Міністерство  освіти і науки України

Київський національний економічний університет  ім. Вадима Гетьмана

Кафедра політичної економії

обліково-економічних  факультетів 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

на тему: “Монополії та олігополії”. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                    Студентки I курсу

                                                    спеціальності 6503

                                                    факультету МЕіМ 
 
 
 
 
 
 

                                 Київ – 2008

            План: 
 

Вступ: 

   Актуальність  курсової роботи пов’язана з дискусійністю проблеми, що розглядається, а саме той аспект в якому визначається те, що моноролізм є негативним явищем  і породжує необхідність з боку суспільства обмежувати можливість монополістів впливати на конкурентні процеси, деформувати структуру  ринкових відносин. Адже утворення монополії веде до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Монополізм, навіть якщо він і природний, руйнівно впливає на ринковий механізм, а через нього і на економіку в цілому. Не дбаючи про підтримання сильного конкурентного тонусу, монополія неминуче породжує тенденцію до гальмування НТП, що є одним із основних чинників розвитку економіки та народного-госпогдарського комплексу.

   Проблеми  монополізації господарського життя, конкуренція на товарних ринках привертають  сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але і широких прошарків населення. Треба звернути увагу на те, що у теперішній економіці панує недосконола конкуренція. У недосконолого конкурента є певна свобода дій стосовно його цінових рішень. Прикладом є наявність олігополій, монополістичної конкуренції та чистої монополії.

   З початку 90-х років ці проблеми гостро стали перед Україною:  безприйняття  твердих  і  послідовних  мір  проти монополізму не можна сподіватися  на  успіх  економічної  реформи і перехід до ринкової економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступені залежить від зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відношень. Нашій країні, промисловості якої в    спадщину від командно-адміністративної системи колишнього СРСР дістався цілий комплекс гігантів-монополістів, особливо важливою стає  проблема демонополізації економіки і недопущення посилення ролі  вже  чинних на ринку монополій.

   В Україні процес створення державного контролю по недопущенню несумлінної  конкуренції фактично почався з  нуля, тому, що присутня ще зовсім нещодавно  в керуванні економікою командно-адміністративна система по своїй суті виключала наявність вільної  конкуренції в господарській діяльності.

   Тому  на даному етапі величезне значення має створення й досконалення законодавчої бази з приводу регулювання  монополістичних процесів і конкуренції, розуміння населенням України  необхідності  економічних реформ у даній сфері. Основним інструментом регулювання монополій є Антимонопольний комітет України про який мова піде далі. 

   Мета  роботи: розглянути економічні основи, історичний аспект виникнення монополій, їх види, типи та форми, механізм функціонування, особливості і основні риси олігополій та монополій, їх функції в ринковій економіці, а також антимонопольну політику різних держав, особливості антимонопольного законодавства в Україні. 

   Об’єктом дослідження є заходи (важелі) держави, що спрямовані на регулювання монполій та забезпечення вільної конкуренції на ринку. 

   Суб’єктом виступає кожна функціонуюча одиниця на ринку, що  взаємодіє з монополіями чи підпадає під їх вплив, або під вплив наслідків від їхньої діяльності. Тобто функціонує в безконкурентному середовищі і в умовах повного чи майже повного контролю ринку монополістом. 

   Практична основа роботи побудована на нормативно–правових актах, постановах уряду, аналізі енциклопедій, монографій, підручників, періодичних видань та інших джерел в яких висвітлюється проблема антимонопольного регулювання державою економічних відносин. У ході роботи будуть грунтовно розглянуті основні причини виникнення монополій, особливості сучасної монополізації  економіки і антимонопольне законодавтво спрямоване на недопущення, контролювання та регулювання їх. 

   Теоретична  основа роботи базується на працях українських вчених які досліджували проблему використовуючи, системний, історичний підходи та методи: Самуельсон П., Мочерний С., К.Р.Макконнелл, С.Л.Брю,  Сатановська О.,  Борисенко З., Денисюк О.М. та інші. 

