Меркантилізм, його розвиток і поширення

Меркантилізм, його розвиток і поширення (15-18 століття)

Першим проявом  економічних ідей буржуазного суспільства  став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але  великого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генези су меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбе режжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин. Велике значення для фор мування капіталістичного способу виробництва мало первісне на громадження капіталу, зв'язане з найбільш грубими формами наси льства: розоренням дрібних виробників, колоніальними загарбан нями, работоргівлею. Ці насильницькі заходи здійснювалися за активної підтримки держави через державні позики, податкову систе му, протекціонізм.

Значно прискорило розвиток капіталістичного виробництва  ви никнення світового ринку. Початок  формування такого почався зі здійсненням  великих географічних відкриттів XV — XVI ст. Після відкриття Америки  й морського шляху навколо  Африки почалося небувале пожвавлення  зовнішньої торгівлі країн Західної Європи. Дрібне товарне виробництво  не могло задовольнити зростаючого  попиту на промислові вироби. Наспіла  необхідність створення вели ких  капіталістичних підприємств, які  могли б поставляти значні партії товарів на експорт. З'явилися великі майстерні, що працюва ли під контролем  капіталістів (проста кооперація). Розвиток поділу праці зумовив перетворення капіталістичне організованих майсте рень на мануфактури.

Велику роль у  виникненні капіталістичного способу  виробництва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був  переважаючою формою капіталу. Світова торгівля привела до зосереджен ня величезних багатств у окремих осіб, передовсім у купців і монопо льних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.

Розклад феодального  устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталізму зачіпали інтереси всіх верств населення і нада вали питанням економічного розвитку все  більшого значення. Ліквіда ція монополії  церкви у царині ідеології, розвиток наукових знань ство рили сприятливі умови для вивчення й узагальнення явищ еконо мічного життя. З'явилося  багато економічної літератури, що брала за головну мету визначення характеру та завдань економічної  політики.

Меркантилізм як перша теоретична спроба пояснити суть капіта лістичного способу виробництва  виник на підставі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу й вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись подолати гострі економічні суперечності, що їх породжував розклад феодальної сис теми, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та інших країнах За хідної Європи спробував форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму з допомогою розвитку мануфактурної промисловості.

Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландію, яка у XVII ст. досягла  надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та коло ніальну експансію, було проголошено  ідеалом меркантилізму. Мер кантилісти закликали вчитися у Голландії, і поступово на цей шлях ставали  Англія, Франція, Португалія, Іспанія.

Отже, меркантилізм не був випадковим явищем в історії  еконо мічної думки Європи. Він  мав реальну базу й вирішував  практичні проблеми того часу.

Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних  поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був арістотелівський поділ господарства на економіку  і хрематистику із засудженням останньої  як «неморальної». У центрі уваги  меркантич лістів опиняється саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Меркантилісти  шукають зв'язку між господарськими явища» ми, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. І це бути зумовлено особливістю епохи, коли домінував торговий капітал, ї

Отже, предметом  дослідження меркантилістів є сфера  обігу. Навіть сам термін «меркантилізм», що виник у XVII ст., походить від італійського слова «mercante» — купець. Метод  дослідження мер кантилістів  — збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто  вони прямують від конкретного до абстракт ного, що є неминучим у  період зародження будь-якої науки. Відтак меркантилісти не створили й не могли  створити розгорнутої теорії капіталізму, не визначили його законів і категорій, а присвятили свою діяльність суто практичним питанням економічної політики.

Економічні погляди  меркантилістів не можна розглядати як єди ну, цілісну, наукову теорію, яку вчитель міг викласти учневі. Те, що пізніше отримало загальну назву  меркантилізму, було, по суті спра ви, сукупністю особистих поглядів і думок багатьох різних людей, які досить часто навіть і не чули один про одного, а також  сукупніс тю практичних господарських  заходів європейських держав у XVI — XVIII ст. Авторами економічних праць  тоді були, як правило, не професійні науковці, а практики — купці, промисловці, фінансисти, службовці торговельних компаній, котрі не теоретизували, а  вирі шували конкретні економічні питання, формулювання яких здебільшого виносили прямо у заголовки своїх памфлетів (саме так на зивали тоді ці праці).

