Макроекономічна нестабільність та інфляція

Найстрашніше в інфляції втрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.

Всі ці види інфляції існують  тільки при відкритому її становищі - тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні - в грудні 1991р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним стрибком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе  різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект Пігу» - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

 

3. Причини виникнення інфляцій

Незалежно від стану  грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в  динаміці виробничої праці, циклічних  і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна кон’юнктури ринку, дія зовнішньо економічних зв’язків, стихійних лих і т.д. Отже, ріст цін викликається  різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Так ріст цін, пов’язаний з циклічними коливаннями кон’юнктури, неможна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ - початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа - якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновані будинки, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.

Найважливіші із причин росту цін.

По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний  попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По-третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшують небезпечність «імпортованої» інфляції.

По-четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв’язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

 

4. Наслідки інфляції

Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі:

1. Інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Інструментом перерозподілу є:

- дефіцит державного  бюджету;

- державний борг;

- інфляційний податок  – капіталу. Він сплачується автоматично під час купівлі товарів за вищими цінами.

, де

Р_n – рівень цін в n-ому році;

P_n-1- рівень цін в (n-1)-му році;

M_n – пропозиція грошей в  n-му році.

- держава отримує сеньйораж внаслідок монопольного права друкувати гроші. Він обраховується як різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і затратами на їх друкування.

2. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм та домогосподарств. В результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету. Платою за це є ріст процентних ставок та прибутків, а інвестиції починають носити короткостроковий характер.
3. Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові  кошти, які швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін (інфляція попиту).
4. Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного проценту росту інфляції.
5. Відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші. Кошти спрямовуються в основному на поточне споживання. Це так звана, втеча від грошей.
6. В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують національні виробники.
7. Росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів за кордон.
8. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте соціальна напруженість.
9. Змінюється структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг, запускається механізм їх відтворення.
10. Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки. Це має місце внаслідок того, що платники податків через зростання номінального доходу автоматично потрапляють до більш високої групи оподаткування. В результаті і у населення, і у підприємств вилучають частину доходів, які не є прибутками і які повинні були йти на поточні витрати.

Для інфляційного податку  існує крива Лаффера, яка показує  величину надходжень від інфляційного податку при різних рівнях інфляції. Коли економіка знаходиться у  стані рівноваги і темпи інфляції не змінюються з часом.

Р - рівень інфляції;

ІТ – інфляційний  податок.

Із зростанням інфляції база оподаткування (у цьому випадку – це попит на реальні грошові залишки) зменшується.

Максимальний інфляційний  податок ІТ досягається на рівні  _мах. Подальше зростання інфляції призводить до скорочення надходжень, тому що високий рівень інфляції не компенсує скорочення рівня реальних грошових залишків, які і обкладаються податком (відрізок ML на графіку).

Висновок. При стійких темпах інфляції існує максимальний бюджетний дефіцит, який фінансується за допомогою друкування грошей. Уряд може тимчасово фінансувати дефіцит вищий за максимальних (ІТ_мах), але за рахунок прискорення інфляції, замість збереження її стабільного темпу. Якщо уряд намагається довгий час фінансувати більший, ніж ІТ_мах дефіцит бюджету, то це призводить до гіперінфляції.

11. Ефект Танзі-Олівера. Суть: інфляція знецінює надходження від оподаткування (якщо податки нараховані в ІІІ кварталі, а виплачуються вони в ІV кварталі, то при гіперінфляції суми знецінюються за цей проміжок часу).
12. Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність.
13. В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим безробіттям.
14. При гіперінфляції виробнича діяльність стає неефективною, йде переорієнтація на посередницьку діяльність. Масово згортається виробництво. Гроші перестають виконувати свої функції (росте бартер), посилюються неплатежі (криза фінансово-грошової сфери). Порушуються кредитні відносини. виробництво і обмін рухаються до зупинки. Виникає економічний, соціальний і політичний хаос.     
 

5. Методи подолання інфляції

Висока соціально-економічна "ціна", яку суспільство сплачує за допущену інфляцію, вимагає антиінфляційних дій. Світова практика нагромадила в цій галузі певний досвід.

Антиінфляційна  політика держави — це сукупність заходів державного регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції.

Дотепер сформувались два основних напрями, спрямовані на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська  антиінфляційна політика полягає в стабілізації сукупного попиту.

Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсіанського напряму, пропонуючи більш радикальні заходи щодо боротьби з інфляцією.

Існують кілька методів  монетарної антиінфляційної політики.

В умовах гіперінфляції  застосовується метод нуліфікації  грошей. Приклади: Німеччина 1925 p., Угорщина 1946 p., Україна 1994 р.

Метод шокової  терапії передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення витрат на соціальні програми, введення дорогого кредиту, скорочення податкових ставок. У результаті дорогого кредиту слабкі фірми банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Таким чином, інфляція призупиняється. Однак застосування цього методу негативно впливає на добробут населення.

Метод градуювання, або поступових змін — метод монетарного напряму антиінфляційної політики. Він полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Ця політика дуже часто викликає інфляційну інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її тоді, коли зростання рівня цін становить не більш як 20 % на рік.

Перевагами поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та надання безробітним працівникам можливості перекваліфікуватися. Поступовий спад виробництва дає можливість підприємствам перепрофілюватися. Головний позитив — це соціальна стабільність у державі. Недоліками поступової ходи є, безумовно, невизначеність економічної політики та очікування інфляції.

Застосування одного з монетарних методів антиінфляційної  політики залежить від соціально-економічної  ситуації в країні та визначається конкретними умовами і можливостями.

Метод регулювання  цін і доходів за допомогою заморожування цін і заробітної плати та обмеження її зростання. Цей підхід передбачає встановлення коефіцієнта виробничих втрат. Він показує, скільки відсотків реального ВВП потрібно витратити для того, щоб скоротити рівень інфляції на 1 %. Політика регулювання цін та доходів на практиці себе не виправдала, тому застосування її в економіці обмежене.

У сучасних умовах більшість  економістів пропонують дотримуватись  наступного методу антиінфляційної  політики: темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростання країни.

Отже, головним принципом  боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об'єктивні  причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.