Конкурентоспособность

Свого часу конкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності в ній трьох  основних чинників виробництва -природних  і трудових ресурсів та капіталу. З  розвитком виробництва та під  впливом технічного прогресу конкурентоспроможність почали визначати чинники вищого рівня, насамперед, інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіченості населення.

В сучасних умовах основною конкурентною перевагою є  технологічний відрив від конкурентів, тобто здатність провідних структур даної країни створювати нові технології і високотехнологічні наукоємні продукти.

Дослідники  вважають, що найважливішу конкурентну  перевагу України складає наявність  величезного людського капіталу. Проте його наявність - це лише потенційна конкурентна перевага, яка перетворюється на реальну в процесі інноваційної діяльності, тобто створення принципово нових технологій, високотехнологічних продуктів, нових форм організації виробництва та реалізації цих продуктів. Саме у поєднанні науки і виробництва знаходиться най слабкіше місце української економіки. Крім того, в інвестиційному секторі економіки України у багатьох випадках втрачений науково-технічний та виробничий досвід.

Стратегія промислового розвитку передбачає різке зменшення  залежності від імпорту важливих чинників виробництва (енергоносіїв і стратегічних видів сировини) та збільшення кількості джерел постачання цих компонентів, а також створення в Україні імпортозамінних виробництв на основі новітніх передових технологій.

Експортна політика має бути спрямована на розширення асортименту товарів, збільшення в експорті частини високих технологій і товарів з високим ступенем обробки, а також освоєння нових ринків товарів, технологій, капіталів і послуг.

На сьогодні конкурентні переваги національних виробників обумовлюються наявністю в Україні масштабної транспортної інфраструктури, її вигідним географічним положенням і забезпеченість природними ресурсами. Ресурсний потенціал України складає могутню конкуренцію світовим ринкам.

Конкурентоспроможність  українських виробників ґрунтується також на низькому рівні внутрішніх цін на вугілля, залізняк, електроенергію, природний газ. Чинниками, які деформують їхню конкурентоспроможність, є занижений курс національної валюти, низька вартість робочої сили, пряме та приховане субсидування державою базових галузей економіки.

Резерви зростання  експорту на старій виробничій базі практично  вичерпані.

Висока енергоємність  базових галузей економіки в  умовах постійного зростання цін  на енергоносії і використання застарілих технологій у виробничому процесі негативно впливають на рівень виробничих витрат і якість продукції, знижуючи таким чином конкурентоспроможність українських виробників на світових ринках .

Прогнозується також, що реальні ціни на традиційні товари українського експорту в довгостроковому періоді знижуватимуться під впливом таких чинників: низького технологічного рівня продукції, високої конкуренції на світовому ринку низько технологічних товарів між виробниками країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, низького попиту на низькотехнологічну продукцію в розвинених країнах.

На сьогодні Україна займає переважно невигідні  і неперспективні ніші світового  ринку. Домінування в структурі  вітчизняного експорту товарів, що характеризується слабким динамізмом попиту і надмірною пропозицією на світовому ринку, не сприяє зростанню національною економіки, призводить до погіршення умов торгівлі та виснаження національних фінансових ресурсів.

Слід зазначити, що реакція окремих підприємств, галузей господарського комплексу та економіки загалом на зміни зовнішнього середовища залежить від ступеню їх адаптивності та інноваційності. 

Одним з показників, який характеризує конкурентоспроможність економіки, згідно з методологією Світового  банку, є індекс інноваційної економіки. Для України цей показник складає 5,7 балів за 10-бальною шкалою. Це менше не тільки за показники розвинених країн, але й країн з перехідною економікою. Індекс економічної свободи України, що також визначається Світовим банком складає, 125 ранг серед країн з перехідною економікою, тобто займає останнє місце.

За індексом людського розвитку, за розрахунками НАН України, наша держава посідає 85-90 місце, а за даними ООН - 102 місце. Експерти Інституту економіки промисловості  НАН вважають, що в розвинених країнах професійна компетентність цінується більше (90%), ніж в Україні (72%), тобто відбувається недооцінка однієї з головних характеристик конкурентоспроможності працівника. Серед чинників, які перешкоджають конкурентоспроможності є незатребуваність творчої людини, пасивність і байдужість людей.

