Макроекономічна політика в умовах відкритої економіки

Модель Мандела-Флемінґа може бути зображена в системі координат , аналогічно до моделі IS-LM для закритої економіки, але з новим елементом – горизонтальною лінією, що відображає рівень середньосвітової процентної ставки. Особливим у цьому показі моделі є те, що:

1) положення та рух IS прив'язуються до відповідного рівня обмінного курсу (скажімо, $1=5,3 грн.). Якщо, наприклад, курс внутрішньої валюти країни підвищиться, це призведе до ситуації, коли відносні ціни на іноземні товари порівняно з цінами на вітчизняному ринку знижуються. Це стримує розвиток експорту і стимулює імпорт. Чистий експорт (NX) зменшується, і крива IS зсувається ліворуч. Тому в даному випадку крива IS позначається як IS(е) для нагадування, що її положення залежить від обмінного курсу;

2) всі три криві перетинаються  в одній точці. Це не випадково і досягається завдяки адаптації обмінного курсу. Щоб зрозуміти такий механізм пристосування та необхідність перетину всіх кривих в одній точці, розглянемо, для прикладу, випадок їхнього можливого неперетину: коли національна рівноважна процентна ставка (а це точка перетину кривих IS та LМ) нижче середньосвітової (r<r*). Фактично це відповідає ситуації завищеного обмінного курсу (див. дод. 3, рис. 1).

За таких умов внутрішні  потенційні інвестори намагатимуться вивезти капітал у інші країни, де забезпечується вища норма його прибутковості. Для цього їм необхідно перш за все конвертувати національну валюту (наприклад, гривню) в іноземну. Тобто на валютних ринках виникне ситуація зростання пропозиції національної валюти та попиту на іноземну. Це призведе до знецінення внутрішньої валюти, що, в свою чергу, підвищує конкурентоспроможність експортних товарів країни на світових товарних ринках, – NX зростає. Крива IS зсуватиметься праворуч доти, доки обмінний курс не забезпечить відповідність національної процентної ставки світовій. Тобто рівноваги буде досягнуто саме в точці перетину кривої LM зі світовою процентною ставкою та кривою IS, котра підходить до цієї точки внаслідок змін обмінного курсу.

Модель Мандела-Флемінґа може бути також зображена в системі координат . У цьому випадку рівновага товарних та грошових ринків розглядається вже з урахуванням того факту, що у невеликій відкритій економіці внутрішня процентна ставка встановлюється на рівні світової і є незмінною. Тобто в рамках IS інвестиції будуть залежати від світової ставки процента І(r*), а в межах LM – попит на гроші трансформується у . Положення кривої IS* у новій системі координат (див. дод. 2, рис. 2) буде аналогічним попередньому випадку, але не за рахунок процентної ставки, яка є незмінною, а тому, що сукупний доход перебуває в оберненій залежності від обмінного курсу (чим вищий курс, тим меншим стає один з компонентів доходів – чистий експорт). Подібно до того, як показана в загальному вигляді крива IS пов'язує сукупні витрати („кейнсіанський хрест”) з графіком інвестицій, крива IS* поєднує його з графіком чистого експорту. Зірка у позначенні кривих IS та LМ відображає те значення, яке вони приймають за умови r=r*.

LM* є вертикальною, оскільки обмінний курс не присутній у рівнянні LМ*, і якщо світова процентна ставка задається, то рівняння LМ* визначає сукупні доходи (випуск) незалежно від обмінного курсу.

2. РОЗВИТОК МАЛОЇ ВІДКРИТОЇ  ЕКОНОМІКИ ЗА РІЗНИХ РЕЖИМІВ  ВАЛЮТНОГО КУРСУ

2.1 Макроекономічна політика за плаваючого валютного курсу

Режим гнучкого обмінного курсу  передбачає його вільне коливання в залежності від змін економічної ситуації. Такий режим не вимагає застосування особливих регулювальних моментів з боку державних органів. Що можна очікувати від економічної політики за таких умов?

