Принцип забезпеченості кредиту означає  наявність у банку права для  захисту своїх інтересів, недопущення  збитків від неповернення боргу  через неплатоспроможність позичальника. Мета реалізації цього принципу – зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення – заставу, гарантію, поручительство, страхове свідоцтво тощо. Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток окремим позичальникам, які мають давні ділові зв'язки з банком та високу платоспроможність. [6, с.45–47].

     Кредит  без забезпечення, так званий бланковий  кредит, посідає незначне місце в структурі,, короткострокових кредитних вкладень. Так, його частка в сумі кредитів, що були надані комерційними банками для здійснення розрахунків протягом 2004 року, становила близько 14%. У практичній діяльності українських банків найбільш поширеним видом забезпечення є застава майна. [8, с. 38].

     Крім  того, на сьогоднішній день є проблема практичної реалізації принципу забезпеченості, зумовлена недосконалістю правової бази. Зокрема, немає єдиного реєстру  заставленого майна та відпрацьованого механізму його реалізації в разі визнання клієнта неспроможним погасити позику.

     Принцип строковості означає, що позичка  має бути повернена позичальником  банкові у визначений в кредитному договорі строк. Кредит обов'язково має  бути повернутий у певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення принципу строковості банк пред'являє до позичальника фінансові вимоги. Строк кредиту – це період користування позичкою. Він розраховується з моменту одержання позики (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) до її кінцевого погашення.

     Принцип платності означає, що кредит має  бути повернений позичальником банкові  з відповідною оплатою за його користування. Кредит у формі відсотків. Відсоток – це плата позичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за її використання.

     Дослідження кредитної діяльності комерційних  банків України показує, що поряд  із кредитуванням за сукупним об'єктом використовують разові кредити. Із загального обсягу кредитів, що надані банками в сферу матеріального виробництва станом на 01. 12.2000 p., 76,6 % припадає на матеріальні запаси й виробничі витрати; 11,9 % – на накопичення товарно–матеріальних цінностей і запасів у торгівлі. Кредити, надані для здійснення розрахунків, становлять 33,8 % від загальної суми кредитів, строк погашення яких не настав. У цілому тепер налічується близько тридцяти напрямків використання позичок комерційних банків суб'єктами господарювання. [8, с.37].

     Забороняється надання кредиту на :

     1. покриття збитків від господарської  діяльності;

     2. на формування і збільшення  статутного фонду;

     3. на погашення раніше отриманих  позик.

     Сучасна організація кредитних відносин неможлива без відображення всіх питань, пов'язаних з цим процесом, у кредитній угоді. Необхідність застосування цього документа зумовлена самою практикою кредитних відносин, орієнтованих на підтримку за допомогою кредиту платоспроможності позичальника незалежно від результатів його

     Завдяки дотриманню позичальниками кредитної  дисципліни забезпечується ефективне  використання позичених коштів, вчасне погашення отриманих кредитів, оперативне прийняття рішень щодо формування угод. Видача нових кредитів здійснюється лише за умови повноцінного аналізу кредитоспроможності підприємства, його комерційного та інвестиційного потенціалу, розгляду здатності позивача реалізувати свої стратегічні цілі.

     Слід  більше приділяти уваги такій  важливій умові, яка пов'язана з  економічною суттю комерційних банків, що виражається такою функцією як посередництво в кредиті, – видача позик банків у межах наявних у нього кредитних ресурсів. У нашій країні до недавнього часу ця фундаментальна умова кредитування ігнорувалася. Формування і розподіл кредитних ресурсів здійснювалося не кожним банком зокрема, а в рамках єдиного позичкового фонду всієї країни центральним банком.

     Отже, в умовах ринку така система виявилася  цілком неспроможною. Становлення і  розвиток незалежних комерційних банків зумовило нові підходи до ресурсного забезпечення активних операцій. На сьогоднішній день обсяг кредитних вкладень банку повністю залежить від обсягів сформованих ним ресурсів. Крім того, додаткові можливості маневрування кредитними ресурсами шляхом купівлі їх один в одного.

