Митно-тарифне регулювання

    Слід зазначити, що Україна майже не використовує на практиці спеціальні, антидемпінгові та компенсаційні мита для захисту внутрішнього ринку.

Так, у 2002 р. Кабінетом Міністрів  України введено спеціальне мито у розмірі 20% щодо низки російських товарів у кількості 22 позицій, в  тому числі залізняка, хлору, мінеральних добрив, деяких фарб i лаків, бавовняних тканин, феросплавів. Мито було введено на період дії спеціального мита, встановленого Росією у травні 2001 р. на українські труби з чорних металів. Також з 30 липня по 8 грудня 2002 р. було введено спеціальне мито на нові легкові автомобілі з Росії з робочим об’ємом циліндра від 1000 до 1500 см3, що ввозяться громадянами на митну територію України, у розмірі 31,7%. Мета введення — підтримка вітчизняного виробника.

З цією ж метою 27 вересня 2003 р. Україна ввела антидемпінгове мито терміном на 5 років на імпорт сірників з Росії та Білорусі. У рішенні  Міжвідомчої комісії з міжнародної  торгівлі від 12.09.2003 р. розмір ставки ввізного мита для російських сірників установлено  на рівні 8,8%, однак продукція ЗАТ  «Плитспичпром» (Балабаново) обкладатися  митом не буде. Для білоруських  виробників розміри мита є значно вищими: ЗАТ «Пинскдрев» — 31,8%, «Борисовдрев»  — 68,7%, інших виробників — 95,7% [13].

Аналіз вітчизняного митного  оподаткування далі здійснимо з  огляду на структуру доходів Зведеного  бюджету України за 1994 — 2004 рр. за такими напрямами: по-перше, з’ясуємо, яку питому вагу має митне оподаткування в цілому в дохідній частині зведеного бюджету України (мито/доходи), i в непрямому оподаткуванні зокрема (мито/непрямі податки); по-друге, визначимо зміни у структурі мита (ввізне та вивізне мито).

Таблиця 2.1. Динаміка та ланцюгові  темпи приросту питомої ваги мита у 

складі доходів Зведеного бюджету України та непрямих податках.

Показники	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Мито, доходи	1.9	2,5	5,4	4,3	4,5	4,8	5,1
Мито, нппрямі податки	11,0	12,2	11,9	8,1	8,9	7,0	6,1
Ланцюгові темпи приросту, доходи	6,5	6,5	3,5	- 15	11,8	31,5	24,5
Ланцюгові темпи приросту, Непрямі  податки	2,7	46,0	- 8,3	26,2	15,9	24,3	39,9

                                                                                                                  [15].

  Згідно з табл. 2.1 відзначимо, що митне оподаткування не належить до податків, які мають ключове значення при формуванні дохідної частини бюджету, оскільки питома вага митного оподаткування протягом усього періоду, що аналізується, не перевищувала 6%. У цілому це позитивний результат, оскільки характерною особливістю податкових систем більшості країн, що розвиваються, є висока частка податків на зовнішню торгівлю (у середньому до 30% дохідної частини бюджету), насамперед імпортного мита. Однією з причин високої частки мита в державних доходах є простота збору такого податку. До того ж ці податки служать ефективним замінником податку на доходи вітчизняних підприємств.

Водночас не можна не помітити, що роль митного оподаткування  постійно підвищується, особливо в  останні роки. Так, якщо у 1999 — 2001 рр. митні надходження становили  в середньому 800 млн. грн. на рік, то за період 2006 — 2008 рр. вони досягають у  середньому 1824 млн. грн., тобто відбулося  зростання у 2,3 рази. Це зростання  можна пояснити такими факторами.

Першим фактором є збільшення імпорту товарів до України після  спаду у 2004 — 2007 рр., який був спричинений  як внутрішніми (нестабільність економічної  ситуації, платіжна криза, торгівельні  конфлікти та неврегульованість  проблем ціноутворення на імпортовані  енергоносії й транзит), так i зовнішніми проблемами (падіння світових цін i глобальна економічна криза; фінансово-економічна криза в Росії, яка посилила проблеми в торговельно-економічних відносинах між Україною та Росією).

