Макроекономічна нестабільність та інфляція

Рівень  безробіття — це відношення (у %) кількості безробітних до робочої сили:

Рівень  зайнятості — це відношення кількості зайнятого населення до всього опитуваного населення. Розрізняють рівні зайнятості за статтю, віковими групами, місцем проживання.

Рівень зайнятості по країні визначається за формулою:

Потенційним рівнем ВВП вважають обсяг виробництва за умови повної зайнятості ресурсів. Під час спаду він менший за цей рівень, потім поступово повертається до нього, а інколи перевищує цей рівень під час піднесення економіки.

Якщо фактичний ВВП менший за потенційний, Υ_f < Υ_p свідчить про відставання ВВП. Відставання ВВП — це обсяг продукції, що його економіка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу.

Якщо фактичний ВВП більший, ніж потенційний, Y_f > Υ_p ілюструє перевищення фактичним ВВП свого потенційного рівня. Це стає можливим найчастіше в екстремальних ситуаціях, коли в процес виробництва залучаються додаткові зміни робітників, капітальне обладнання використовується понад встановлені нормативи, поширюється понаднормова праця і праця за сумісництвом.

Циклічне безробіття, крім соціальних негараздів, призводить до втрат в обсязі реального ВВП.

Артур Оукен на прикладі США математично виразив зв'язок між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Він сформулював закон, згідно з яким країна втрачає 2-3 % фактичного ВВП відносно потенційного ВВП, коли фактичний рівень безробіття збільшується на 1 % порівняно з його природним рівнем:     

          де Y_f — фактичний ВВП, Υ_р — потенційний ВВП, u_f — фактичний рівень безробіття, u_p — природний рівень безробіття, — емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття (коефіцієнт Оукена). Припустимо, λ = 2,5. Тоді закон Оукена формулюється так: якщо фактичний рівень безробіття u_f – перевищує природний рівень u_p на 1 %, то відставання обсягу ВВП становить 2,5 %. Це відношення (1:2,5 або 2:5) дозволяє обчислити абсолютні втрати продукції, які пов'язані з будь-яким рівнем безробіття.

 

2. Економічний цикл

Важливою особливістю  ринкової економіки є її нестабільність. Історія свідчить про те, що економічні умови ніколи не були сталими. За економічним  піднесенням настає економічний спад, і навпаки.

Економічний цикл (цикл ділової  активності) — це періодичне піднесення або спад реального ВВП на тлі  загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл характеризується: 1) самовідтворенням; 2) безперервністю (остання фаза попереднього циклу є початком нового); 3) хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

Окремі економічні цикли  суттєво відрізняються між собою  за тривалістю та інтенсивністю, проте  всі вони утворюються з одних  і тих самих фаз. Наприкінці попереднього і під час народження нового циклу — спад — погіршуються показники. На нижньому рівні — дно — встановлюється короткочасна рівновага. Під час поширення нового економічного циклу — піднесення — показники різко зростають. На верхньому рівні — пік — досягнення рівноваги, потім — знову спад. Сучасні економічні теорії розрізняють дво- та чотири- фазні моделі економічного циклу. Двофазні моделі містять фази піднесення і спаду та найвищу (пік) і найнижчу (дно) точки циклу (рис.2). Початковою фазою економічного циклу є спад (криза). Він порушує нормальний хід економічного розвитку. Обсяг валового внутрішнього продукту та рівень зайнятості скорочуються. Безробіття зростає.

Рис.2 Двофазна модель економічного циклу

Однак ціни не завжди знижуються. Під час спаду досягається найнижча критична точка (дно), після якої починається пожвавлення. Виробництво і зайнятість на дні досягають найнижчого рівня. На фазі піднесення виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися. Життєвий рівень населення також зростає. Досягається критична точка — пік (вершина), коли в економіці спостерігається повна зайнятість і повне використання економічних потужностей. Рівень цін має тенденцію до підвищення. Зростання ділової активності припиняється.

Чотирифазна модель економічного циклу розрізняє фази: А — піднесення, В — кризи, С — депресії та D — пожвавлення (рис.3).

Рис.3 Чотирифазна модель економічного циклу

За тривалістю економічні цикли поділяють на: короткі (малі) — коливання ділової активності 3-4 роки; середні (промислові) — коливання ділової активності 8-10 років; великі (довгі хвилі) — з періодичністю 48-55 років.