     На  сучасному етапі розвитку кредитної  справи кожен комерційний банк самостійно визначає оптимальні для себе умови  здійснення позичкових операцій відповідно до особливостей власної діяльності та діяльності своїх клієнтів.

     Таким чином, організація банківської роботи з визначення оптимальних умов і методів кредитування має бути спрямована на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом якого має стати найбільш ефективне використання наданих у позичку коштів, що позитивно впливають на загальний стан економічного розвитку країни, яка прагне знайти шлях справжніх ринкових відносин. [9, с. 40–41 ].

3. уДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ КРЕДИТУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ КРЕДИТУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ.

      Кредитування – основна функція комерційного банку. Банк повинен – вміти ефективно управляти кожною ланкою кредитного процесу. Виділення і розгляд такого цілісного поняття., як "кредитний процес", дозволяє комплексно проаналізувати всі складові та етапи процесу банківського кредитування.

     Кредитний процес — це рух банківського кредиту  як послідовний перебіг його організаційних етапів. У ході кредитного процесу  відбувається послідовна зміна етапів механізму банківського кредитування. [8, с. 165 ].

     При розробці кредитної політики доцільно якомога детальніше регламентувати усі процедури організації позичкових операцій, що вимагає максимальної деталізації усіх необхідних етапів провадження кредитного процесу для зручності організації роботи банківського персоналу. З таких позицій найбільш оптимальним варіантом видається розробка і офіційне закріплення в основах кредитної політики наступних ключових етапів організації кредитних відносин комерційного банку з індивідуальним позичальником:

1. отримання  і розгляд заявки;

2. оцінка кредитоспроможності і фінансового стану потенційного позичальника;

3. оформлення  кредитного договору;

4. видача  кредиту;

5. погашення  кредиту;

6. контроль  за виконанням умов кредитного  договору.

     Перший  етап – оформлення і розгляд заявки клієнта на видачу йому кредиту – передбачає встановлення вимог до формування відповідного пакету документів і їх попередній аналіз з метою з'ясування основних даних про потенційного позичальника, а також параметри того кредиту, який він бажає одержати в банку.

     Як  правило, стандартний набір документів, що вимагаються комерційними банками від юридичних осіб для розгляду питання про видачу кредиту, включає, зокрема такі як:

• обґрунтоване клопотання на одержання кредиту і анкета позичальника;
• копії установчих документів – статутів, положень, реєстраційних посвідчень, включаючи і ті документи, що підтверджують повноваження осіб на укладання кредитного договору з банком;
• техніко–економічне обґрунтування заходу, що кредитується, строків його окупності з вказанням джерел, за рахунок яких передбачається погасити позику;
• копії документів (договорів, контрактів, протоколів намірів), що стосуються угод, які кредитуються;
• документи, що підтверджують право власності на майно, яке може бути передане в заставу, а також його вартісна оцінка;
• бухгалтерська і статистична звітність про фінансові результати діяльності, а також матеріали аудиторських перевірок;
• бізнес–плани для підприємств, що починають свою діяльність;
• дані про кредити, отримані в інших банках, і не мають фінансових звітів.

     Крім  того, банки можуть вимагати також  іншу документацію, яка містить додаткову  інформацію про особливості фінансово–господарської  діяльності позичальника.

     Метою попереднього аналізу пакету зазначених документів є з'ясування основних даних як про самого потенційного позичальника, так і про той проект господарської операції, для реалізації якого необхідним є додаткове залучення грошових ресурсів у формі банківського кредиту. Для цього аналізуються такі дані про підприємство, як форма його власності, вид продукції, що випускається, наявність ринків збуту для неї, забезпеченість сировиною тощо. [4, с. 357–358 ].

