Контрольна робота по "Экономике"

ТНК належить 90 % прямих зарубіжних капіталовкладень. На них же припадає більш ніж 1/2 світової торгівлі. Міжнародна торгівля сировиною майже повністю знаходиться під їхнім контролем. ТНК контролюють 90 % світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джутом і залізною рудою; 85 % – міддю та бокситами; 80 % – чаєм та оловом; 75 % – бананами, натуральним каучуком та сирою нафтою.

Протягом останніх двох десятиліть щорічно половина американського експорту припадає на американські та іноземні ТНК. У Великобританії аналогічний  показник становить 80 %, Сингапурі – 90 %. Більша частина всіх платежів, пов’язаних з трансфертом новітніх технологій, здійснюється в межах ТНК (80 % у США та Великобританії, до 90 % у Німеччині).

На фінансових ринках ТНК виступають міцною силою, яка визначає стан найважливіших  операцій. Наприклад, їх сукупні валютні резерви в декілька разів більше, ніж сукупні резерви всіх центральних банків світу

На початок 90-х  років, за даними ООН, в світі було приблизно 10 тисяч ТНК. 600 корпорацій входять до «Клубу мільярдерів» з  сумою продаж близько 1 млрд. дол. США  щорічно, що порівнює їх масштаби з цілими країнами.

 

 

 

 

 

 

 

Міжнародні  фінансові центри

 

Сьогодні світовий фінансовий ринок ще визначають як величезні міжнародні фінансові  центри, що мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів.

Міжнародний фінансовий центр — це місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом.

Існують певні  стадії розвитку міжнародного фінансового  центру, а саме:

перша стадія —  розвиток місцевого ринку;

друга стадія —  перетворення в регіональний фінансовий центр;

третя стадія —  розвиток регіонального фінансового  центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

Для того щоб  місцевий ринок зміг перетворитися  у розвинутий міжнародний фінансовий центр, необхідно, щоб країна володіла всіма необхідними елементами підтримання  як своїх, так і міжнародних операцій.

До найважливіших  елементів існування міжнародного фінансового центру, якими має володіти країна, належать:

стійка фінансова  система та стабільна валюта;

наявність інституцій, що забезпечують раціональне функціонування фінансових ринків;

гнучка система  фінансових інструментів, що забезпечують кредиторам та позичальникам різноманітність варіантів щодо затрат, ризиків, прибутків, строків, ліквідності та контролю;

відповідна  структура й достатні правові  гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників  та кредиторів;

людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;

здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохопні й мобільні ринки, тобто  існування комплексних ринків, як довгострокових, так і короткострокових, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;

економічна  свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування;

найсучасніша  технологія передавання інформації та засоби зв’язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.

Найбільш активно  перелив фінансових ресурсів здійснюється у таких міжнародних фінансових центрах світу, як Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург — в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії.

У міжнародні фінансові  центри перетворилися деякі офшорні  центри, насамперед у басейні Карибського  моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови. Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обумовлена певною мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством. У майбутньому міжнародними фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін.

Якщо взяти  до уваги тільки ринкову капіталізацію  акцій, то до нових фінансових центрів  можна віднести ринки Чехії, Угорщини, Польщі, Росії — в Європі; Індії, Індонезії, Південної Кореї, Таїланду, Тайваню, Філіппін, Китаю з Гонконгом — в Азії, Південно-Африканської республіки — в Африці, Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі — у Латинський Америці.

Але сьогодні тільки Лондон, Нью-Йорк, Токіо відповідають таким основним показникам та стандартам міжнародного фінансового центру, як:

широкий спектр інструментів фінансового ринку;

всесвітня участь у внутрішніх та іноземних секторах ринку;

ефективні міжнародні системи зв’язку.

Міжнародні  фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному  з нерезидентами і в іноземній  для даної країни валюті, дістали  назву фінансових центрів «офшор», (off-shor). Вони, як правило, служать податковим притулком, оскільки операції, що в них здійснюються, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Офшорний банківський (фінансовий) центр — фінансовий центр, де можна проводити операції, що не підпадають під національне регулювання і не вважаються складовою економіки.

Основна причина  виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи — після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих  ставок податків на доходи банків у  розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб’єктів господарювання є:

виконання посередницьких функцій для позичальників і  депонентів;

мінімальне  офіційне регулювання;

практично відсутні податки і контроль за управлінням  портфельними інвестиціями;

діяльність  іноземних банків на їх території  сприяє збільшенню зайнятості місцевого  населення;

підвищення  рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки  накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.

Сумарна вартість активів міжнародного офшорного  ринку складала на початку ХХІ ст. приблизно 6 трлн дол. У середньому 30 % ВВП офшорних фінансових центрів припадає на фінансові послуги.

Для багатьох країн  і територій (наприклад для Багамських островів), створення офшорних фінансових центрів стало єдиним шляхом розвитку економіки, ураховуючи практично повну відсутність там корисних копалин.

До загальних  рис офшорних банківських центрів  можна віднести такі: майже відсутність регулювання руху коштів; міжнародна основа операцій; високоефективні засоби зв’язку і транспортна інфраструктура; надійні взаємовідносини з фінансовими органами влади промислово розвинених країн; внутрішня політична стабільність; забезпечення таємниці угод; ефективне функціонування центральних банків; основна або альтернативна англійська мова; розташування в годинних поясах, що перебувають між поясами основних ринків; висококваліфікована робоча сила.

Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки створюються  з метою:

отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;

забезпечення  зовнішньоторговельних операцій материнської компанії й афільованих фінансових і комерційних структур;

розширення  спектра банківських послуг національних банків;

використання  офшорних банків для роботи на національних ринках;

кредитування  національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки  з метою мінімізації оподаткування  у країнах з високими ставками податку на прибуток;

доступ до міжнародних  фінансових організацій;

емісії фінансових продуктів;

оптимізація внутрішньофірмових фінансових потоків.

Існують певні  види офшорних фінансових центрів, серед  яких розрізняють так звані паперові центри, що зберігають документацію, а  банківські операції проводять у  незначних розмірах або не проводять зовсім, та функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.

Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип — нью-йоркська  модель — передбачає спеціальні  формально встановлені домовленості  з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);

II тип — лондонська  модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові  угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

III тип — «податкове  сховище». До даного типу офшорних  ринків відносять ринки Багамських  та Кайманових островів. На цих  ринках угоди укладаються нерезидентами  і зовсім не оподатковуються,  відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

 

 

Список використаної літератури:

 

1.Лазебник Л,Л,  Міжнародна економіка: Курс лекцій: навч. посібник для студ. екон. спец. / Державна податкова адміністрація України, Академія держ. податкової служби України. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 218 с.

2.Мозговий О.М., Оболенська Т. Є. , МусієцьТ. В. : Міжнародні  фінанси Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 557 с.

3.Семенов Г.А., Панкова М.О., Семенов А.Г. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми Навчальний посібник.– Видання друге, перероблене і доповнене. – К.: ЦНЛ, 2006. – 232 с.