Меркантилізм, його розвиток і поширення

Отже, економічні погляди  і практична діяльність Ордін-Нащокіна були спрямовані на те, щоб ліквідувати  економічну й культурну відсталість  Росії, перебороти засилля іноземного торгового капіталу і створити вітчизняну промисловість.

Найбільш цікавим  і своєрідним виразником меркантильних  ідей у Росії був Іван Тихонович  Посошков (1652 — 1726). Автор зна менитої  «Книги про вбогість та багатство» (1724) походив із оброч них селян. У різних документах його називають  по-різному: то колишнім селянином, то купцем, то ремісником, то служилою лю диною. Пізніше Посошков очевидно розбагатів, про що свідчить йо го заповіт, згідно з яким йому належали кілька селянських дворищ, велика кількість землі, два  будинки у Петербурзі, навіть кріпаки.

Економічну програму Посошкова викладено в його «Книзі про вбогість та багатство». Вона дуже близька до ідей класичного меркантилізму, особливо до ідей Монкретьєна.

Основною лінією цієї програми є всебічний розвиток продуктив них сил, вітчизняної  промисловості, торгівлі, сільського господарст ва, зміцнення економічної могутності Росії, досягнення її економіч ної незалежності.

Посошков — великий  поборник розвитку в Росії різних ремесел, але він, як і годиться прихильнику  меркантилістської теорії, з усіх видів діяльності найбільшого значення надає торгівлі, а з суспільних класів — купецтву. Проте далі Посошков стає більш оригінальним і вимагає, щоб торгівлею займалися не всі, а лише професіонали-торговці, обстоюючи  надання останнім монопольного права  на торгівлю. Він є прихильником виокремлення торговців як певного соці ального прошарку з тим, щоб їх було оточено особливим державним піклуванням. Представники інших верств суспільства можуть за йматися торгівлею лише тоді, коли вони ввійдуть до купецького прошарку.

Щодо зовнішньої торгівлі, то лейтмотивом економічної  програми Посошкова є «символ  віри» меркантилізму — більше продавати й менше купувати. Він  був прихильником активного торгового  балан су, стверджуючи, що коли Росія  більше продаватиме й менше купуватиме, то гроші залишатимуться в ній, а не відпливатимуть за кор дон. Але Посошков надає цьому меркантилістському аргументу національного забарвлення, кажучи, що Росія може взагалі обійтися без імпорту, а експортувати може багато чого.

Як і всі меркантилісти. Посошков піклувався про збереження і збільшення кількості грошей у  країні. Тому він уважав, що завозити з-за кордону слід тільки те, що не виробляється в Росії і без чого обійтися неможливо. Він був категорично  проти завезення з-за кордону предметів розкошів, називаючи це непотрібною тратою гро шей. Проте погляд на гроші в Посошкова є досить суперечливим. Його вважають номіналістом, оскільки він стверджував, що гроші створює цар, який може перетворити копійку на карбованець, доста тньо лише поставити відповідний штамп. Але встановлена царем цінність грошей має силу тільки всередині держави, за кордоном же російські гроші тамтешні купці оцінюють на вагу металу, що в них міститься. Отже, щодо західноєвропейських країн Посошков дотри мується товарно-металістичної теорії грошей.

У Посошкова немає  властивого представникам західноєвропей ського меркантилізму ототожнення  багатства з грошима. Він розріз няє два види багатства: речове й  неречове. Під речовим він розуміє  конкретні матеріальні блага  та гроші, а під неречовим —  «правду», тобто вміле управління державою, добрі закони і праведний  суд. Посошков розрізняє також багатство  держави (доходи казни) і багатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце са ме багатство народу.

Принципи, викладені  у творах цих мислителів, знайшли  практи чне відображення у відомих  економічних реформах Петра І. Намагаючись домогтися економічної незалежності Росії, він рішуче розв'язував це завдання меркантилістськими методами: залучення в країну золота та срібла, форсування експорту, заохочування росій ського купецтва, розвиток промисловості, у тім числі експортної, будівництво каналів і портів.

Ця політика безсумнівно  була прогресивною і відповідала  потре бам Росії початку XVIII ст. Вона мала багато спільного з кольберизмом, але Петро І не обмежувався  заохочуванням торгівлі і про  мисловості, а вживав дійових заходів  для розвитку сільського гос подарства.

Певні риси меркантилізму  були властиві й українській соціаль  но-економічній думці кінця XVII —  початку XVIII ст. Уже еконо мічна  політика Б. Хмельницького (XVII ст.) свідчить про наявність у ній елементів  меркантилізму. Вона базувалась на застосуванні принципу активного втручання державної  влади в господарське життя, заохочення вивезення товарів і обмеження  вивезення кош товностей, установлення захисного мита, пільг місцевим підприє  мцям і купцям. Велике значення мали економічні зв'язки з іншими країнами, довгострокові торговельні угоди. Така політика об'єк тивно сприяла  пожвавленню економічного життя  країни, розвитку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагромадження  капіталу.

Одним із найбільш послідовних прихильників реформ Петра  І в галузі економіки, освіти, державного управління став Феофан Прокопович (1681 — 1736) — історик, філософ, письменник, політич ний діяч, професор Київської  академії, а згодом її ректор.

Ф. Прокопович, як і  сучасні йому російські меркантилісти, був прихильником активного господарського й торгового балансу. Він уважав, що досягти такого балансу можна  лише безперервним роз витком промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення тощо, а також удосконаленням системи державних ор ганів управління. Він палко підтримував реформи  Петра І і вважав їх необхідними  для поліпшення господарювання.

Г. Грабянка та С. Величко  — ідеологи козацької старшини та шляхетства першої половини XVIII ст. —  також надавали великого значення розвитку ремесел, промисловості й торгівлі, поширенню освіти.

Економічна думка  України (як і Росії) тієї доби здебільшого  від різнялася від західноєвропейських  меркантилістських концепцій широтою  й оригінальністю підходу до розв'язання багатьох питань, зокрема суті багатства  та його джерел, ролі промисловості  в еконо міці країни тощо.

У цілому меркантилізм (особливо на другому етапі свого  роз витку) мав історично прогресивний характер. Значення теорії «тор гового балансу» полягало в тім, що вона пропонувала  більш зріле та ефективне вирішення  економічних проблем періоду  первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне  сальдо «торгового балансу» справді  було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не зв'яза ним із випадковостями політичного життя та адміністративної діяльності. Це значить, що пізні меркантилісти, відкривши одне з важливих джерел нагромадження капіталу, правильно  розуміли економічні завдання своєї  епохи, оскільки час промислових  перево ротів іще не наспів.