Макроекономічна нестабільність та інфляція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

на  тему

Макроекономічна нестабільність та інфляція

 

План:

1. Вступ
2. Поняття макроекономіки
3. Макроекономічна нестабільність
1. Безробіття

2. Економічний цикл

3. Інфляція

1. Поняття інфляції

2. Види інфляцій
3. Причини виникнення інфляцій
4. Наслідки інфляції
5. Методи подолання інфляції
4. Висновок
 

1. Вступ

В ході курсової роботи буде розглянуто макроекономіку як науку, проблеми, які існують в макроекономіці, і способи їх подолання.

Будуть розглянуті такі проблеми макроекономіки:

1. ВВП.

2. Економічний цикл.

3. Зайнятість (безробіття).

4. Інфляція.

5. Макроекономічна політика держави.

6. Економічне зростання.

7. Макроекономічні процеси відкритої економіки: торговельний баланс, платіжний баланс, валютний курс.

Більш детально зупинимось на проблемах, які найбільш актуальні сьогодні в Україні. На мою думку, найбільш актуальними є такі проблеми: економічний цикл, безробіття та інфляція.

Найефективнішим індикатором «здоров’я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами.

 

2. Поняття макроекономіки

Макроекономіка — галузь економічної науки, яка вивчає функціонування економіки в цілому з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів та мінімізації рівня інфляції.

Основна економічна проблема, з якою стикається наше суспільство, — це суперечність між необмеженими людськими потребами та обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Ефективність економіки полягає у використанні суспільством обмежених ресурсів з максимальним результатом. Зростання ефективності ми розглядаємо за допомогою кривої виробничих можливостей.

Виділяють сім ключових проблем макроекономіки: 1. ВВП. 2. Економічний  цикл. 3. Зайнятість (безробіття). 4. Інфляція. 5. Макроекономічна політика держави. 6. Економічне зростання. 7. Макроекономічні  процеси відкритої економіки: торговельний баланс, платіжний баланс, валютний курс.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує для аналізу  процесів агреговані величини.

Агреговані  параметри — це сукупність специфічних економічних одиниць як єдиного цілого (наприклад, ВВП — у макроекономіці, випуск фірми — в мікроекономіці; середній рівень цін — у макроекономіці, ціна конкретного товару — в мікроекономіці).

Методологія вивчення економіки, як і методології вивчення інших  наук, розробляє теорію, накопичує  фактичні дані, а потім аналізує їх з метою підтвердження або спростування запропонованої наукової гіпотези. Основні знаряддя економістів — теорія та спостереження. Однак головною відмінністю економіки від точних наук є те, що практично неможливо провести дослід, який підтвердив би або спростував розроблену теорію. Економічний аналіз оперує даними, що їх дає нам дійсність.

Макроекономіка використовує загальнонаукові та специфічні методи дослідження.

Загальнонауковими є  методи: 1) наукової абстракції; 2) аналізу  та синтезу; 3) єдності історичного та логічного; 4) позитивний і нормативний. До специфічних методів належать: 1) агрегування; 2) моделювання; 3) принцип рівноваги.

Об'єктом макроекономічного аналізу  виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри. Існує три  типи економічних систем: командна, ринкова та змішана. У командній економіці на перше місце ставиться централізоване планування. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти, розподіляє ресурси між галузями. У такій економіці ефективний розподіл ресурсів є неможливим. Тому суто командних економік не існує. У ринковому господарстві економічний вибір визначає ринок. Суто ринкових економік також не існує. Держава втручається в діяльність ринків багатьма способами і з різних причин. Тому в усіх країнах існують змішані економічні системи. У змішаній економіці поєднуються ринкові відносини та централізовані рішення.

З позицій макроекономіки народне господарство складається  з чотирьох суб'єктів:

•  сектор домогосподарств (сектор споживання) — С — Consume;

•  сектор інвестицій (сектор підприємництва) — І — Investment;

• державний сектор (державні закупки товарів і послуг) — G — Government;

•  сектор чистого експорту (сектор закордон) — NX — Net Export.

Сектор  домогосподарств формує пропозицію робочої сили та попит на блага; частину одержаного доходу споживає, а іншу — заощаджує. Головна мета домогосподарства — досягти максимального споживання за мінімальних витрат.

Сектор  підприємництва об'єднує усі фірми в країні, здійснює попит на ресурси, створює пропозицію благ, провадить інвестування. Основною метою кожної фірми є максимізація прибутку.

Державний сектор надає особливі блага (наука, охорона здоров'я, безпека, державне будівництво), створює умови для оптимального функціонування народного господарства. Держава, як суб'єкт макроекономіки, виробляє і закуповує блага, збирає податки, виплачує трансферти та формує пропозицію грошей.

Сектор  закордон об'єднує економічні суб'єкти за кордоном та іноземні інститути в країні, визначає стан національного платіжного балансу та валютного курсу.

Експорт (Е) — це потік грошових платежів, спрямований на внутрішні ринки продуктів, продаж зарубіжним покупцям вироблених в Україні товарів і послуг.

Імпорт (І) — потік грошових платежів, який спрямований з внутрішньої національної економіки за кордон. Різницю між величиною грошових надходжень від експорту і величиною грошових платежів по імпорту називають чистим експортом:

NX=E-M.

 

1. Безробіття

Досягнення повної зайнятості належить до цілей досягнення макроекономічної стабільності. Безробіття є проявом  нестабільності економічного розвитку країни.