Загалом слід відзначити, що імпорт товарів i послуг до України  є досить стабільним, починаючи з 1996 р. Однак зауважимо, що зв’язок  між імпортом товарів i послуг i сплатою  мита є досить слабким, оскільки коефіцієнт кореляції цих двох груп даних  становить лише 14%.

Другим фактором є активізація  Україною діяльності останнім часом  на шляху вступу до СОТ, що, у свою чергу, викликало прийняття низки  нормативно-правових актів i внесення поправок до вже існуючих, які зробили  прозорішою діяльність митних органів.

Підсумовуючи можна констатувати, що політика Уряду у сфері митно-тарифного  регулювання за останні роки, не призвела до зниження рівня захисту  внутрішнього ринку. Порівняння середньоарифметичних ставок імпортного тарифу України з  відповідними показниками країн  ЄС та Східної Європи також свідчить, що рівень тарифного захисту українського ринку і після вступу до СОТ  буде знаходитися на прийнятному  рівні.

Як свідчить досвід, рівень митно-тарифного захисту для того, щоб бути ефективним, не повинен  бути непомірним (не більше 10-15%). Граничний  рівень імпортного мита не повинен, в  усякому разі, перевищувати 30%. Інакше непомірно високі ставки мита і податків на імпорт призводять до того, що їх перестають сплачувати[5].

2.2 Основні напрямки покращення митно-тарифного регулювання

Реалізація експортного  потенціалу країни на зовнішніх ринках є стратегічним завданням інтегрування її економіки до світової системи  господарювання. За умови трансформації  економічної системи виконання  даного завдання стає необхідною умовою, яка забезпечує ефективність функціонування економіки загалом. Збільшення експортних надходжень сприяє структурній перебудові, знижує тягар заборгованості країни, значно розширює можливість закупівлі  імпорту.

Збільшення обсягів експорту можливе тільки за умови проведення адекватної макроекономічної політики. Вважаєю, що поступ у напрямі зниження протекціонізму також сприяє перспективі  зростання обсягів експорту. Високий  рівень протекціонізму в інтересах  галузей обробної промисловості, адекватний заходам, які утримують ціни на експортні  товари на штучно низькому рівні, стримують  зростання сировинного експорту. Промислові ж експортні товари, виробництво  яких в Україні має довгострокові  перспективи, як правило, не оподатковуються  експортними податками, тому для  збільшення обсягу експорту необхідне  проведення різноманітних інституціональних  реформ.

Таким чином, необхідними  умовами для нарощування експорту є макроекономічна стабільність і адекватний валютний курс. Варто  зауважити, що на експорті негативно позначаються як завищення, так і значні, непередбачувані коливання валютного курсу, які небезпечні через непередбачуваність.

Експортери також можуть одержувати певні переваги, якщо матеріали, які витрачаються в процесі виробництва, і запасні частини до устаткування будуть легкодоступні їм за цінами, близькими до світових. Як показує  світовий досвід, велика частина світового  промислового експорту з країн із ринковою економікою припадає на ті країни, де для виробництва експортної продукції  практично створено умови "вільної  торгівлі" щодо системи оподаткування  і забезпечується вільний доступ до матеріалів. Проте більшість країн, що розвиваються, мають потребу у  значному вдосконаленні системи  придбання виробничих ресурсів підприємствами -- експортерами.

Одним із засобів успішної реалізації експортного потенціалу України може стати політика надання  експортерам безмитного доступу  до всіх імпортних матеріалів. Так, наприклад, Гонконг і Сінгапур фактично є порто-франко, за рахунок чого показники  експорту в цих країнах мають  тенденцію до зростання.

Основними причинами, які  перешкоджають процесу створення  потужних секторів промислового експорту за одночасного зберігання достатньо  високого рівня протекціонізму для  національних виробників, продукція  яких конкурує з імпортом, є:

* високий рівень протекціонізму, що побічно підриває експорт  шляхом завищення валютного курсу  і залучення національних виробничих  ресурсів до галузей, які конкурують  з імпортом;

* валютний контроль і  розподіл ліцензій на імпорт, а за таких умов забезпечити  доступ до ресурсі в за світовими  цінами дуже проблематично.

Звільнення від сплати мита або варіант використання тимчасового  безмитного ввезення майже неможливі  з точки зору адміністрування  за умови високого рівня протекціонізму, що призводить до значних розбіжностей вітчизняних цін на імпорт із світовими  цінами, оскільки мають місце різноманітні зловживання і використання ресурсів не за призначенням.

