Макроекономічна політика в умовах відкритої економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

на тему:

 

„Макроекономічна  політика 
в умовах відкритої економіки”

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

 

 

 

Вступ

 

Більшість національних економік світу, в тому числі і України, є відкритими. Ці економіки експортують товари і послуги за кордон та імпортують товари і послуги з інших країн, здійснюють зарубіжні інвестиції, беруть позики на світових фінансових ринках, постачають у інші країни або приймають від них трудові ресурси.

Розробляючи заходи макроекономічної політики, слід брати до уваги, що їхні наслідки залежатимуть від додаткових чинників, зумовлених відкритістю економіки. Серед них, перш за все, слід зазначити  режим обмінного курсу. В межах обраного режиму обмінного курсу вирішальним фактором, що зумовлює наслідки економічної політики, стає ступінь міжнародної мобільності капіталу, який, у свою чергу, залежить від численних чинників: різниці у прибутковості активів різних країн, рівня ризику, розвитку фінансової системи, доступу країни до міжнародних кредитів, світового ринку цінних паперів, рівня контролю за рухом капіталу з боку державних органів та ін. Слід брати до уваги і масштаби економіки: велика країна, наприклад, своєю політикою здатна впливати на ситуацію у світовій економіці, рівень середньосвітової процентної ставки, стан фінансових ринків тощо. Наслідки її політики більш схожі на ситуацію у „закритій” економічній системі. Малі економіки, навпаки, самі перебувають під впливом ситуації на світових ринках. Мають значення і ступінь залежності країни від імпорту, рівень конвертованості її валюти, стан економіки основних торговельних партнерів, зміни в умовах торгівлі тощо.

Отже, завданням курсової роботи є  аналіз функціонування відкритої економіки. Об’єктом дослідження є механізм дії та наслідки економічної політики у відкритій економіці. Для цього використовують різноманітні моделі, які є предметом дослідження даної курсової роботи.

 

1. Макроекономічна рівновага невеликої відкритої економіки

1.1. Взаємозв’язок між  чистим експортом і чистими  інвестиціями

Більшість країн світу мають  відкриту економіку. У макроекономіці розрізняють два види відкритої  економіки – велику і малу.

Велика економіка – це національна економіка, експорт та імпорт якої становлять значну частку відповідних світових показників. Це, наприклад, економіки США, Японії чи Німеччини. Економічні процеси, які відбуваються у великій економіці, впливають на рівень світових процентних ставок і навіть на рівень цін в інших країнах.

Багатьом країнам притаманна мала відкрита економіка. Характерною ознакою  малої відкритої економіки є те, що її частка у світовому експорті та імпорті незначна. Вплив малої відкритої економіки на світову економіку обмежений. Проте зворотний вплив світової економіки на малі відкриті економіки дуже значний: зокрема внутрішні процентні ставки у цих економіках залежать від світових процентних ставок.

Для аналізу закономірностей функціонування малої відкритої економіки спочатку з'ясуємо залежність між чистим експортом та чистими інвестиціями.

Відома основна тотожність національних рахунків: , де Y – обсяг національного продукту; С – видатки домогосподарств на споживання; I – інвестиційні видатки фірм; G – державні видатки на товари і послуги; X – чистий експорт, який дорівнює різниці між експортом та імпортом.

Експорт (K) – це видатки іноземців на вітчизняні товари і послуги, а імпорт (M) – видатки резидентів (домогосподарств, фірм та уряду) на імпортні товари і послуги.

Основну тотожність національних рахунків можна записати так:

,

де  – внутрішні видатки.

З цієї тотожності видно, що у відкритій  економіці внутрішні видатки  не обов'язково дорівнюють обсягові вироблених у країні товарів і послуг. Інакше кажучи, у такій економіці країна може споживати більше, ніж виробляти, беручи у позику за кордоном. І навпаки, країна може витрачати менше, ніж виробляє, надаючи надлишок у позику іншим країнам. Якщо обсяг національного продукту більший за внутрішні видатки, то експорт товарів і послуг перевищує їхній імпорт, і чистий експорт є додатною величиною. І навпаки, якщо внутрішні видатки більші за обсяг національного продукту, то чистий експорт є від'ємною величиною, тобто країна експортує менше товарів і послуг, ніж купує їх в інших країн.

Отже, тотожність показує, як пов'язані між собою обсяг національного продукту, внутрішні видатки та чистий експорт.

Віднімемо від обох частин основної тотожності національних рахунків С і G та отримаємо: .

Як відомо, ліва частина цього  рівняння є внутрішніми заощадженнями S. Отже, . Звідси можна записати: .