Короткі (малі) цикли пояснюються  коливаннями в обсязі товарно-матеріальних запасів та пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Основою малих циклів є процеси, які відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, котрі, повторюючись, мають певні закономірності. Тривалість їх 3-4 роки. Досліджували короткі цикли американці Уеслі Мітчелл (1874-1948) і Джозеф Кітчин (1861-1932). Середні (промислові) цикли зумовлюються зміною попиту на засоби виробництва. Основою середніх циклів є процеси, пов'язані з оновленням основного капіталу. Тривалість їх 8-10 років. Причини виникнення середніх циклів уперше описав французький економіст Клемент Жугляр (1819-1908). В основі великих циклів лежить зміна базових технологій і поколінь машин. Тривалість їх 48-55 років. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьев (1892-1938).

 

3. Інфляція

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана. 

Термін інфляція (від лат. Inflatio - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни

1861 - 1865 рр. І означав  процес збільшення паперово - грошового  обігу. В ХІХ столітті цей  термін вживається також в  Англії і в Франції. Широкого  розповсюдження в економічній  літературі  поняття інфляції  одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни.

На початок 90-х років  ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній  теорії інфляція трактується як частина  теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження  купівельної спроможності грошей. Дж.М.Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Мілітаризм, змінивши кейнсіанській  теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією, - пише М.Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції”. Це положення переконує в тому, що причини інфляції - у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому  в кейнсіанських теоріях під  інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і попиту: ”В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція”.

З середини 60-х років  у світовій економічній науці  формується новий напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та загально-економічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Іншими словами, зростання останнього часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Грошові та загально-економічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів – чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у, власне, грошово-кредитній сфері – інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються. Вона не обійшла й  республіки колишнього Радянського Союзу (в тому числі й Україну), які стали на шлях створення ринкових економічних відносин.

 

 

1. Поняття інфляції

Інфляція – процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей. Перебіг інфляційного процесу схематично ілюструє рис.1.

^{Рис.4. Інфляційний  процес}

Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів  та багатства між соціальними  групами населення, зниження матеріального стимулювання праці, до спаду виробництва, скорочення інвестицій, гальмування науково-технічного прогресу, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни, зменшення конкурентних можливостей на світовому ринку.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на три етапи:

• на  першому  етапі   темпи   зростання   цін   (інфляції)   відстають  від 
  темпів збільшення грошової маси в обігу;
• на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи 
  зростання грошової маси в обігу;
• на третьому стані зростання цін набирає нерівномірного  стрибкоподібно характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.

Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).

Рівень інфляції показує, як змінилися  ціни в економіці, і вимірюється  за допомогою індексів цін (індексу  споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%:

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

де  — відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

Дефляція — тенденція до зниження загального рівня цін. Спричиняється дефіцитом грошей порівняно з виробленням благ.

Дезінфляція — уповільнення темпів інфляції. Залежно від розмірів державного втручання розрізняють відкриту (явну) та приховану (пригнічену) інфляцію.

 

 

2. Види інфляцій

Інфляція як явище  виникла водночас з паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей не може бути. Розрізняють “класичну” і сучасну інфляцію.

Для “класичної” інфляції (XVIII – XIX ст.) характерним є її тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які збільшували  видатки держави тощо). Сучасна  інфляція має хронічний (сталий) характер. Вона перетворилась в постійний елемент процесу відтворення. Демонетизація золота, розрив зв’язків між паперовими, чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх пропозиції.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак навіть після  того, грошова емісія була взята  під строгий контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що в інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною.

Інфляція може протікати  помірно – бути «повзучою», при цьому виді інфляції ціни зростають не більше чим на 10% в рік. Така інфляція дозволяє ефективно коректувати ціни відповідно до змінившихся умовам виробництва і попиту.

«Галопуюча» інфляція – при цьому виді інфляції ціни зростають від 50 до 200% на рік. Це є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод.

Найбільш згубною для  економіки є гіперінфляція, показуючи собою астрономічне зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст цін на товари. Роль самих грошей в таких випадках сильно зменшується і населення, і помислові підприємства переходять на інші, менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. В окремих випадках появляються окремі паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить сильний удар навіть по найбільш заможним прошаркам суспільства.

При інфляції попиту надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.

Не менш небезпечною інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при  купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову “штовхає” ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами.

Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання  номінальної заробітної плати і  цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для працівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальним економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, непередбачуваного зростання цін на сировинні ресурси, а особливо - на енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої незалежної України.