Розглянемо ситуацію, коли уряд намагається стимулювати внутрішнє  виробництво (сукупний попит) шляхом розширення державних закупок або зниження податків, тобто проводить стимулювальну (експансіоністську) бюджетну політику. Такі заходи вплинуть на товарний ринок, рівновага на ньому встановиться на вищому рівні процентних ставок (IS* зсувається праворуч вгору).

У закритій економіці це призвело б до підвищення процентної ставки та росту сукупного доходу в країні. У невеликій відкритій економіці з гнучким обмінним курсом (див. дод. 3, рис. 1) стимулювальна бюджетно-податкова політика дає протилежні очікуваним результати: вона не призводить до зростання доходу (виробництва). Чому? Справа в тому, що підвищення національної норми процента у відкритій економіці стимулює приплив іноземного капіталу і відповідне підвищення пропозиції іноземної валюти та попиту на внутрішню валюту. Обмінний курс підвищується, а це, в свою чергу, скорочує можливості експорту і зводить нанівець ефект від розширення попиту на товари й послуги на внутрішньому ринку. Як наслідок, ми не матимемо очікуваного зростання сукупних доходів – змінюється лише внутрішня їхня структура: частка G підвищується, а питома вага NХ зменшується.

Розглянемо як працює монетарна  політика за аналогічних умов. Припустімо, національний банк хоче активізувати виробництво за рахунок зменшення  нормативу резервних відрахувань, тобто збільшує грошову масу. Оскільки ціни є незмінними у короткостроковому періоді, це відповідає збільшенню кількості реальних грошей в економіці , LМ* зсувається праворуч. Зростання грошової маси призводить до збільшення доходу і зниження обмінного курсу (див. дод. 3, рис. 2). Хоча наслідки такої експансії подібні до наслідків монетарного стимулювання закритої економіки, механізм дії цієї політики відрізняється у відкритій економіці. Так, у закритій економіці збільшення пропозиції грошей знижує процентну ставку і стимулює таким чином внутрішні інвестиції, це й призводить до зростання доходу. У країні з відкритою економікою, за умови абсолютної мобільності капіталу, ставка процента дорівнює світовій, і як тільки збільшення грошової маси призведе до її падіння, це викличе не стільки зростання інвестицій, скільки відтік капіталу за кордон та знецінення внутрішньої валюти. Разом з тим, таке „здешевлення” внутрішньої валюти сприяє розширенню експорту і обмежує можливості імпорту, що врешті-решт покращує стан торгового балансу і збільшує сукупний попит та доход.

Отже, вплив грошової політики на розвиток невеликої відкритої економіки здійснюється перш за все шляхом змін у курсі обміну валют і платіжному балансі.

Знаючи механізми дії фіскальної та грошової політик у відкритій  економіці з цілком гнучкими курсами валют та наслідки використання стимулювальних або стримувальних інструментів, за допомогою моделі Мандела–Флемінґа можна передбачити результати певної комбінації політик.

Найпопулярнішими заходами зовнішньоторговельної  політики у багатьох країнах, особливо в тих, що розвиваються або перебувають у стадії трансформації суспільства, є протекціоністські – тобто такі, що мають на меті захист внутрішнього виробника від вільної конкуренції і покращення стану поточного рахунку платіжного балансу. Ця політика спрямована на скорочення попиту на імпортні товари шляхом встановлення імпортних квот і мита. Проаналізуємо, до яких наслідків це призводить у країні з гнучкими курсами обміну валют.

Механізм дії імпортних обмежень буде таким: вони призведуть до абсолютного скорочення імпорту і збільшення за цей рахунок чистого експорту, тобто графік NХ зміститься зовні вгору, що відповідатиме у моделі Мандела-Флемінга зсуву кривої IS* праворуч (див. дод. 3, рис. 3), але це, в свою чергу, викличе підвищення курсу внутрішньої валюти (попит на іноземну валюту у зв'язку зі скороченням імпорту падає). Останнє негативно впливає на експортні можливості країни Не слід забувати, що основні торговельні партнери країни також можуть вжити відповідних обмежувальних заходів на імпорт наших товарів у їхні країни. Внаслідок цього, немає росту доходу, споживання чи інвестицій, оскільки попередні позитивні наслідки скорочення імпорту нейтралізуються тенденцією зниження чистого експорту, що пов'язано із зростанням обмінного курсу.