     Фізична особа для отримання кредиту  подає до установи банку наступні документи:

• заяву на одержання кредиту;
• паспорт;
• анкети позичальника та поручителя;
• довідку з місця постійної роботи позичальника та поручителя з вказанням отримуваного доходу (середньомісячного заробітку) і відрахувань з нього.
• Індивідуальний підприємець подає декларацію про доходи, завірену податковою інспекцією. Пенсіонери подають до банку пенсійне посвідчення, відомості з якого проставляються в кредитному договорі;
• документи, що підтверджують право власності на майно позичальника або майнового поручителя і договір страхування майна (якщо позика надається під заставу майна);
• підтвердження державної нотаріальної контори, що заставлене майно позичальника або майнового поручителя є вільним від інших зобов'язань; > письмове повідомлення про відсутність у позичальника;
• заборгованості за раніше отриманими позиками;
• документи, що необхідні для визначення платоспроможності позичальника;
• ідентифікаційний код.[1,с.25].

     Кредитний працівник банку проводить попередньо бесіду з потенційним позичальником, враховуючи інформацію, що є в кредитній  заявці. Ця бесіда має суттєве значення для принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалісту банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім кредитом. Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість керівництва позичальника, визначити перспективу його розвитку [2,с.142].

     Третій  етап – укладення кредитного договору між банком і починальником –  визначає особливості взаємних зобов'язань  і відповідальності сторін, що виникають  у процесі безпосередньої організації  кредитних відносин між ними. Кредитний договір слугує правовою основою цих відносин, яка передбачає визначення конкретних умов кредитування, виходячи із чинного законодавства і нормативних актів та з урахуванням індивідуальних особливостей діяльності позичальника. Відповідно до цього у договорі по суті "конструюються" основні параметри майбутньої кредитної операції, що визначає необхідність охоплення змістом договору наступних основних моментів:

• повне найменування сторін та |х реквізити;
• сума і строк кредиту, що надається;
• предмет договору, що передбачає визначення конкретних цілей, на які надається кредит;
• порядок видачі та погашення кредиту;
• вид забезпечення кредиту;
• процентна ставка за користування позиченими коштами, порядок її нарахування і сплати;
• порядок вирішення спірних питань;
• інші умови за домовленістю між сторонами.

     Правильне визначення усіх умов кредитного договору – цілей, суми, строку кредиту, розміру  плати та видів забезпечення –  є основою ефективної організації  позичкових операцій банку та фактори, від якого вирішальною мірою залежить дотримання усіх принципів банківського кредитування.

     Сума  і строки кредиту повинні бути ретельно обґрунтовані, а в разі необхідності скориговані банківськими працівниками на основі попереднього аналізу кредитоспроможності клієнта.

     Рівень  плати за користування кредитом має  враховувати надійність позичальника, ризик відповідної позичкової операції, а також власні витрати банку  із формуванням ресурсного забезпечення кредиту і здійснення операційних  заходів з оформлення позики і  контролю за її використанням і погашенням [4, с.359–361].

     Четвертий етап – видача кредиту – визначає сукупність організаційно–технічних  умов, за яких сума позики передається  у розпорядження позичальника. Такими умовами є оформлення відповідних  вказівок кредитного відділу банку операційному відділу про відкриття позичкового рахунку для ведення обліку наданих кредитів. Комерційні банки та їхні клієнти можуть самостійно обирати оптимальний варіант кредитування: позичка може надаватися або шляхом оплати банком розрахункових документів за товарно–матеріальні цінності, роботи і послуги або шляхом перерахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника для використання на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту

     П'ятий етап – погашення кредиту –  є досить важливим в процесі організації  кредитних відносин банку з індивідуальним позичальником. Відповідно до порядку, погашення може відбуватися одноразово (однією сумою) або в розстрочку (по частинах). Одноразове погашення кредиту передбачає його повернення в повній сумі у встановлений у кредитному договорі строк. При погашенні позички в розстрочку передбачається періодичне погашення суми боргу, пов'язане з надходженням виручки від реалізації продукції та інших доходів. Окрім власних коштів позичальника (в разі їх відсутності чи нестачі), джерелом погашення кредиту може бути реалізація заставленого майна або кошти третьої особи — поручителя (гаранта) згідно умов договору.[7, с.94–95].