Мале підприємництво в Україні

 

ЗМІСТ

стор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..36

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Малий бізнес як інституційний сектор економіки  давно став домінуючим за чисельністю  та обсягами виробництва у провідних  країнах світу. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи, наближують її до потреб конкретних споживачів та водночас  виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

За умов глобалізації національної економічної системи  та посилення конкуренції, малі підприємства постали перед дуже серйозними проблемами. Вони опинилися у досить невигідному  становищі в наслідок зростання  виробничих обсягів та їх очевидного програшу за різними параметрами порівняно з великими підприємствами. Негативно позначається їх обмежений доступ до стартового капіталу, інформації і нових технологій, а також недоступність кадрових та фінансових ресурсів.

Актуальність  даної теми визначена об`єктивно важливою роллю малого підприємництва у сучасній ринковій економіки, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Мале підприємництво дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.

Метою даної  роботи є узагальнення теоретичних питань щодо розвитку малих підприємств в умовах вітчизняної економіки та визначення їх місця в економіці регіону. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

1. уточнення суті економічної категорії «мале підприємство»;
2. аналіз факторів формування та розвитку малого бізнесу в перехідний період;
3. вивчення досвіду розвитку малого бізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою;
4. аналіз функціонування малих підприємств;
5. аналіз проблем функціонування малих підприємств;
6. визначення шляхів забезпечення позитивного розвитку та форм державної та регіональної підтримки малого підприємництва в Україні.

Предметом дослідження  є механізми формування, функціонування та розвитку малих підприємств в умовах економіки України, об’єктом — малі підприємства.

Методологічною основою  роботи є системний підхід до вивчення процесів формування, функціонування та розвитку малих підприємств. Основними використовуваними методами є: статистичний, аналітичний, тренду, порівняння, узагальнення.

Курсова робота складається  з трьох розділів. Перший розділ розкриває сутність та значення малих підприємств для розвитку економіки. У другому розділі розглядається проблеми становлення та перспективи розвитку малого підприємства. Третій розділ це практична частина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

1. Поняття та економічна сутність малого підприємництва

 

Мале підприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств.  До малих відносяться такі підприємства:

1. у промисловості й будівництві з числом працюючих до 200 чоловік;
2. у науці й науковому обслуговуванні до 100 чоловік;
3. в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) до 50 чоловік;
4. у галузях нематеріального виробництва до 25 чоловік;
5. у роздрібній торгівлі до 15 чоловік [3, ст.63].

В інших країнах  також застосовується показник кількості зайнятих працівників. В Італії, наприклад, малий бізнес охоплює підприємства з чисельністю до 500 зайнятих. При цьому є досить багато виробництв, що використовують працю менше 20 робітників [10, c. 158].

У деяких країнах  критеріями виділення малих підприємств, крім чисельності працівників, слугують й об'ємні показники. Наприклад, в Японії до категорії малих і середніх підприємств у галузях оборонної промисловості, в будівництві, на транспорті, у зв'язку, комунальному господарстві відносяться юридичне самостійні компанії з числом зайнятих до 300 чоловік або обсягом основного капіталу до 100 млн. єн, оптовій торгівлі до 100 чоловік або до 30 млн. капіталу, роздрібній торгівлі й сфері послуг до 50 чоловік або до 10 млн. капіталу. У нашій країні в залежності від природно-кліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки.

Законодавство України надає  широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства — це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий  бізнес мобілізує значні фінансові  й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі [7, c. 235].

Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різних аспектах його функціонування.

Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим фактором, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування «середнього класу», а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.

Усі зазначені  вище та інші властивості малого підприємництва переконливо свідчать, що його розвиток — це могутній фактор реформування економіки: створення соціальне орієнтованого ринкового механізму, подолання нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для економічного піднесення.

У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку цієї  форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.

1. Види та функції малого підприємництва.

 

Місце малого підприємництва в національній економіці найкраще проявляється через його функції. У стабільній ринковій економіці мале підприємництво виконує наступні функції:

1. формування конкурентного середовища;
2. надання гнучкості ринковій економіці;
3. сприяння швидкому розвитку НТП;
4. поглинання надлишкової робочої сили під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки, створення нових робочих місць;
5. пом'якшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин шляхом формування середнього класу в суспільстві.

Разом з тим  під час реформування соціально-економічної системи мале підприємництво виконує й інші специфічні функції:

1. сприяє формуванню численних суб'єктів ринкового господарства, насамперед недержавного сектора економіки, шляхом стимулювання ділової активності населення і народження нової соціальної верстви підприємців-власників, які становлять соціальну базу економічних реформ;
2. сприяє процесам первісної демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції;
3. вивільнює державний сектор від виробництва нерентабельної для нього дрібносерійної та штучної продукції і тим самим підвищує ефективність діяльності великих підприємств, великого підприємництва;
4. надає робочі місця вивільненим з державного сектора верствам населення, сприяючи подоланню прихованого безробіття;
5. долає властиві економікам постсоціалістичних країн, у тому числі й України, консерватизм, інертність та слабку сприйнятливість до технічних досягнень, стимулює впровадження інновацій;
6. насичує національний ринок та активізує споживчий попит.

За характером діяльності у малому бізнесі можна  виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні підприємства. Індивідуальне — це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом.

Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей. Це можуть бути або сімейні ферми в сільському господарстві, або різні кустарні виробництва, а також різноманітні індивідуальні господарства в сферах торгівлі, обслуговування населення.

Майно індивідуального підприємства формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства.

Власник індивідуального  підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом. Водночас багато сторін діяльності індивідуального дрібного підприємництва законодавством недостатньо регламентується. Це з одного боку, розширює можливості розвитку вільної підприємницької діяльності, а з іншого породжує й певні негативні явища, різні зловживання з боку як цих підприємств, так і місцевих органів влади стосовно даних підприємств.

Інший вид малих  підприємств — кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.

Близько половини отриманого валового доходу кооперативи, як правило, направляють у фонд заробітної плати, а друга частина розподіляється приблизно так: 70% це податки, розрахунки за кредит, розрахунки з колгоспом, а решта 30% спрямовується на формування фондів розвитку виробництва та соціальних заходів. Така приблизна схема розподілу доходу в дрібних кооперативах. Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства.

Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств [3, cт. 63].

1. Нормативно-правове регламентування діяльності малих підприємств

 

Створення малого підприємства здійснюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу, підприємства-засновника, організації. Якщо власників або уповноважених ними органів два й більше, таким рішенням стає установчий договір і протокол установчих зборів. При цьому найхарактернішими є два шляхи:

1) розукрупнення діючих підприємств з метою усунення їхнього монопольного становища й формування конкурентного середовища на ринку;

2) виділення зі складу діючих підприємств, організацій одного або кількох структурних  підрозділів або ж на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням власника чи уповноваженого ним органу.

Обов'язковою умовою організації підприємства є розробка його статуту. В ньому визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи управління,  порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови його реорганізації та припинення діяльності. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливою діяльністю підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак та ін.