Кількість авторів-меркантилістів та їхніх праць надзвичайно ве лика. Тільки в Англії до 1764 р., за підрахунками одного з англійсь ких істориків, було оприлюднено понад дві тисячі таких економіч них памфлетів. Проте  детальне їх вивчення протягом XVIII— XX ст. дало змогу виявити певну спільність теоретичних поглядів меркан тилістів. Ідеологію меркантилізму розкривають  такі головні поло ження. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства  є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утво рюється завдяки  продажу товарів за більш високою  ціною, ніж ціна купівлі: Г — Г' — гроші, що породжують гроші, —  такою є формула капіталу в  меркантилістів. По-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Обіг товарів усередині  країни, на ду мку меркантилістів, хоч  і збагачує одних осіб за рахунок  інших, проте не збільшує і не зменшує  загальної суми національного багат  ства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, ба ланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто  треба менше ку пувати в іноземців  і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу  погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже рі знилися).

Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму  пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий мерканти лізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему.

Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих  географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошо вого балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в  країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в  самій цій країні. Відтак поставала  вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночас ною забороною їх вивезення. Адекватною була й економічна політика того часу, головною метою якої вважалося утримування гро шей у країні, тобто максимальне зменшення імпорту. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися дося гнути безпосереднім регулюванням руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зо бов'язували частину виторгу привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою піз  нішого меркантилізму. Властиві монетарному  меркантилізму XVI ст. заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збіль шення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового процен та — неодноразово впроваджувалися, наприклад в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно без плідним, на ньому надто сильно позначалися вплив іще напівнатурального господарства, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтована на самодостатність економіки кожного міста.

Зі зростанням капіталістичних  форм господарства і розширенням  зовнішньої торгівлі ставала очевидною  недоцільність політики, що брала  за мету втримування грошей у країні.

У другій половині XVI ст. система монетарного меркантиліз  му змінюється системою меркантилізму  мануфактурного, що до сягла свого  розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо  Сєрра в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового  балансу. Пізні меркантилісти центр  ваги перенесли зі сфери грошового  обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням  скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції  передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і  забезпечення активного торгового  саль до, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над  вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розши рювалося мореплавство. На перший план висувалася політика про  текціонізму, що розглядалася як найліпший  засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систе му митних заходів: увезення іноземних  товарів, що конкурують з ві тчизняними, а також вивезення сировини, яку  можна було б переро бити в середині країни, оподатковуються високим  митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні  премії за експорт деяких вітчизня них товарів.

Отже, в центрі уваги  всіх меркантилістів була проблема збага  чення країни. У головному й  ранні, і пізні меркантилісти  єдині — основою основ всієї  системи їхніх поглядів було уявлення, що єди ним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього  всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження  грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак тивного  балансу. Меркантилісти дивляться  на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує  їхню кількість, а будь-який продаж збільшує. Пізні ж меркантилісти  підходять до грошей уже як капіталісти, розуміючи, що гроші «породжують» гроші  і для для цього вони мають  бути в постійному русі.

Звідси походить і різне трактування спільної для всіх меркантилістів формули: менше  купувати й більше продавати. Ранні  меркантелісти наголошують на першій частині формули, розуміючи її цілком однозначно: треба будь-що утримуватися від покупок. Пізні розуміють  цю саму формулу досить широко: можна  купувати багато, але сума продажу  має завжди перевищувати суму купівлі.

Очевидною істиною  для теоретиків обох етапів меркантилізму  була необхідність впливу державної  влади і навіть її опікування госпадарським  життям. Відмінність полягала лише в різному розумінні конкретних форм цього втручання, у тім, як зробити  його найбільш доцільним. Принцип грошового  балансу на чільне місце ставить  саме діяльність уряду, а принцип  торгового балансу — приватну ініціативу купців і купецьких компаній, держава тут, як і раніше, відіграє роль покровителя й регулятора торгівлі.

