4) Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. [1]

  3. Особливості державного регулювання монополістичного та олігополістичного ринків в Україні

 Конкуренція, як було показано вище, за своєю природою явище суперечливе. Суперечливість ця полягає в тому, що кожен власник (приватний, колективний, груповий) прагне до монополії, бо вона гарантує високі прибутки, суспільство ж у цілому від монополії має збитки й тому прагне усунути або обмежити її. А це означає, що для збереження конкуренції суспільство повинно сприяти організації певної системи конкурентних відносин. Як же цивілізований світ захищається від монополізму?

 Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму. По-перше, на тих ринках, де є умови для виникнення “природного монополізму”, тобто, де є перешкоди для ефективного  функціонування ринкового механізму, створюються державні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб’єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних інтересах. По-друге, там, де монополії формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно з метою забезпечення засновниками монопольного прибутку за рахунок інших суб”єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає стримання або запобіганння розвитку монополій. [17] Отже, у першому випадку мова йде не про ліквідацію або обмеження сфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх діяльності в регульоване русло. В другому випадку законодавство про штучні (підприємницькі) монополії, як правило, має заборонений характер. Перші антимонопольні законодавчі акти в Європі були прийняті в 30-ті роки ХХ ст. При великій різноманітності всі вони передбачають головне – забезпечення свободи конкуренції шляхом обмеження монополізму.

 Отже, якщо узагальнити захисні заходи від монополізму, які проводяться  в країнах з послідовно сформованою  ринковою економікою, їх можна звести до наступного[21]:

 1. Більшість  розвинутих країн світу прийняла  законодавчі акти, згідно з якими  утворення об’єднань картельного  типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.

 2. Одночасно  законодавства передбачають реєстрацію  товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим деференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

 3. Державою  регулюються, як правило, й  загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський  договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.

 4. Рівень  концентрації в окремих галузях  настільки високий, що в них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього виділяються різні критерії монополізації ринку, про що мова йшла вище.

 5. Щоб  визначити, чи є ціни, за якими  продаються товари, конкурентними  чи монопольними, органи влади  проводять їх аналіз, здійснюють  контроль над прибутками та  витратами, порівнюють з цінами  на інших, паралельних ринках.

    Питання формування антимонопольного закоодавства в Україні гостро постало на початку 90-х років 20ст. і досі воно не є обєктивно розвязаним. Оскільки частка монополізованих ринків досить істотна відчутними є значні негативні наслідки, що одночасно говорить про певні недоліки чинного антимонопольного законодавства і потребу його подальшого вдосконалення.[16]

 Насьгодні Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкісноземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилану- сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш змонополізованими в Україні являються ринки машинобудування - 97,7%, медичної промисловості - 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості - 68,9%, металургії - 44,9%. Ще на початок 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.

   Прикладами  загальнодержавних товарних ринків з олігопольною структурою в Україні  в цей час є ринок послуг мобільного зв’язку (на ринку діє  п’ять операторів, частка двох найбільших наближується до 98 відсотків), ринок  коксу (на ринку діє 13 виробників, частка трьох найбільших протягом останніх років становила 42 ─ 51 відсоток), ринок моторних бензинів (операторами ринку є сім великих підприємств, сукупна частка трьох найбільших перевищує 67 відсотків), ринок пива (близько 94 відсотка ринку належить чотирьом конкуруючим між собою суб’єктам господарювання), тютюнових виробів (з 22 суб`єктів господарювання, які діють на ринку, частка трьох найбільших становить понад 75 відсотків, п’яти найбільших ─ понад 97 відсотків), торфу (на ринку у 2006 році діяло 33 учасники, частка трьох найбільших ─ понад 55 відсотків), цементу (частка трьох найбільших суб'єктів господарювання становить понад 40 відсотків, п’яти найбільших ─ понад 60 відсотків). На регіональному рівні олігопольну структуру здебільшого мають ринки послуг з перероблення сільськогосподарської продукції.

   В останні роки, в деяких випадках спостерігається посилення концентрації олігопольних ринків: скажімо, сукупна частка чотирьох найбільших виробників пива збільшилася з 88 відсотків у 2002 році до 93 ─ у 2006, сукупна частка двох найбільших операторів мобільного зв’язку ─ з 85 відсотків у 2000 році до 96 відсотків ─ у 2006 

 Перші кроки до цивілізації конкурентних процесів, формуючи ефективне ринкове середовище, Україна зробила в 1992 році свідченням того є прийняття Зкону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. [8] В ньому,  зокрема:

 1. Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України (АМКУ) відповідно до його компетенції. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України. Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і ого територіальних керувань, що є комерційною таємницею і не підлягають розголошенню. Щороку комітетом припиняється близько 1,5 тис. порушень конкурентного законодавства. Станом на кінець 2005 року АМКУ було припинено 20 тис. порушень.

