Комерційні банки: їх сутність, функції

У практиці банків проводиться розмежування між комерційними позиками і персональними кредитами. Цим категоріям відповідають різні види кредитних угод, що визначають умови надання позики, її погашення і т.д.

Кредити комерційним підприємствам можна розділити на дві групи:

- позички для фінансування оборотного капіталу;

- позички для фінансування основного капіталу.

Перша група зв'язана з недостачею в підприємства коштів для купівлі елементів оборотного капіталу, необхідних для повсякденних операцій. Це в основному короткострокові кредити терміном до одного року. Друга група представлена середньо- і довгостроковими кредитами для купівлі нерухомості, землі, устаткування і т.д.

До першої групи відносяться:

-         кредитна лінія - угода між банком і позичальником про максимальну суму кредиту, яку останній зможе використовувати протягом обумовленого терміну і з визначеними умовами. Ця форма використовується для покриття приросту дебіторської заборгованості. Часто забезпеченням кредитної лінії служать кредитовані банком запаси чи неоплачені рахунки.

-         Поновлювана кредитна лінія надається банком, якщо в позичальника є тривала недостача оборотних коштів для підтримки визначеного обсягу виробництва. Погасивши частину кредиту позичальник може одержати нову позичку в межах встановленого ліміту і терміну дії договору.

-         Позички на надзвичайні потреби. Видаються банком для фінансування разового екстраординарного збільшення потреби клієнта в оборотних коштах, пов'язаного з одержанням великого замовлення, укладенням вигідного контракту й інших надзвичайних обставин.

-         Перманентна позичка на поповнення оборотного капіталу. Кредити такого роду видаються на кілька років і мають на меті покрити тривалий дефіцит фінансових ресурсів позичальника.  Ці позички часто видають під початковий розвиток справи.

До другої групи відносять:

-         Термінові позички видаються на термін більше одного року у формі одиничного кредиту чи серії послідовних позик і використовуються для придбання машин, устаткування, ремонту будинків, рефінансування боргів і т.д. Типовий термін - 5 років.

-         Позички під заставу застосовуються для фінансування покупки будинків, землі. Вони розраховані на тривалий термін (більше 15 років).

-         Будівельні позички видаються на період будівельного циклу (до двох років). Позичальник регулярно виплачує відсоток. Потім позичка переоформляється в заставу і починається виплата основного боргу.

Що стосується позичок індивідуальним позичальникам, то вони пов'язані з придбанням нерухомості.

-         Позички під заставу. Основна форма кредиту під нерухомість - застава з фіксованим відсотком. Забезпеченням кредиту служить нерухомість, що купується; борг погашається рівними сумами протягом усього терміну дії позички.

-         Позички з погашенням у розстрочку застосовуються для купівлі товарів тривалого користування. Часто позичка не є цілком амортизованою: вона допускає великий платіж наприкінці терміну і містить умову зворотного викупу. Тобто, позичальник на свій вибір може або погасити позичку цілком, або передати товар банку за залишковою вартістю в оплату неоплаченого боргу.

-         Поновлювані позички. Позичальнику відкривається кредитна лінія з правом одержання кредиту протягом визначеного терміну. Умови погашення визначаються позичальником. Відсоток нараховується на реально отриману суму.

-         Існує також така розповсюджена форма кредиту, як ломбардний кредит. Під ним розуміють заставу майна чи прав. При наданні ломбардного кредиту застава оцінюється не по повній вартості, а враховується, у залежності від виду рухомого майна, тільки частина його вартості. Така оцінка зв'язана з ризиками, що виникають при реалізації застави. Ломбардний кредит дається під заставу:

                           цінних паперів;

                           товарів;

                           дорогоцінних металів;

                           фінансових вимог.

Вартість кредиту складається з відсотків і комісійних платежів.

Друга найважливіша функція комерційних банків - стимулювання нагромаджень у господарстві. Комерційні банки, виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, але і формувати досить ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності вкладення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність комерційних банків і про ті гарантії, що вони можуть дати. Вирішуючи питання про використання наявних у кредитора засобів, останній повинен мати достатню інформацію про фінансовий стан банку, щоб самому оцінити ризик майбутніх вкладень.

Третя функція банків - посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами.

Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. При великих оборотах домінують безготівкові платежі і розрахунки, а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод проходить з участю готівки, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно впроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика різноманітність видів безготівкових розрахунків:

-         Перевідний вексель - це безумовний письмовий наказ, адресований однією особою (векселедавцем) іншій особі (платнику) і підписаний особою, що видала вексель, про виплату за вимогою чи на визначену дату суми грошей третьому учаснику (бенефіціару). Головне застосування векселя сьогодні — зовнішня торгівля, де вексель має ряд важливих переваг, виступаючи елементом кредитування і засобом врегулювання боргів. Покупець, видавши вексель, одержує відстрочку платежу і може мобілізувати необхідну суму, реалізувавши куплений товар. З іншого боку, продавець, одержавши вексель в оплату за відвантажений товар, має можливість або зберігати його до закінчення терміну, або сплатити борг цим векселем своїм контрагентам за постачання товару, або продати вексель банку й одержати по ньому суму достроково з вирахуванням визначеного відсотку.

