Кредит в комерційних банках

До основних умов банківського кредитування належать такі [8]:

1.Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

2.Банки враховують з  необхідність забезпечення поєднання  своїх інтересів з інтересами  вкладників та загальнодержавних  інтересів.

3.Для забезпечення власної  стійкості операції проводяться  з дотриманням встановлених НБУ  економічних нормативів. При видачі  кредитів у іноземній валюті  в обов’язковому порядку повідомляється  про це в НБУ.

4.Рішення про умови  та порядок надання кредиту  приймається колективно і визначається  Правилами банку.

5.Кредити надаються тільки  прав- та кредитоспроможним позичальникам,  які мають власні оборотні  кошти та самостійний баланс.

6.Позики видаються на  забезпечення потреб сфери виробництва  і сфери обігу, фізичним та  юридичним особам незалежно від  форми власності й організації  будови.

7.Всі питання у кредитних  взаємовідносинах будуються на  договірній основі.

Забороняється надання  кредитів на такі цілі:

• Покриття збитків від господарської діяльності позичальників.
• Формування статутних фондів.
• Погашення раніше отриманих позик.
• Придбання цінних паперів інших підприємств і організацій.
• Без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

Функції кредиту [9ст. 454-457]

1.Перерозподільна функція  полягає в тому, що матеріальні  та грошові ресурси, які були  вже розподіленні і передані  у власність економічним суб’єктам,  через кредит перерозподіляються  і спрямовуються у тимчасове  користування іншим суб’єктам,  не змінюючи їх первинного  права власності.

2.Забеспечення потреб  обороту в платіжних засобах.

3.Функція капіталізації  вільних грошових доходів полягає  в трансформації завдяки кредиту  грошових нагромаджень та заощаджень  юридичних та фізичних осіб  у вартість, що дає дохід, тобто  в позичковий капітал.

4.Контрольно-стимульна функція.

Кредитний ризик – це ризик несплати позичальником кредитору  основного боргу і процентів  за його користування [6 ст. 88-90]

Нормативи кредитного ризику як елемент економічних нормативів діяльності банку мають на меті не допустити надмірну концентрацію кредитного ризику в банку, оскільки неплатоспроможність одного або кількох контрагентів може суттєво дестабілізувати банк та навіть призвести до його банкрутства. Зокрема потрібно обмежити кредитні та інші операції з пов’язаними особами інсайдерами банку, так як ці операції можуть здійснюватися на пільгових умовах.

• Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента Н7 визначається як співвідношення суми всіх вимог та позабалансових зобов’язань щодо цього контрагента до регулятивного капіталу банку, яке не повинно перевищувати 25%.

Якщо значення Н7 для окремого контрагента перевищує нормативне, банку все ж дозволяється надавати кредити та здійснювати вкладення  в боргові цінні папери в обсягах, що перевищують Н7, компенсуючи це виключенням  із загального обсягу забезпечень кредитів або суму безумовного забезпечення та грошового покриття їхніх вкладень в боргові ЦП. Проте якщо навіть після використання таких пільг значення Н7 перевищує нормативне, банк зобов’язання коригування регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.

 

Сума вимог та позабалансових зобов’язань щодо одного контрагента.

-------------------------------------------------------------------------------------  ≤25%(H7)

Регулятивний капітал

Норматив великих  кредитних ризиків (Н8).В той час, як норматив Н7 обмежує концентрацію ризику за окремим контрагентом, норматив великих кредитних ризиків Н8  лімітує загальну суму сконцентрованих кредитних ризиків. Нормативом Н8 вимагається, щоб суми великих кредитних ризиків не перевищували регулятивний капітал банку більше ніж у 8 разів.

Сума великих кредитних  ризиків.

-------------------------------------------------------------------------------------  ≤800%(H8)

Регулятивний капітал

Норматив максимального  розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9).

Норматив максимального  розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру Н9, встановлюється з метою обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами. Такі операції можуть проводити на пільгових для інсайдерів умовах та загрожувати стабільний діяльності банку. Нормативом Н9 вимагається, щоб  співвідношення суми вимог та позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера  до статутного капіталу банку було не більше 5%.

Сума вимог та позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера.

-------------------------------------------------------------------------------------  ≤5%(H9)

Статутний капітал банку

Норматив максимального  сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

• Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) обмежує сукупну суму всіх вимог до інсайдерів та зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів.

Нормативом Н10 встановлюється максимальне значення співвідношення сукупних вимог та позабалансових зобов’язань  щодо усіх інсайдерів до статутного капіталу банку у розмірі 30%. Станом на 1.1.2009 року норматив Н10 в банках України  мав значення 5,76%. 
Сукупні вимоги та позабалансові зобов’язання щодо усіх інсайдерів.

------------------------------------------------------------------------------------- ≤30%(Н10)

Статутний капітал банку.

2.Аналіз кредитних  операцій комерційних банків.

2.1.Організація  процесу кредитування в комерційних  банках.

Кредитування — основна  функція комерційного банку. Тому чітке  розуміння сутності кредитного процесу та принципів його організації, вміле їх використання на практиці має важливе значення для ефективної діяльності банку. Всі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються позичальником і банком шляхом укладання кредитного договору. У кредитному договорі визначається також величина відсоткової ставки, від якої залежить розмір прибутку банку.

Банк повинен вміти  ефективно управляти кожною ланкою кредитного процесу.

Виділення і розгляд такого цілісного поняття, як "кредитний  процес", дозволяє комплексно проаналізувати всі складові та етапи механізму банківського кредитування. Кредитний процес — це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму банківського кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм власності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як правило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника  на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану  (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредитного договору;

4) визначення порядку забезпечення  кредиту, гарантій повернення  позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення  позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попередній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього проводиться науково обґрунтована експертиза доцільності надання позики. Головне завдання кредитних працівників комерційного банку на цій стадії — зібрати найповнішу інформацію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає кредитоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний позичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Чим точніше банк зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим ширше можливості банку для зниження кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінцеве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обґрунтування позики. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визначенням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпечення повернення банківської позики може бути й гарантія.

На п'ятій стадії кредитного процесу банк на основі кредитного договору здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання кредиту, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу — повернення позики з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у тексті кредитного договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаємної дебіторсько-кредиторської заборгованості господарських суб'єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашення наданих позик. Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.

Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії. Систематичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання, яке вирішується на заключній стадії, — розробка нагальних практичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кредитної політики комерційного банку.

У структурі будь-якого  комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо  веде роботу з клієнтами з питань кредитування.

2. Кредитний договір як юридична основа кредитного процесу

Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність комерційного банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і позичальником обов'язково набувають договірного характеру. В правовій державі має забезпечуватися повноцінна правова основа кредитного процесу. Здійснення кредитного обслуговування на договірній основі передбачається Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин банку з клієнтом (позичальником). У банківській практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів позик, хоча чинне законодавство й не встановлює загальних вимог до форми та умов кредитного договору. Типова форма кредитного договору наведена в Положенні НБУ "Про кредитування". На основі типової форми кредитного договору банки розробляють власні варіанти цього документа. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов кредитної операції визначаються за згодою сторін. У кожному конкретному випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей позичальника, враховує специфіку його фінансово-господарської діяльності.

Згідно із Цивільним кодексом України основною відмінністю між  кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за договором позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що є обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються  в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому  порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку  або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторонами розглядаються арбітражем або судом.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові: