Монополії та олігополії

 Зловживання монопольним становищем на ринках природних  монополій підтверджується наступними фактами:

 – поєднання  високих темпів зростання цін  на продукцію монопольних утворень з високими темпами спаду виробництва;

 – випереджаюче зростання прибутку у ціні продукції  порівняно з темпом підвищення самої  ціни;

 – перевищення  темпів зростання собівартості над  відповідними індексами цін на продукцію;

 – значне підвищення заробітної плати на підприємстві і перевищення темпів її росту над середньорегіональним рівнем;

 – непродуктивне  використання затрат чи використання прибутку не за призначенням.[14]

 Відсутність у природних монополістів реальних стимулів до підвищення ефективності господарювання в умовах зміни соціально-економічного устрою та господарських принципів призводить до невиправдано високого рівня затрат виробництва, які останні компенсують за рахунок виробників інших галузей. Сьогодні поширеним є формування тарифів суб’єктами природних монополій не шляхом техніко-економічного обгрунтування відповідних показників, а затратним методом, тобто на основі фактичних витрат минулих періодів. Слід зазначити, що розмір цих витрат не завжди економічно обгрунтований. Тому, необхідно мати на увазі, що підвищення ціни буває завуальованим, і виявити його дуже важко.

 Ситуація, яка склалася у середовищі природних  монополій, пояснюється не тільки прагненням монопольних утворень використати  свою практично необмежену ринкову  владу для забезпечення власних  економічних інтересів за рахунок інших підприємств та споживачів, але й низькою ефективністю чинної системи управління та державного контролю за їх діяльністю. В умовах системної кризи та фундаментальних трансформаційних зрушень, притаманних ранзитивним економікам (зокрема, Україні), недооцінка важливості цих процесів перешкоджає досягненню стабільності на ринках природних монополій та економічного зростання у макроекономічному зростанні. Факти економічного життя дають достатньо підстав стверджувати, що розроблені різні програми з регулювання та реформування природних монополій не змогли забезпечити досягнення якісних результатів.

 Все вищевикладене свідчить про необхідність розробки та впровадження конкретних регулюючих заходів, спрямованих на приведення субє’ктів природних  монополій до цивілізованої поведінки. Очевидно, що це завдання є надзвичайно складним. Адже, дослідження проблеми державного регулювання  природних монополій в Україні почалось нещодавно, тоді як у країнах з розвинутою ринковою економікою йому приділялась значна увага. Тому вітчизняні наукові дослідження та практичні рекомендації повинні набирати грунтовності та економічної доцільності. У зв’язку з цим потрібний зважений, диференційований підхід до створення ефективного механізму державного впливу на діяльність природних монополістичних структур, в якому має враховуватись наявний світовий досвід успішного вирішення означених завдань. Разом з тим, вкрай важливо коригувати цей механізм відповідно до економічних, політичних та інших особливостей розвитку української економіки.[18]

 Передусім, завданням держави з урахуванням  макроекономічної значущості галузей  природних монополій має стати  узгодження всебічних інтересів  сторін, які мають відношення до цих галузей. По-перше, це припинення та попередження зловживань економічною  владою природними монополістами, а, по-друге, недопущення дій органів влади, які необгрунтовано обмежують діяльність цих підприємств (наприклад, у сфері ціноутворення, платіжної дисципліни тощо). 

 Аналіз  наукових робіт у сфері державного регулювання економіки дозволяє також сформулювати основні функції, які в цьому зв’язку покладаються на державу, а саме:

 – забезпечення балансу споживачів (доступні ціни) і регульованих підприємств (фінансові  результати, привабливі для кредиторів і нових інвесторів);

 – сприяння розвитку галузей з природними монополіями і виробництв народного господарства в інтересах суспільства;

 – визначення структури тарифів на основі принципу ефективного та справедливого віднесення затрат на собівартість продукції для  різних типів споживачів;

 – стимулювання підприємств до скорочення затрат і  надлишкової зайнятості, поліпшення якості обслуговування споживачів, підвищення ефективності інвестицій тощо;

 – створення  умов для розвитку конкуренції (наприклад, забезпечення вільного і відкритого доступу конкурентів до інфраструктурних мереж).[19]

 Таким чином, державний вплив на природні монополії повинен безумовно  обмежуватись певними рамками, які  діють у двох площинах. З одного боку, робота по регулюванню природних  монополій, в першу чергу, має  бути спрямованою на захист інтересів споживачів товарів і послуг, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку суб’єктами природних монополій. З іншого, регулювання покликане створити основу для ефективного функціонування та розвитку цих галузей шляхом забезпечення умов для повного покриття економічно виправданих витрат підприємств і адекватного інвестування у розвиток виробництва. Соціальна спрямованість економічних перетворень, які проводяться у нашій країні, повинна враховувати цей принцип одним із складових у стратегії реформування.

 Особливо  необхідно наголосити, що при створенні  системи регулювання діяльності природних монополій потрібно попередньо проводити аналіз затрат і вигод, оскільки цей процес є надзвичайно  складним і ресурсомістким. Воно тільки тоді є економічно доцільним та виправданим із соціальної точки зору, коли затрати суспільства на його запровадження та підтримку не перевищують приріст ВВП, отриманий завдяки його введенню.

 З метою  прискорення адаптації  суб’єктів  природних монополій до ринкових умов господарювання, зниження втрат суспільства від ринкової влади та монополії необхідним є створення належного нормативно-правового поля, яке б забезпечило встановлення та підтримку стабільних “правил гри” в ринковому середовищі, що динамічно змінюється під впливом економічних і політичних умов, або зміни завдань, які ставить перед собою суспільство. Створення нормативної бази повинно спрямовуватись на нейтралізацію можливої “агресивності” з боку суб’єктів природних монополій по відношенню до інших суб’єктів ринку, усунення негативних аспектів складних взаємозв”язків між господарсько-суверенними виробниками.[15]

 В період переходу до ринкових відносин важливого  значення набуває також удосконалення  економіко-організаційного механізму  державного регулювання природних монополій, головним напрямком якого є формування раціональної цінової політики. Остання має спрямовуватись на досягнення стратегічних цілей розвитку таких суб’єктів господарювання з урахуванням умов і особливостей кожного етапу економічного розвитку країни. Захищаючи інтереси споживачів шляхом втручання у процеси ціноутворення у сферах природних монополій, держава не  повинна забувати також і про законні, економічно обгрунтовані права виробників. З цією метою необхідно замінити існуючий механізм регулювання природних монополій: перейти від неефективного стримування цін і тарифів на відповідних ринках до контролю за механізмом їх формування.  Оптимальним методом цінового регулювання природних монополій в Україні на сучасному етапі є метод, заснований на поєднанні двох методів: встановлення верхньої межі цін та контролю за фактичними витратами монополіста.

Розподіл виявлених  та припинених протягом 2002 ─ 2007 років зловживань монопольним становищем за основними типами

                     (Табл.2) 
 
 

 Висновки:

   Отже, після всього вищесказаного можна  зробити висновок, що в економічній  теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.

   Серед причин їх появи вказуються різні  передумови. Деякі вважають, що це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об’єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.

   Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі ми намагаємося  їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.

   Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

   Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена  проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

   Можемо  сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування — це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

   Вирішальну  роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних  органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.        

   Антимонопольна  служба України ще дуже молода, але  вже зроблені Ії перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих  дій, та ці дії повинні здійснюватися  одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список літератури:

1. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — Київ: Либідь, 1995-с.114,117.
2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. — Київ: Вища школа, 1995-с.215-218.
3. Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. — Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993—с.41
4. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект / за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. — Київ: Вища школа, 1997-с.13
5. Экономическая история капиталистичеких стран / под редакцией В.Т. Чунтулова, В.Г. Сарычева. — Москва: Вышая школа, 1985-с.10-12.
6. Кривенко К. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку // Економіка України. — 1992. — №7-с.31-40.
7. Никитин С., Демидова Л., Степанова М. Монополия, олигополия и конкуренция // Мировая экономика и международные отношения. — 1989. — №№3, 5-с.45-80,114.
8. Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” //Правда України.–1992., 15 травня.
9. Гаврилишин Б.Д. Економічна енциклопедія у 3-х т.: КМ Академія.-2000.–с.47,541,818–823.
10. Мочерний С.В. Економічна енциклопедія у 3-х т. Т-2.–К.: КМ Академія.-2001.–с.477–486.
11. Бєляєв О. Політична економія: підручник – К.2001.–с.252–260.
12. Будачевська С. Політекономія: підручник – К.: Основи,2003.–с.517.
13. Кулішов В.В Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: навч. посібник – Л.: Магнолія плюс,2005.–с.332.
14. Дідківська Л. Формування та розвиток міжнародної системи регулювання конкуренції //Економіст.–2005.–№9.–с.40–43.
15. Яворський Я. Правове регулювання недобросовісної конкуренції: світовий досвід та України //Право України: юридичний журнал.–2005.–№10.–с.39–41.
16. Гончарук Т.І. Конкуренція: сучасна економічна характеристика та особливості //Актуальні проблеми економіки.–2004.–№2.–с.130–145.
17. Борисенко З. Перше десятиріччя конкурентної політики в Україні //Економіка України.–2003.–№11.–с.4–8.
18. Марцин В. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків //Регіонольна економіка.–2003.–№3.–с.35–44.
19. Супрун В.П. Проблеми державного регулювання природних монополій в Україні: розвиток та перспективи //Актуальні проблеми економіки.–2003.–№12.–с.20–25.
20. Борисенко З. Умови економічної конкуренції в Україні //Економіка України.–2002.–№10.–с.4–10.
21. Паламарчук В.О., Филюк Г.М. Державне регулювання природних монополій в Україні // Економіка. Фінанси. Право.–2001.–№5.–с.11–15.