За визначенням МОП, безробіття — наявність групи осіб, які старші за певний вік, не мають роботи, здатні нині до роботи та які шукають роботу у розглядуваний період.

Безробіття не визначається звичайною різницею між робочою силою та зайнятими, оскільки існують різноманітні класифікації безробіття. Це пояснюється різними підходами до проблеми безробіття, відсутністю єдиної бази статистичної інформації щодо зайнятості. Найпоширенішою класифікацією є поділ безробіття на три види: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття пов'язане з пошуком та очікуванням роботи і має добровільний характер. Охоплює велику кількість людей в усіх країнах, має короткостроковий період тривалості та є неминучим. Шляхами подолання фрикційного безробіття є вдосконалення інформаційної бази на ринку праці та введення певних обмежень щодо переміщення робочої сили. Фрикційне безробіття кваліфікується як добровільна зміна місця роботи, пошук нової роботи через звільнення, пошук роботи вперше.

Сезонне безробіття є підтипом фрикційного і виникає в результаті сезонних коливань попиту та пропозиції на ринку праці.

Структурне  безробіття пов'язане з невідповідністю пропозиції праці та попиту на робочу силу.

З часом у структурі  сукупного попиту і в технології відбуваються зміни, які, в свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Внаслідок таких змін попит на деякі професії знижується або взагалі зникає. Попит на інші професії, у тому числі й такі, що раніше не існували, збільшується. Виникає безробіття, за якого робоча сила реагує повільно на ці зміни і її структура повністю не відповідає новій структурі робочих місць. Структурне безробіття, як і фрикційне, також вважають неминучим.

Методами економічної  політики, спрямованими на зменшення структурного безробіття, є програми розвитку переструктурованих галузей та регіонів країни, програми перекваліфікації робочої сили.

Циклічне  безробіття викликане рухом економічного циклу. При піднесенні економіки рівень безробіття знижується, при спаданні — зростає. Циклічне безробіття може бути пов'язане ще й із тривалим економічним застоєм, або стагнацією, економіки. За тривалістю циклічне безробіття перевищує фрикційне та поступається структурному.

Шляхами подолання циклічного безробіття є державні програми щодо стабілізації темпів економічного зростання, спрямовані на підвищення сукупного попиту, приміром великі державні програми на будівництво житла, доріг тощо.

Залежно від тривалості існування розглядають короткострокове  і довгострокове безробіття.

За характером прояву розрізняють відкрите безробіття, яке  враховується офіційною статистикою, та приховане, коли людина працює, має  дохід, а офіційно не зареєстрована  як зайнята.

Повна зайнятість — це зайнятість за наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного.

Природний рівень безробіття — рівень безробіття за умови повної зайнятості. Він дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття.

На величину природного рівня безробіття впливає передусім  стан економіки в країні. Показниками цього стану можуть бути валовий внутрішній продукт на душу населення, демографічні показники, мінімальний рівень заробітної плати.

Повна зайнятість означає  підтримування частки незайнятого  населення у розмірі 5,5-6,5 % загальної  чисельності робочої сили. У різних країнах ці показники різні, але в усіх випадках природний рівень безробіття не означає 100%-ної зайнятості.

Повний, або природний, рівень безробіття виникає за збалансованості  ринків робочої сили, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць.

Різниця між фактичним  та природним рівнем безробіття дає  показник циклічного безробіття. Отже, рівень безробіття за повної зайнятості досягається у тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює 0.

У сучасній економіці  замість терміна "природний рівень" безробіття вживають термін "стійкий  рівень безробіття", який не прискорює  інфляцію, — NAIRU (Non-Accelerating-Inflation Rate of Unemployment). Цей показник обчислюється як усереднена величина фактичного рівня безробіття в країні за попередні й наступні десять років. Похибки визначення рівня безробіття пов'язані з суб'єктивними самооцінками людей щодо категорій безробітних та зайнятих і з тіньовою економікою, коли високий відсоток тіньової економіки в країні супроводжується значним рівнем безробіття, зафіксованим у статистичних документах.

За міжнародними стандартами 1983 р. Міжнародна організація праці (МОП) поділяє усе населення на три категорії (рис. 1):

Рис.1 Категорії населення

1. Зайняті — люди, котрі виконують якусь оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку.

2. Безробітні, у визначенні МОП (за матеріалами вибіркового обстеження робочої сили), — це особи віком 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які:

•  не мали роботи (прибуткового заняття);

•  шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж обстежуваного тижня;

• готові розпочати або  розпочинають роботу протягом наступних двох тижнів;

• знайшли роботу та чекають  відповіді;

• зареєстровані в  службі зайнятості як такі, що шукають  роботу;

• навчаються за направленням служби зайнятості.

Зареєстровані безробітні, згідно з Законом України "Про  зайнятість населення", — це працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні розпочати підходящу роботу .

3. Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення:

• люди віком до 16 років, а також ті, які перебувають  у спеціалізованих установах (психіатричних  установах, виправних закладах тощо);

• особи, які вибули зі складу робочої сили, — дорослі, які мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу; особи, які навчаються з відривом від виробництва; військові строкової служби; жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; пенсіонери; особи дуже хворі, щоб працювати, або такі, що не шукають роботу; іноземні громадяни.

Безробіття і зайнятість вимірюються показниками "рівень безробіття" і "рівень зайнятості" відповідно.