ринку з абсолютною конкуренцією, так і на ринку з монополістичною конкуренцією. На ринку з абсолютною конкуренцією крива попиту на товар фірми — це горизонтальна лінія, так що точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат, як показано на мал.А.

Проте на ринку з монополістичною конкуренцією крива попиту похило спрямована донизу, так що точка нульового прибутку перебуває зліва від точки мінімальних середніх витрат. Ця надлишкова продуктивність не дає ефекту, оскільки середні витрати можна було б зменшити лише за меньшої кількості фірм.

На ринках із монополістичною  конкуренцією не досягаються ні ефективне  використання ресурсів, ні виробнича  ефективність. Монополістичний елемент  викликає деяке недовикористування ресурсів для виробництва товарів  в умовах цієї ринкової структури. Ціна перевищує граничні витрати в умовах рівноваги в довгостроковому періоді, указуючи, таким чином, на те, що додаткові одиниці цього товару суспільство оцінює вище, ніж альтернативні продукти, що із використанням тих же ресурсів можна було б зробити.

Більш того, у протилежність  фірмам, що діють в умовах чистої конкуренції, на малюнку  ми помічаємо, що в умовах монополістичної конкуренції фірми роблять декілька менший, чим найбільше ефективний обсяг продукції. Виробництво спричиняє за собою більш високі витрати на одиницю продукції, чим досяжний мінімум. Це, у свою чергу, означає встановлення ціни декілька більш високої, чим відбулося б в умовах чистої конкуренції. Споживачі не виграють від найбільшого обсягу виробництва і найменшої ціни, що, припустимо, спостерігаються при наявних витратах. Дійсно, в умовах монополістичної конкуренції фірми повинні призначати більш високу в порівнянні з конкурентну ціну в довгостроковому періоді, для того щоб домогтися нормального прибутку. Інакше кажучи, якщо кожна фірма була б в змозі робити оптимальний із погляду  ринку обсяг продукції, менше число фірм могло б робити той же самий сукупний обсяг продукції і продукт міг би бути проданий споживачам по більш низькій ціні.

Галузі з монополістичною  конкуренцією достатньо часто переповнені  фірмами, що завантажені не цілком, тобто діють, не досягая оптимальної  потужності Типовими прикладами цього  служать багато видів підприємств роздрібної торгівлі, наприклад 30 або 40 бензозаправних станцій, що розміщаються в місті середнього розміру й діють із надлишковою виробничою потужністю. Недозавантажені підприємства і споживачі, покарані за це недовантаження перевищуючими конкурентний рівень цінами, - усе це складають витрати монополістичної конкуренції.

Які ж  риси, що компенсують?

В багатьох галузях із монополістичною  конкуренцією ціна й обсяг виробництва  не занадто сильно відрізняються від тих, що існують як результат чистої конкуренції. Високо еластичний характер кривой попиту кожної фірми гарантує те, що результати є майже конкурентними. Більш того, диференціація продукту, що характерна для монополістичної конкуренції, означає, що покупці можуть вибирати з ряду різновидів одного й того же самого базового продукту. Це сеприяє кращої реалізації різноманітних смаків споживачів. Фактично існує альтернатива між випуском нових марок товарів і виробництвом старого продукту з мінімальними средними витратами. Ніж сильніше диференціація продукту (чим менше еластична крива попиту), тим далі ліворуч від мінімальних средних витрат буде знаходитися крива виробництва. Але чим більше  диференціація продукту , тим більша ймовірність того, що будуть повністю задоволені різноманітні споживчі смаки. Чим гостріше проблема надлишку виробничої потужності, тим ширше діапазон споживчого вибору.

3.2. Нецінова конкуренція.

Звернувшись до причин, на які ми посилалися вище, можна зробити висновок про те, що ситуація, зображена на малюнкуА, далеко не завжди може бути вигідною для суспільства.

Можна також припустити, що вона не дуже влаштовує і виробника, що діє в умовах монополістичної  конкуренції, що за свої зусилля одержує  тільки нормальний прибуток. Отже, ми вправі очікувати, що виробники в умовах монополістичної конкуренції приймут  заходи для того, щоб поліпшити  становище рівноваги в довгостроковому періоді. Але як цього досягти?

Відповідь полягає в диференціації  продукту. Кожна фірма має продукт, що у даний час відрізняється в якому-сь то  більш-менш помітному плані від продуктів її конкуренти. У будь-якому продукті є свої резерви для його подальшої зміни і розвитку. Крім того, може бути зроблений особливий упор не тільки на дійсні розходження продукту, але і на створення уявлюваних розходжень за допомогою реклами і стимулювання збуту. Точніше кажучи, фірма, що одержує прибуток на малюнку 27-1 а не збирається стояти і спостерігати за тим, як конкуренти зазіхають на її прибуток, дублюючи або копіюючи її продукт, подражая її рекламі і состязаясь із її послугами споживачам. Фірма, швидше за все, спробує зберегти свої прибутки і не дати її конкурентам себе наздогнати, завдяки подальшому удосконаленню товарів, шляхом збільшення обсягу і поліпшення якості реклами. Таким чином, вона могла б перешкоджати реалізації на практиці довгострокової тенденції, позначеної на малюнку А. Однак, удосконалювання продукту і реклама будуть збільшувати витрати фірми. Але можна також очікувати, що вони підвищать і попит на її продукцію. Якщо попит збільшується на великий величину, чим потрібно для того, щоб відшкодувати витрати удосконалювання продукту і витрати на стимулювання збуту, фірма поліпшить своє становище з прибутком. Як підказує малюнок А, фірма може мати невеликий прибуток або взагалі не мати перспективи збільшення останнього за рахунок зниження ціни. Тоді чому б не зайнятися неціновою конкуренцією?

Можливість того, що легкий вступ у галузі з монополістичною конкуренцією буде сприяти різноманітності продукції і поліпшенню продукта, є, можливо, такою рисою монополістичної конкуренції, що може компенсувати цілком або частково "витрати", пов'язані з цією ринковою структурою. Тут дійсно існують дві досить ясних обставини: 1) диференціація продукту в якійсь даний момент  часу і 2) поліпшення продукту з часом.

1. Диференціація. Диференціація  продукту означає, чго в будь-який момент споживачу буде запропонований широкий ряд типів, стилів, марок і ступенів якості будь-якого даного продукту. У порівнянні із ситуацією при чистій конкуренції це для споживача точно означають суттєві переваги. Діапазон вільного вибору расширюється, а різерманітність і відтінки споживчих смаків задовольняються виробниками більш повно. Але скептики попереджнуть про те, що диференціація продукту не є чистим благом. Швидке збільшення асортименту продуктів визначених типів може досягти такого рівня, коли споживач почне плутитися, розумний вибір стане важким і покупки будуть віднімати багато часу. Розмаїтість вибору може додати дотепи в життя споживача, але тільки до визначеного моменту. Жінка, що ходить по магазинах, щоб купити губну помаду, може бути збита з толку величезною масою однотипної продукції, із якої вона може вибрати те, що їй треба. Тільки Ревлон пропонує 157 тонів губної помади, із котрих 41 є "рожевим"!1 Деякі спостерігачі бояться також того, що споживач, зіткнувшись із незліченним числом схожих товарів, може почати судити про їхню якість лише по ціні, тобто  споживач може нерозумно припустити, що ціна обов'язково служить показником якості продукту.