Меркантилізм виник  в Англії, потім поширився у  Франції, Італії та інших країнах  Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості.

Найбільш розвинутим і типовим був англійський  меркантилізм. Ще у XV—XVI ст. видавалися «закони про витрачання», які  зобов’язували іноземних купців витрачати виторг за свої товари на купівлю англійських. Пояснювалося це тим, що Англія у XVI—ХІІ ст. значно просунулася  вперед в економічному розвиткові і  два сторіччя (1651—1849) меркантилізм був офіційною політикою держави (діяв «Навігаційний акт» Кромвеля).

Із представників  раннього меркантилізму в Англії ми вже називали В. Стаффорда (1554—1612), який 1581 p. надрукував під ініціалами «W.S.» твір «Стислий виклад деяких скарг  наших співвітчизників». Твір був  написаний у формі розмови  між лицарем, фермером, ремісником, купцем та доктором богослов'я, який робить остаточні висновки.

Стаффорд виявляє  досить правильне як на ті часи розуміння  зв’язку між вартістю грошей і  вартістю товарів. Саме у появі неповноцінної  монети, у псуванні монети королями (що практикувалося у зв’язку зі зростаючою потребою в коштах) він  убачає причину подорожчання товарів. Псування монети, на думку Стаффорда, має подвійні наслідки: 1) дорожнечу; 2) втечу (відплив) з країни повноцінної  монети.

Стаффорд доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобом  обігу. Усе залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, уважає Стаффорд, має видати закон, щоб жоден із сировинних продуктів  не вивозився за кордон необробленим, оскільки вивезення сировини спричиняє  зворотне завезення її в об робленому  вигляді, що для країни є дуже невигідним. «Усе, що ку пують у нас іноземці, іде від нас назавжди. Навпаки, те, що ми купу ємо один у одного, залишається вдома». Звідси, уважає Стаффорд, необхідність державного опікування вітчизняною торгівлею. Він пропонує заборонити ввезення предметів розкошів та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивезення монети, розширити виробництво сукна  — найпопулярнішого тоді англійсь кого експортного продукту.

Найвидатнішим представником  меркантилізму в Англії в його найбільш розвинутому вигляді є  Томас Мен (1571—1641), якого вважають автором теорії торгового балансу. Мен був купцем і од ним з  директорів Ост-Індської компанії. У  своїх памфлетах «Розду ми про  торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), «Скарб Англії у зов нішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі» (1664) він заперечує монетаризм і обґрунтовує  теорію торгового балансу. •

Мен висловлюється  проти заборони вивезення грошей, тому що, на його думку, гроші приносять  багатство тільки перебуваючи в  обороті. Він стверджує, що гроші  в обігу можна порівняти із пше ничним зерном. Тільки посіяне  зерно дає новий урожай, збільшуючи свою кількість. Спроби утримати у країні якомога більше золота та срібла за допомогою державних заходів  обмежують право купця розпоряджатися своїми грошима і завдають тільки шкоди. З погляду Мена, єдиним розумним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс.

Торговий баланс з окремими країнами, доводив Мен, неминуче складається по-різному. Деякі  країни більше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки, більше ввозять в Англію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови, що торгівля буде вільною, вона набере най більшого розвитку, а тим самим буде досягнуто  основної мети — збільшення запасів  золота та срібла. Отже, Мен вирішував  проблему залучення максимальної кількості  грошей зовсім інакше, ніж прихи  льники політики грошового балансу. Увезення та вивезення грошей, за Меном, прямо залежить від стану зовнішньої торгівлі. Якщо ви везення перевищує  ввезення, тобто, якщо країна має активний тор говий баланс, гроші надходять  у країну. «Гроші, які привозяться  у країну завдяки активному балансу  нашої зовнішньої торгівлі, — це єдині гроші, які в нас залишаються  і якими ми збагачуємося», — на голошував Мен.