Різницю між внутрішніми заощадженнями S та внутрішніми інвестиціями І називають чистими іноземними інвестиціями, які практично дорівнюють різниці між величиною іноземних активів, яку резиденти країни купили за кордоном, та величиною вітчизняних активів, яку іноземці придбали в даній країні.

Іноземні інвестиції здійснюються у різних формах. Наприклад, іноземці можуть купувати боргові зобов'язання, випущені Урядом України чи вітчизняними діловими підприємствами, або нерухоме майно в Україні (будинки, виробничі  будівлі). У цьому разі чисті іноземні інвестиції України зменшуються. Якщо резиденти України купують боргові зобов'язання урядів інших країн чи інші активи за кордоном, то ці операції збільшують чисті іноземні інвестиції України.

Рівність чистого експорту та чистих іноземних інвестицій випливає з такої обставини, що кожна ділова міжнародна операція є обміном. Коли країна-продавець передає товар або послугу країні-покупцеві, то для оплати куплених благ країна-покупець віддає продавцеві свої певні активи, наприклад, валюту чи якісь інші. Вартість проданих країною товарів і послуг має дорівнювати вартості отриманих активів. Тому вартість чистого експорту X повинна дорівнювати чистим іноземним інвестиціям NFI.

Якщо внутрішні заощадження  в країні перевищують інвестиції, то чисті іноземні інвестиції є додатною величиною. Цей надлишок заощаджень над інвестиціями країна може надати в позику іноземцям. І навпаки, коли інвестиції перевищують заощадження, то країна фінансує ці додаткові інвестиції, позичаючи за кордоном. Отже, чисті іноземні інвестиції відображають міжнародні потоки коштів для фінансування нагромадження капіталу.

Чисті іноземні інвестиції ( ) завжди дорівнюють балансові товарів і послуг (X). Якщо чисті іноземні інвестиції та баланс товарів і послуг є додатними величинами, то країна є чистим кредитором на світових фінансових ринках. Вона більше експортує товарів і послуг, ніж імпортує. Якщо чисті іноземні інвестиції та баланс товарів і послуг є від'ємними величинами, то країна є чистим позичальником. Вона імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує.

Коли в країні заощаджують, то ці заощадження можна використати  для фінансування нагромадження  капіталу всередині країни та для  купівлі активів за кордоном. Національні  заощадження визначають пропозицію позичкових коштів у країні. Попит на позичкові кошти походить із внутрішніх інвестицій I та чистих іноземних інвестицій NFI. Оскільки чисті іноземні інвестиції можуть бути або додатними, або від'ємними, то попит на позичкові кошти може збільшуватися або зменшуватися порівняно з його величиною, яка походить від внутрішніх інвестицій.

Пропозицію і попит позичкових коштів визначає реальна процентна  ставка. Висока реальна процентна  ставка стимулює заощадження і зменшує  попит на позичкові кошти. Крім того, реальна процентна ставка впливає на чисті іноземні інвестиції країни. Якщо в даній країні рівень реальної процентної ставки перевищує її рівень за кордоном, то чисті іноземні інвестиції цієї країни зменшуватимуться. Річ у тім, що резиденти країни купуватимуть активи у своїй країні й у них не буде стимулів для інвестування за кордоном.

Ринок позичкових коштів можна зобразити  за допомогою інструментів кривих попиту й пропозиції (див. дод. 1, рис. 1). Відкладемо по горизонтальній осі величину позичкових коштів, а по вертикальній – процентну ставку. Крива попиту на позичкові кошти є низхідною, бо зі зменшенням процентної ставки попит на позичкові кошти для інвестування зростатиме.

Крива пропозиції позичкових коштів є висхідною, оскільки з підвищенням  процентної ставки пропозиція цих коштів зростатиме. Процентна ставка зрівноважує попит і пропозицію позичкових коштів. Якщо, наприклад, процентна ставка була б нижчою за рівноважну, пропозиція позичкових коштів була б меншою за попит на них. Надлишок позичкових коштів знижував би рівень процентної ставки. За рівноважної процентної ставки сума, яку економічні суб'єкти хочуть заощадити, точно дорівнює сумі внутрішніх та чистих іноземних інвестицій.

Рівність ( ) можна розглядати як дві сторони ринку іноземних валют. Чисті іноземні інвестиції – це кількість національної валюти, яку використовують резиденти для купівлі іноземних активів. Чистий експорт – це кількість іноземної валюти, яку потребують іноземці для купівлі вітчизняного чистого експорту.

Попит і пропозицію на валютному ринку зрівноважує реальний валютний курс. Коли останній зростає, вітчизняні товари дорожчають порівняно з іноземними. Тому попит на вітчизняну валюту знижується, а крива попиту на валюту є низхідною. Крива ж пропозиції валюти є вертикальною, оскільки кількість валюти, яку постачають для чистих іноземних інвестицій, залежить не від валютного курсу, а від процентної ставки. За рівноважного обмінного курсу (точка Е – див. дод. 1, рис. 2) попит на національну валюту для купівлі чистого експорту точно дорівнює пропозиції національної валюти, яку хочуть обміняти на іноземну для купівлі зарубіжних активів.