Таким чином, протекціоністська зовнішньоторговельна політика за режиму вільного плавання валют виявляється неефективною.

2.2. Механізм дії фіксованого  валютного курсу на економічні  процеси

При встановленні у країні фіксованого  курсу обміну валют Національний банк купує і продає іноземну валюту за визначеною заздалегідь ціною (наприклад, 12 тис. українських купонів за американський долар – як це було в реальній економіці України у 1993 р., або 100 ієн за той самий долар). Для проведення такої політики Національному банку України необхідно мати відповідні запаси карбованців, гривні (які в принципі можна надрукувати), а також доларів, ієн та іншої іноземної валюти, котру потрібно заощадити і накопичити шляхом раніше здійснених зовнішньоторговельних і валютних операцій.

Єдиною метою грошової політики при встановленні режиму фіксованого  курсу стає підтримка його на цьому  рівні. Тобто, іншими словами, головним завданням Національного банку  стає таке регулювання грошової маси, яке б утримувало рівноважний ринковий обмінний курс на рівні офіційного. Якщо при цьому Національний банк у змозі забезпечити цілком вільний обмін валюти, це відбувається автоматично. Як свідчить сумний досвід 1993 року, всілякі „неформальні” обмеження сприяють валютним спекуляціям і здатні похитнути рівноважний стан ринку та економічної ситуації.

Для ілюстрації механізму регулювання  грошової маси через обмінний курс розглянемо два приклади.

1. Офіційно зафіксований курс перебуває на рівні нижчому, ніж рівноважний ринковий, тобто мова йде про ситуацію, коли на вільному ринку можна отримати більше іноземної валюти (наприклад, доларів) за одиницю національної (гривні), ніж пропонує Національний банк. Логічно було б передбачити подальші дії тих, хто займається валютними операціями. Уявімо, що НБУ зафіксував курс на рівні $1=5,5 грн., тоді як на ринку готові продати вам $1 за 5,3 грн., не більше, бо відчувається нестача гривень в обігу. Тобто спекулянт може за 530 гривень купити на ринку $100 і продати їх Національному банку за 550 гривень, отримавши 20 гривень чистого прибутку. Охочих заробити таким чином знайдеться чимало. З другого боку, Національний банк, купуючи у населення ці долари, збільшує грошову масу на руках у населення (як і у випадку з купівлею облігацій). На графіку ці операції будуть показані зрушенням кривої LM* праворуч (оскільки пропозиція внутрішньої валюти зростає), а також поступовим падінням ринкового курсу обміну національної валюти (див. дод. 4, рис. 1). Офіційні резерви іноземної валюти Національного банку поповнюються. Внаслідок кількаразового повтору аналогічних операцій купівлі-продажу валют грошова маса продовжуватиме зростати, доки ринковий курс поступово опуститься до рівня офіційного.

2. Протилежний випадок: офіційний курс завищено – ситуація в Україні у 1993 році. На ринку за $1 потрібно було заплатити 35 тис. укр. купоно-карбованців, а Національний банк встановив офіційний курс на рівні $1=12 тис. крб., майже втроє завищеному. Звичайна логіка підказує, що за таких умов стає дуже вигідним купувати іноземну валюту в НБУ за 12 тис. і продавати її на ринку за 35. Наслідком продажу доларів на ринку буде поступове вилучення з обігу національної валюти (поповнення нею банківських резервів). Готівки на руках у населення стає менше. LM* зсувається ліворуч, а курс карбованця поступово зростає. Офіційні резерви іноземної валюти центрального банку вичерпуються. Якщо Національний банк у змозі продовжувати й надалі такі операції, то поступово ринковий курс має піднятися до рівня офіційно зафіксованого. Але в разі нестачі валютних резервів єдиною можливістю збереження режиму фіксованого курсу є девальвація національної валюти і встановлення курсу на нижчому, наближеному до ринкового, рівні. Це й було зроблено на першому етапі – планку опустили до рівня 20 тис. крб. за $1. Радикальніше рішення – відмова від системи фіксованого курсу і перехід до режиму вільного плавання. Саме до такого рішення прийшов врешті-решт Національний банк України.