У рейтингу підприємницької  привабливості на 2008-2012 pp. Україна  посідає 70 місце серед 82 країн (Росія - 62). Найбільш привабливими для бізнесу  є Данія, Фінляндія, Сінгапур.

Одним із важливих показників соціально-орієнтованої економіки та її конкурентоспроможності є вартість робочої сили в Україні, яка складає 45 центів на годину, тоді як у Німеччині - 25дол.СІЛА, Японії - 16,5, СІЛА - 15,5, Франції - 15,5, Великій Британії - 13, Південній Кореї - 7,5, Мексиці - 3, Малайзії - 2,5дол. СІЛА. Порівняно з Росією вартість робочої сили в Україні удвічі дешевша. Для утримання вартості робочої сили на певному рівні необхідно, щоб співвідношення мінімальної і середньої заробітних плат відповідало стандартам МОП (60%), але фактично цей показник у 2,5 рази менший за міжнародні норми.

За оцінками експертів, господарство нашої країни все більше набуває рис економіки  колоніального типу. Фахівці вважають, що за якісними показниками ми знаходимося  на відчутній дистанції від інноваційної економіки порівняно з початком та серединою 90-х років ХХ-століття.

Результати  аналізу фахівців Інституту економіки  промисловості НАН України засвідчили:

• внутрішній інноваційний попит залишається низьким. Український капітал практично не інвестує складне виробництво, а вітчизняні нові технології та сучасна техніка лише в окремих випадках мають попит на ринках промислово розвинених країн світу;
• зарубіжні інвестори вважають доцільним вкладати кошти в нашу торгівлю, зв'язок, металургійну промисловість;
• недостатнє фінансування науки та розробок нових технологій;
• посилення конкуренції на світових ринках тих товарів, які складають основу українського експорту, передусім металів. Основними покупцями українського прокату до недавнього часу були Китай і Індія, проте в даний час ситуація змінилася. Китай, який за виробництвом чорних металів вийшов на перше місце в світі, не тільки повністю відмовився від імпорту українського прокату, але й у широких масштабах почав експортувати свій прокат у країни Південно-Східної Азії, позбавляючи українських металургів ринків, які вже стали для них традиційними;
• зростання ціни на газ, причому ціна імпортованого газу продовжує підвищуватися;
• інвестиційний клімат в Україні досі залишається несприятливим для інвестиційної діяльності, яка є життєво важливою для підвищення конкурентоспроможності та подальшої модернізації економіки; розширення внутрішнього ринку, зумовлене вступом України до СОТ, супроводжується зростанням конкуренції між національними та іноземними компаніями у сфері сільського господарства та виробництва продуктів харчування і споживчих товарів. Ринок сільськогосподарських товарів України на сьогодні не має значного експортного потенціалу. Обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в порівняльних цінах за період з 1996 по 2007 р. знизився в 3,1 рази. Слід врахувати реалії існуючого світового ринку, де все більшого розмаху набирає практика дотування виробництва. Така ситуація ускладнює проникнення українських товарів на нові ринки, а також утримання наявних. Наочним прикладом може бути ринок Росії, який значною мірою виявився втраченим для України внаслідок жорсткої конкуренції з боку західних виробників продовольства.

Входження національної економіки до системи світогосподарських зв'язків породжує об'єктивну необхідність підвищення її конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність національної економіки - це здатність економічної системи забезпечувати за будь-якого впливу внутрішніх та зовнішніх чинників соціально-економічну оптимальність, яка виявляється у високому суспільному ефекті. її характеризують з позицій таких підходів:

1. ресурсного (технологія, наявність капіталу для інвестування, чисельність і кваліфікація людських ресурсів, наявність природних ресурсів, економіко-географічне положення країни);
2. факторного (динаміка зростання національної економіки, що є базою для зміни позицій країни на світових ринках);
3. рейтингового (інтегральне відображення стану економіки за допомогою системи макропоказників, на кшталт експортного потенціалу, рівня цін, рівня життя, валових інвестицій, якості роботи державних інституцій тощо).