-         Банківська тратта - це переказний вексель, де векселедавцем і платником виступає той самий банк. Це дуже надійний документ розрахунків, що за ступенем ліквідності рівнозначний наявній готівці.

-         Простий вексель - безумовне письмове зобов'язання однієї особи перед іншою виплатити обумовлену суму грошей за вимогою чи на фіксовану дату його пред'явнику.

-         Чек - це безумовний наказ клієнта банку, що веде його поточний рахунок, сплатити визначену суму пред'явнику чека, чи іншій зазначеній в документі особі. Власник рахунку одержує чекову книжку і виписує чеки в межах залишку засобів на рахунку (чи понад цей залишок, якщо є договір про овердрафт). Чекові розрахунки породжують взаємні претензії банків один до одного. Тому створюються клірингові або розрахункові палати, що здійснюють взаємні розрахунки вимог банків один до одного. Існує кілька способів клірингу:

                           всередині одного банку;

                           через місцеві розрахункові палати;

                           через мережу банків-кореспондентів;

                           через розрахункову мережу центрального банку.

При використанні місцевого клірингу банки обмінюються чеками через розрахункову палату і здійснюють один остаточний платіж за підсумками балансу розрахунків за день, щоб покрити різницю між сумою чеків, пред'явленими до оплати іншим банкам, і сумою чеків, отриманих від інших банків, які потрібно сплатити клієнтам даного банку.

Комп'ютерна революція глибоко вплинула на характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих розрахунків: "роздрібні" системи електронних розрахунків і міжбанківські системи переказу грошових засобів. У США в даний час існує чотири системи роздрібних платежів:

-         автоматичні розрахункові палати. АРП виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ. АРП особливо ефективні при здійсненні масових, регулярно повторюваних платежів.

-         банківські автомати. Банківські автомати встановлюються в приміщеннях готелів, супермаркетів, університетських будинків, вокзалів і т.д. Автомати сучасного покоління дозволяють виконувати наступні операції:

                           зняття грошей з поточного чи ощадного рахунку в банку;

                           одержання позички в межах відкритого ліміту;

                           депонування грошей на рахунку з одночасним одержанням депозитної квитанції;

                           одержання в будь-який момент інформації про стан рахунку клієнта в банку;

                           переказ засобів з одного рахунка на іншій;

                           обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;

Банківські автомати дуже зручні для клієнтів банку, тому що знижують необхідність поїздок у банк для здійснення повсякденних операцій.

-         термінали в торгових точках. Поки не одержали розвитку і знаходяться в експериментальній стадії. Ідея полягає в тому, щоб здійснювати оплату повсякденних покупок в магазинах, кафе і ресторанах, бензоколонках і т.д.

-         банківське обслуговування вдома - ще один перспективний елемент розрахунків. Це комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової інформації, а також здійсненню з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації по телефонних лініях. Ця форма припускає наявність у клієнта персонального комп'ютера.

У зв'язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банк має право виступати як інвестиційний інститут, що може здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередник; інвестиційний консультант; інвестиційна компанія й інвестиційний фонд. Виступаючи як фінансовий брокер, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і з доручення клієнта на підставі договору комісії чи доручення.

Інвестиційний портфель банку строго структурується законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотку, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша – з часток підприємств. Первинне розміщення усіх видів цінних паперів уряду відбувається за допомогою аукціонного продажу, де в першу чергу задовольняються заявки, що пропонують найвищу ціну (ставку). Вторинний обіг відбувається на позабіржовому ринку. Ринок створює група дилерських фірм, що ведуть активні операції по покупці і продажу державних зобов'язань. В умовах економічного спаду уряд через центральний банк намагається стимулювати господарську активність і купує в дилерів державні зобов'язання, збільшуючи їх резервні рахунки. В умовах інфляційного буму держава продає дилерам свої зобов'язання і тим самим скорочує їх ліквідність. Корпоративні облігації на відміну від державних набагато більше піддаються ризику неплатежу. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агентствами пов'язаного з ними ризику. Розрізняють два види інвестиційної політики банку: пасивна й агресивна.

Пасивна стратегія характеризується рівномірним розподілом інвестицій між цінними паперами різної строковості. Проводячи цю політику, банк розподіляє вкладення в короткострокові і довгострокові зобов'язання рівномірно, щоб забезпечити хорошу прибутковість і ліквідність.

Агресивна стратегія. Цієї політики дотримують великі банки, що мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнуть до одержання максимального доходу від цього портфеля. Цей метод вимагає значних засобів, тому що він пов'язаний з великою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати експертні оцінки і прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому. Так, якщо крива прибутковості знаходиться на відносно низькому рівні і буде за прогнозами підвищуватися, те це обіцяє зниження курсів твердопроцентних паперів. Тому банк буде купувати короткострокові облігації, що по мірі росту процентних ставок будуть пред'являтися до викупу і реінвестуватися в більш дохідні активи (наприклад позики).

Як інвестиційний консультант банк надає консультаційні послуги своїм клієнтам з приводу випуску і обігу цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомлення на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати. Коли банк вкладає свої ресурси в цінні папери від свого імені і всі ризики, зв'язані з таким розміщенням, усі доходи і збитки від зміни ринкової оцінки придбаних цінних паперів погашаються за рахунок акціонерів банку, то він виступає як інвестиційний фонд.