   Методи використані в ході написання курсової роботи: дедуктивний, аналітичний і монографічний.

   1. Історія виникнення та основні риси монополії та олігополії.

1.1 Причини появи й існування монополій.

    Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існування самого ринку — конкуренції. На її шляху виникли вагомі та істотні перепони у вигляді монополістичних утворень.[3]

   Історія монополій вираховується  тисячами років і сягає глибокої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував про неї, відносячи її до “мистецтва наживати майно”. Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, зазначаючи, що “метою подібної корпорації є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном”.

   Проте в обох цих випадках поява монополій пов’язувалась із накопиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважалося панівне становище на ринку. Взагалі ж монополістичні тенденції в різних формах та з різною силою проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини ХІХ ст.), проте панівними вони стають лише наприкінці ХІХ ст. Саме в цей час (а особливо під час економічної кризи 1873 р.) почалася їх новітня історія.[5] Взаємопов’язаність цих двох явищ — криз та монополій — показує одну з причин монополізації, а саме: намагання багатьох фірм вберегтися від кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково тогочасна економічна література давала досить дотепну і влучну назву монополіям: “діти криз” .[13]

   Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення? Найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід звернути увагу: як для контролю над акціонерним товариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку).[7] Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

   Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов’язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на рин, що дозволить підкорити інтереси суспільства власним інтересам фірми.[4] Така тенденція була чітко виствітлена у відомому вислові: “Що вигідно для “Дженерал Моторз”, те вигідно й для Америки”.

   Чому ж монополії взагалі почали своє існування? В чому полягають причини їх виникнення? До завоювання підпримцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етепах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва. При цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими з них нарешті постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які  й зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки.[2] Отже, як можна бачити, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

   Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація  капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

   За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнах виникли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.

   Хвиля зливань та поглинень капіталів буквально захопила господарство всіх розвинутих капіталістичних країн. В США витрати на ці цілі виросли з 12 млрд. дол. в 1975 р. до 250 млрд. в 1986 р. У ФРН кількість зливань та поглинень збільшилася з 305 в 1970 р. до 636 в 1980 р. і 887 в 1987 р. В Англії кількість придбаних компаній зросло з 534 в 1979 р. до 695 в 1986 р., а витрати на ці цілі з 1,7 до 13,5 млрд. фунт.ст.[12]

   Сучасна хвиля зливань та поглинень вихлюпнулася на міжнародну арену. В стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючих компаній розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжних ринках. І тут перевага надається великим національним фірмам та їхнім філіалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активів компаній різної національної приналежності. Американська фірма “Крайслер” придбала частину активів “Пежо”; “Форд” володіє частиною активів “Тойо когьо”; компанія “Дженерал моторз” — фірм “Ісудзу” і “Судзукі”. Західнонімецькі, французькі і японські фірми, в свою чергу, купляють підприємства американської хімічної, металургійної, автомобільної та інших галузей.

   Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього приводу в економічній літературі розділилися. Перша точка зору звинувачує державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і використовувати монопольне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

   Більш реалістичною виглядає інша точка зору, яка стверджує, що монополістичні утворення є закономірними. Англійський економіст Пігу, який є одним з прихильників таких поглядів, наголошує на тому, що “монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням ринкової стратегії підприємців. Ще Адам Сміт колись сформулював принцип економічної вигоди, який не дає спокою підприємцям, а змушує їх постійно шукати нових і нових можливостей до збільшення своїх прибутків. А якраз однією з найбільш бажаних таких можливостей є досягнення монопольного становища.

   Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині ХІХ ст. під впливом ряду нових прогресивних винаходів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т.ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не під силу окремим капіталістам. Крім того, в той же час починається масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потребували значних капіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капіталіст мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б швидко розв’язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині ХІХ ст.[9]