За визначенням  Європейської економічної комісії  ООН, для досягнення високого рівня  конкурентоспроможності країни мають  виконуватися такі умови (або хоча б  частина з них):

1. експортери мають зберігати та збільшувати свою частку на зовнішніх ринках;
2. на продукцію з високою доданою вартістю та сучасні технології має припадати частка експорту, що постійно зростає;
3. має збільшуватися середня питома вартість експорту країни.

Факторами конкурентоспроможного розвитку національної економіки є: орієнтація державної політики на консолідацію суб'єктів економічних відносин; ефективна реалізація економічного інструментарію державного регулювання економіки; адаптація міжнародних правових норм конкурентного права до національних умов; активізація інструментарію інноваційної політики; реалізація політики інтелектуалізації соціально-економічного розвитку, яка сьогодні є джерелом економіки знань і формує конкурентні переваги на перспективу.

Для характеристики конкурентоспроможності національної економіки часто використовують модель життєвого циклу факторів конкурентоспроможності національної економіки, яка включає: стадію факторів виробництва; стадію інвестицій; стадію нововведень; стадію нагромадження. На першій стадії джерелами конкурентоспроможності країни є фактори виробництва (дешева робоча сила та сировина, зручні транспортні маршрути, місткий споживчий ринок). Домінує цінова конкуренція. На другій стадії активізується соціальна складова економічного зростання, на перший план виходить інвестування в розвиток освіти та нових технологій, розвиток інформаційної інфраструктури. На третій стадії основним джерелом конкуренції є інноваційні технології. До нових конкурентних переваг можна віднести: інвестиції в освіту; розвиток інформаційно-комп'ютерних технологій; зростання витрат на НДДКР; розширення доступу компаній до венчурного капіталу; якість управління країною та компаніями; ефективну політику залучення прямих іноземних інвестицій; кількість і якість людських ресурсів, зайнятих у галузях знання.

Конкурентоспроможність  національних економік у системі  світового господарства оцінюють здебільшого  на основі моніторингу бізнес-клімату, рівня економічної свободи, якості та ефективності державного управління, ступеня глобалізації економіки, рівня розвитку людського потенціалу, потенціалу зовнішніх запозичень, рівня корумпованості суспільства тощо.

На мегарівні  конкурентоспроможність оцінюють за методологією Світового економічного форуму (СЕФ), яка передбачає визначення:

1. індексу глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI), який також називають індексом зростання конкурентоспроможності або індексом інноваційної сприятливості країни;
2. індексу конкурентоспроможності бізнесу (Business Competitiveness Index, ВСІ), який визначає рівень продуктивності та ефективності компаній і галузей. Звіти СЕФ оприлюднюються в спеціалізованому виданні "The Global Competitiveness Report. World Economic Forum".

За результатами функціональних оглядів, проведених СЕФ і Глобальною радою бізнесу стосовно індексу довіри інвесторів, основними факторами, які підривають конкурентоспроможність України, є:

1. корупція;
2. урядова нестабільність (адміністративні шоки);
3. недосконала система податкового регулювання;
4. низька якість адміністративних послуг державного сектору.

Для України  визначальним чинником розвитку та підвищення конкурентоспроможності стає структурно-інноваційне  вдосконалення виробництва. Тому державна політика забезпечення конкурентоспроможного  розвитку України має базуватися: на підтримці структурних пріоритетів, створенні рівних умов конкуренції, захисті прав власності, розвитку людського капіталу, особливо в галузі продукування та використання знань, приведення системи стандартизації у відповідність до вимог міжнародних організацій стандартизації.

Одним із найважливіших  елементів ринкового механізму  є конкуренція. Без конкуренції  ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати. Конкуренція в  сучасній економічній теорії і практичній діяльності господарюючих суб’єктів завжди знаходиться поруч з монополією, породжує монополію.

Сьогодні конкурентоспроможність країни розглядається як одна з найвпливовіших концепцій економіки розвитку та практичної політики, оскільки не лише охоплює суто економічні показники, а й оцінює економічні наслідки важливих для стабільного зростання неекономічних явищ, таких, як якість політичних процесів і управління суспільством, рівень освіти, наукова база, верховенство закону, культура, системи цінностей та інформаційна інфраструктура.