Важливо мати на увазі, що дія описаного  механізму стосується номінального обмінного курсу, і лише на невеликих відрізках часу його можна застосувати до аналізу реального курсу. Неминучі у довгостроковому періоді коливання цін роблять розбіжності між номінальним та реальним курсами настільки значними, що можлива ситуація, коли номінальний офіційний курс утримується незмінним, хоча реальний досить суттєво відрізняється, впливаючи на грошову масу та рівень цін. Оскільки модель Мандела–Флемінґа короткострокова, цілком правомірним є ототожнення реального і номінального обмінних курсів, а також використання описаного механізму регулювання грошової маси через обмінний курс для аналізу економічної політики.

Для збереження послідовності й  порівняльності наслідків економічної  політики за різних режимів обмінних курсів, розглянемо дію тих самих  економічних заходів в умовах фіксованого курсу.

Почнемо з бюджетної політики. Припустімо, що уряд намагається стимулювати економічну діяльність у країні шляхом збільшення державних видатків та скорочення податків. На графіку такі заходи будуть відповідати зміщенню кривої IS* праворуч (див. дод. 4, рис. 2). Збільшення попиту на гроші призведе до зростання процентної ставки вище середньосвітового рівня, а отже, притоку капіталу в країну. Курс національної валюти має тенденцію до зростання. Щоб утримати обмінний курс на проголошеному рівні, Національний банк буде скуповувати іноземну валюту і тим самим збільшувати грошову масу в обігу . Тобто LМ* також зсувається праворуч, підкріплюючи позитивні наслідки дії бюджетної експансії: сукупні доходи зростають, резерви іноземної валюти поповнюються. Нова рівновага на товарних і грошових ринках встановиться на тому ж рівні фіксованого курсу і процентної ставки, але при вищому рівні виробництва і доходів.

Грошова політика. На відміну від бюджетної, застосування грошової національної політики в умовах, коли країна внаслідок фіксованості валютних курсів тісно зв'язана зі світовою грошовою системою, досить ускладнене. Розглянемо простий приклад: уряд невеликої відкритої економіки намагається використовувати важелі монетарної експансії задля стимулювання випуску. Для цього, наприклад, скуповує облігації у населення і/або знижує норматив резервних відрахувань – тобто збільшує пропозицію реальних грошей в економіці . Згідно з цим, крива LМ* у моделі Мандела-Флемінґа рухається праворуч, викликаючи зниження курсу національної валюти і внутрішньої процентної ставки (див. дод. 4, рис. 3).

Капітал потече з даної економіки  за кордон, підвищуючи попит на іноземну валюту. Аби підтримати фіксований рівень обмінного курсу, центральний банк змушений продавати долари (іноземну валюту), вилучаючи їх зі своїх резервів. За рахунок цього маса національних грошей в економіці автоматично зменшується. LМ* повертається до свого попереднього положення, але йому вже відповідають значно менші резерви іноземної валюти. Доход і курс обміну залишаються незмінними.

Отже, в умовах фіксованості обмінних курсів і абсолютної мобільності  капіталу нормальна грошова політика результатів не дає.

Враховуючи механізми регулювання грошової маси у відповідності з рівнем фіксованого курсу, які ми вже розглянули, можна стверджувати, що ефективними засобами політики за цих умов будуть: а) регулювання офіційного рівня обмінного курсу (девальвація або ревальвація). Так, якщо монетарну експансію доповнити зниженням курсу (девальвацією), то це фактично відповідатиме ситуації зупинки кривої LМ* у точці вищого рівня рівноважного доходу. Це стається також за рахунок збільшення чистого експорту у зв'язку з проведеною девальвацією. Тобто наслідки девальвації будуть подібні до наслідків збільшення грошової маси в умовах вільного плавання курсу обміну валют; б) припинення грошової експансії; в) автоматичне коригування пропозиції грошей, якщо Національний банк не стерилізує відтік резервів.