Досвід свідчить, що існують  країни, які змогли досягти значного зростання експорту за одночасного  проведення протекціоністської політики, наприклад, Південна Корея і Тайвань. Проте вони змогли це зробити завдяки  особливим політичним умовам і збігу  обставин, які відтворити в Україні  практично неможливо. У Південній  Кореї і Тайвані авторитарні  режими активно протидіяли діяльності з присвоєння ренти, яку розглядали як суперечну мету розвитку експорту. У цих країнах протекціоністська  політика врівноважувалася також іншими заходами щодо стимулювання промисловості  і торгівлі. Вжиття подібних заходів  в Україні, на нашу думку, є досить проблематичним, оскільки може призвести  до корупції і зловживання. Крім того, час від часу ці заходи підкріплювалися  експортними субсидіями, використання яких у даний час буде наштовхуватись на протидію економічно розвинутих країн. Більше того, в обох країнах дійшли розуміння недоліків протекціонізму і лібералізували імпорт. Південна Корея з 1967 р. здійснювала поступове  реформування політики імпорту, а починаючи  з 80-х років цей процес було прискорено, що істотного знизило рівень протекціонізму. За рахунок цього відбувалось  зростання експорту, і протягом 80-90-х  років зростала частка експорту у  валовому внутрішньому продукті.

Експортери одержують  істотні переваги від вільного доступу  до імпортного устаткування і технологій завдяки низьким ставкам імпортного мита і непрямим податкам, встановленим на устаткування, що ввозиться, а також  зрозумілих і ефективних процедур, що регулюють внутрішні іноземні інвестиції.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Дослідивши особливості митно-тарифної політики України я можу зробити наступні висновки та узагальнення. По-перше, податкова політика України як складова фінансової політики на сучасному етапі має формуватися з огляду на стосунки з іншими країнами. Тому розгляд особливостей митного оподаткування, яке є важливим економічним регулятором зовнішньоекономічної діяльності, на сьогодення набуває особливої гостроти. Я визначила, що мито, безумовно, є податком, оскільки, воно сплачується в обов’язковому безвідплатному порядку відповідно до вітчизняного законодавства та не має конкретного цільового призначення. Відповідно мито є важливою складовою податкової системи i характеризується таким:

є непрямим податком, а тому йому притаманні їх основні риси: по-перше, мито включається до ціни товару як надбавка i є податком на споживання; по-друге, мито має чітко виражену фіскальну природу; по-третє, стягується за тарифами;

є загальнодержавним податком i у повному обсязі включається  до Державного бюджету України.

Мито виконує фактично ті самі функції, що й інші податки  та збори, однак має певні особливості: фіскальна функція мита полягає в тому, що акумулюються кошти для виконання державою покладених на неї завдань. Такий суто фіскальний підхід для встановлення мита був характерним для епохи протекціонізму, коли спеціально встановлювалися високі ставки мита, однак з початку інтеграційних процесів відбулося послаблення ролі мита у формуванні доходів держав;

регулююча функція мита полягає  в тому, що завдяки диференціації  ставок відбувається коригування національних i світових цін.

 

 

 

 

Список  використаної літератури

1.Митний кодекс України

2.Закон України "Про  зовнішньоекономічну діяльність"

3.Буковинский А.Е „Теория  международной торговли”. – М.:Дело, 2002. – 327с.

4.Бункина М.К. Национальная  экономика: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2003. – 452 с.

5.Власюк О.С. Модельний  аналіз динаміки міжгалузевих  цінових пропорцій в економіці  України. – К.: НІСД, 2004. – 80 с.  – (Сер.“Екон.стратегії”;Вип. 5).

6.Власюк О.С., Ямпольська  І.Л. Зовнішня торгівля України:  стан та прогноз. – К.: НІСД, 2004. – 63 с. – (Сер. “Наук.  доповіді”; Вип. 49)

7.Гаджиев К.С. Геополитика.  – М.: Междунар. отношения, 2000. – 384с.

8.Мадиярова Д.М. Стратегия  формирования внешнеэкономической  деятельности.- Алматы: Экономика, 1999. –  184с.