  2. Дано визначення монопольного становища підприємства. Згідно з Законом, монополістом вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Проте, можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на ринку — 33,3%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимонопольні заходи. Однак така ситуація свідчить прпо недосконалість чинного антимонопольного законодавства.

   3. Визначено, що кваліфікується як зловживання монопольним становищем: а) нав”язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище;  б) обмеженя чи припинення виробництва з метою створення або підтримки дефіциту на ринку і встановлення монопольних цін; в) часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення дефіциту і встановлення мінімальних цін; г) інші дії з метою створення перешкод для доступу на ринок і виходу з ринку інших підприємств; встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

 4. Дається тлумачення поняття “недобросовісна конкуренція”. Це: в)  неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркування товару, імітація товару або імені іншого підприємця; б) умисне поширення неправдивих або неточних відомостей про свого конкурента; в) отримання, використання й розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди іншим підприємцям.

 5. Визначено санкції у випадку зловживань монопольним становищем. Закон дає право антимонопольному комітету: а) приймати рішення про примусовий поділ монопольних об’єднань; б) накладати штрафні грошові санкції на порушників;  в) вилучати до бюджету незаконно отриманий прибуток. 
 

 Найбільш  типовими прикладами природних монополій  є компанії, які здійснюють енергопостачання, транспортування продукції нафтогазового  комплексу трубопровідним транспортом, постачання підприємств і житлового  сектора теплом, водою, а також інфраструктура залізничного транспорту, зв’язок загального користування тощо.

 Що  стосується природних монополій, які  функціонують в українському економічному просторі, то вони мають деякі особливості. Передусім, необхідно відзначити, що нинішні галузі природних монополій – це результат радянської економічної політики, яку головним чином визначало прагнення концентрації виробництва. Найбільш типовими прикладами природних монополій є компанії, які здійснюють енергопостачання, транспортування продукції нафтогазового комплексу трубопровідним транспортом, постачання підприємств і житлового сектора теплом, водою, а також інфраструктура залізничного транспорту, зв’язок загального користування тощо.[19] 
 

Структурні передумови конкуренції в окремих сферах економічної діяльності в Україні у 2003 ─ 2007 роках 
 

                                                                 (Табл. 1)

Загалом аналіз даних на ринках з різними структурними особливостями за 2007 рік показує, що співвідношення монопольного, олігопольного та конкурентного секторів у галузевому розрізі, в основному, не змінилося. 

Структурні  передумови конкуренції в економіці України в 2007 році

                                            (Рис. 2)

  Загалом аналіз даних на ринках з різними структурними особливостями за 2007 рік показує, що співвідношення монопольного, олігопольного та конкурентного секторів у галузевому розрізі, в основному, не змінилося. 

 Також, що стосується природних монополій, які функціонують в українському економічному просторі, то вони мають деякі особливості. Передусім, необхідно відзначити, що нинішні галузі природних монополій – це результат радянської економічної політики, яку головним чином визначало прагнення концентрації виробництва. У зв’язку з цим, такі монополісти як НАК “Нафтогаз України”, “Укрзалізниця”, АТ “Укртелеком” (які прийнято вважати природними монополіями) структурно включають у себе як природно монопольні сегменти, так і підприємства, що за своєю суттю та економічним змістом не є такими і можуть ефективно функціонувати на конкурентних засадах. Наприклад, підприємства “Укрзалізниці” здійснюють не лише природно монопольні види діяльності, але й потенційно конкурентні.[16]

 Вітчизняні  природні монополісти функціонують у період трансформації господарського механізму та економічних відносин. Несформованість, нестабільність ринкового середовища та деформована структура господарського механізму також певною мірою визначають специфіку їх поведінки на ринку. Отримання значних управлінських і комерційних свобод у процесі економічних і політичних реформ при мінімальній відповідності  умовам “досконалого ринку” і стимулює порушення цими компаніями об’єктивних економічних  законів.

 Домінуючим  видом у структурі зловживань є цінові – встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих  споживачів, та встановлення монопольних  цін, що призводять або може привести до порушення прав споживачів. При  цьому монопольно високій ціні, як правило, відповідає необгрунтовано високий розмір прибутку чи витрат монополіста, або те і інше разом. Такі компанії нерідко включають у ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов’язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично не надані послуги.