Поєднаємо тепер ринок позичкових коштів і валютний ринок. Чисті іноземні інвестиції є тією змінною, яка пов'язує обидва ринки. На ринку позичкових коштів чисті іноземні інвестиції є частиною попиту. На валютному ринку вони виступають джерелом пропозиції. Основним визначником чистих іноземних інвестицій є процентна ставка.

З'ясувавши взаємозв'язок міжнародних  потоків товарів і послуг та капіталів, розглянемо тепер модель Мандела–Флемінга, яка дає змогу аналізувати наслідки макроекономічної політики у відкритій економіці у короткостроковому періоді.

1.2. Характеристика моделі  Мандела-Флемінга

Для аналізу функціонування відкритої  економіки, наслідків макроекономічної політики використовують різноманітні моделі: довго- та короткострокової рівноваги, моделі, розроблені для малої і великої економіки, з урахуванням різних режимів валютного регулювання, найпростіші моделі та складніші, які враховують різний ступінь мобільності капіталу. Модель Мандела-Флемінґа розрахована на аналіз малої відкритої економіки у короткостроковому періоді і є модифікацією моделі IS-LM для цих умов. Вона не належить до найскладніших, але надає хороші можливості для пояснення коливань рівнів доходу та обмінного курсу, аналізу наслідків грошово-кредитної, бюджетної та зовнішньоторговельної політики за різних режимів валютного регулювання.

Будь-яка модель має свої обмеження  і виходить з певних припущень. Модель Мандела-Флемінґа виходить з того, що:

1) ціни у короткостроковому періоді є незмінними;

2) мобільність капіталу абсолютна (жодних перепон на шляху руху капіталу в країну чи за її межі);

3) головною причиною міжнародної мобільності капіталів є різниця в доходності активів різних країн. Різниця між внутрішньою (і) та світовою (і*) процентними ставками – єдиний фактор, який визначає напрям руху капіталу. Перевищення світової процентної ставки над національною веде до відтоку капіталу за межі країни. А завищення національної процентної ставки – до припливу капіталів до країни.

4) невеликий масштаб економіки означає нездатність країни впливати на рівень світової процентної ставки, незалежно від кількості та розмірів кредитів, позик тощо. Проте вона великою мірою залежить від економічного розвитку інших країн. Це означає, що рівень внутрішньої процентної ставки (і) встановлюється врешті-решт на рівні світової процентної ставки (і*): і=і*.

Модель складається з  трьох рівнянь, які описують рівновагу на товарному ринку (крива IS), рівновагу на грошовому ринку (LM), а також умову рівності внутрішньої та світової процентних ставок:

1)   IS

2)      LM

3) .

Перше рівняння (крива IS) стверджує, що рівновага на товарному ринку досягається, коли сукупні доходи (виробництво) дорівнює сукупним витратам. При цьому обсяг споживання перебуває у прямій залежності від доходу, що є у розпорядженні; інвестиції (I) – в оберненій залежності від рівня процентної ставки, а чистий експорт – від обмінного курсу (е). Оскільки модель розроблена для короткострокового періоду, рівень цін вважається незмінним, тому можна говорити про рівність номінального і реального обмінних курсів ( ), а також номінальної і реальної процентних ставок ( ).

Друге рівняння (крива LM) описує взаємозв'язок між доходом і процентною ставкою при збереженні рівноваги на грошовому ринку, тобто за умови, коли пропозиція грошей дорівнює попиту на них. Цей попит, у свою чергу, є прямо пропорційним рівневі сукупного доходу та обернено пропорційним щодо процентної ставки. Грошова маса (М) у цій моделі є екзогенною величиною, що визначається національним банком. Рівень цін (як і в моделі IS-LM) – величина екзогенна і незмінна.

Третє рівняння показує, що рівень процентної ставки у невеликій відкритій економіці встановлюється на рівні світової процентної ставки.

Наведені три рівняння складають модель Мандела–Флемінґа, яку ми застосуємо для пояснення  короткострокових коливань невеликої відкритої економіки.

Наочніше це зробити  графічно. Але у двомірному просторі моделі неможливо показати зв'язок одразу трьох ендогенних величин (доходу, процентної ставки та обмінного курсу), тому будують два графіки, приймаючи  у кожному з них одну з величин за незмінну, і аналізують взаємозв'язок двох інших. Слід пам'ятати, що обидва графіки належать до одної моделі. Це не різні теорії, а ілюстрація однієї моделі під різним кутом зору.