Калькуляція собівартості продукції рослинництва та тваринництва

    Витрати минулих років — це витрати на вартість насіння та інші витрати; вони обліковуються на окремому аналітичному рахунку й рівномірно розподіляються за роками залежно від терміну експлуатації посівів. Ці витрати у розрізі статей додають до витрат поточною року. Якщо з окремих площ сіяних трав одержують кілька видів продукції, то витрати, віднесені на цю площу, розподіляють між видами продукції пропорційно кількості зібраної зеленої маси. Витрати поточного року — це витрати на щорічний догляд за посівами та збирання врожаю. Вони разом із певною частиною витрат минулих років становлять собівартість отриманої продукції звітного періоду.

    При збиранні з однієї й тієї площі кількох видів продукції витрати минулого і поточного року розподіляють між ними пропорційно до площі збирання, до яких додають прямі витрати на збирання, що й становитиме собівартість продукції. При збиранні сіяних однорічних і багаторічних трав на насіння солому оцінюють за нормативно-розрахунковою вартістю і вираховують із загальних витрат, а решта суми становитиме собівартість одержаного насіння. Витрати на поліпшення природних сіножатей і створення культурних пасовищ (дискування, підсів трав, вартість насіння тощо) розглядають як витрати майбутніх періодів і розподіляють упродовж періоду, тривалість якого, як правило, 4—9 років, залежить від очікуваного порядку використання площ і затверджується наказом про облікову політику підприємства.

   Собівартість центнера готового силосу та сінажу визначають вартістю закладеної зеленої маси й витрат на транспортування, закладання в силосну споруду, трамбування (включно із вартістю використаної плівки, консервантів та інших компонентів). Загальну суму витрат ділять на фізичну вагу одержаного готового силосу чи сінажу. Побічну продукцію, використану для силосування або виготовлення сінажу (коренеплоди, солома, капустяне листя, кошики соняшнику тощо), списують на виробництво силосу (сінажу) за їхньою вартістю.

    Для визначення собівартості продукції садівництва та ягідників із загальної суми витрат поточного року вираховують вартість живців, відсадків, паростків, вусів, оцінених за реалізаційними цінами, та падалиці, оціненої за цінами можливого використання. Собівартість центнера плодів, ягід, винограду визначають діленням загальної суми витрат на вирощування певної культури (а за потреби — за її видами й сортами) на кількість одержаної продукції. У неспеціалізованих підприємствах витрати обчислюють загалом за садівництвом і калькулюють середню собівартість одержаної продукції. За потреби визначення собівартості кожного виду продукції витрати розподіляють між видами продукції пропорційно до вартості за реалізаційними цінами.

    Для визначення собівартості вирощеного садивного матеріалу (саджанців насіннячкових і кісточкових порід тощо) загальну суму витрат на вирощування окремих культур чи груп із кожного поля (без витрат на викопування) розподіляють пропорційно кількості саджанців, викопаних для реалізації й залишених у ґрунті для дорощування.

   Для визначення собівартості 1000 викопаних саджанців необхідно до витрат, потрібних на їхнього вирощування, додати витрати на викопування, й загальну суму поділити на кількість викопаних саджанців. Витрати на вирощування, збирання й доробку хмелю розподіляють між одержаною продукцією пропорційно її вартості за реалізаційними цінами. У спеціалізованих підприємствах облік витрат на вирощування квітів здійснюють за культурами, а собівартість продукції розраховують діленням витрат на її кількість. У разі вирощування кількох культур на одній площі

(в одній теплиці) суму витрат розподіляють між видами одержаної продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами. Неспеціалізовані підприємства облік витрат на вирощування квітів здійснюють у розрізі відкритого й закритого ґрунту; окремий рахунок відкривають для обліку витрат на вирощування насіння. Між видами продукції суму витрат розподіляють пропорційно її вартості за реалізаційними цінами. На підприємствах, які вирощують гриби, виробництво складається з двох переділів. Продукцією першого переділу є компост, собівартість якого визначають діленням загальної суми витрат на кількість отриманого компосту.

    Основну продукцію другого переділу становить товарний гриб, собівартість якого визначають сумою витрат, включно із собівартістю закладеного компосту, за мінусом вартості використаної побічної продукції, діленням на кількість отриманих грибів. Використаний компост та корінці розглядають як побічний продукт.

    Витрати на обробіток площ, де повністю загинув урожай внаслідок стихійного лиха, списують як надзвичайні втрати. При пересіванні цілком загиблих посівів сума витрат становитиме вартість насіння, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, посів та інші роботи, які виконують знову при пересіванні нової культури (повторювані витрати). Усі інші суми витрат: на лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив і витрачені на внесення їх суми тощо (тобто неповторювані витрати) списують у розрізі статей на пересіяну культуру. Витрати на вирощування культур, які частково загинули або за якими стався недобір продукції внаслідок стихійного лиха, списують на втрати від стихійного лиха або внаслідок техногенних катастроф і аварій.

Розділ 2. Калькулювання собівартості продукції тваринництва

   Особливістю сільськогосподарських підприємств є те, що внаслідок відгодівлі худоби за місяць її жива вага збільшується. Загальний приріст ваги тварин за кожною відгодівельною групою визначають за формулою:

ПВ (приріст ваги) = (О2 + Р) – (О1 + П),

де П — жива вага тварин, поставлених на відгодівлю чи вирощування, за місяць;

О1 — жива вага тварин на початок місяця;

О2 — жива вага тварин на кінець місяця;

Р — жива вага тварин, що вибули за місяць.

    Для визначення живої ваги тварин на кінець звітного місяця й отриманого за місяць приросту ваги тварини на відгодівлі і молодняк на вирощуванні підлягають обов’язковому зважуванню на початку кожного місяця. Зважування тварин оформлюють у Відомості зважування тварин (зразок 1.2), де вказують вагу тварини на дату зважування, вагу на початок місяця і приріст ваги тварин. На підставі даних Відомості зважування й аналітичного обліку тварин визначають їхній приріст ваги у кг за звітний місяць у розрізі облікових груп. Фактичну собівартість 1 кг приросту живої ваги тварин визначають шляхом ділення суми витрат на відгодівлю за місяць на фактичний приріст ваги.

     Отриманий приплід від тварин, які належать до основного стада, оприбутковують до складу молодняка тварин на вирощуванні за фактичною собівартістю:

Дебет рахунка 212    «Тварини на відгодівлі»             

Кредит рахунка 232       «Тваринництво»

Собівартість окремих видів тваринництва визначають на підставі витрат, віднесених на відповідний вид (групу) тварин. Об’єктами калькуляції є окремі види продукції (1 центнер живої маси великої рогатої худоби тощо).

    Витрати на утримання худоби і птиці (без витрат на незавершене виробництво на кінець року та вартості побічної продукції), становлять собівартість продукції тваринництва, причому вартість тварин, що загинули внаслідок стихійного лиха, відносять на надзвичайні витрати; вартість тварин, що загинули з інших причин (без сум, віднесених на матеріально відповідальних осіб), відображають за окремою статтею у складі витрат на утримання відповідних видів і груп тварин. Витрати на утримання молодняка тварин, який не зважується (молодняк робочих коней, звірів тощо), відносять на збільшення вартості цих тварин, виходячи з кількості кормо-днів та собівартості кормо-дня. Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний у звітному періоді, та жива маса. Приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці певного виду та групи визначають як різницю між масою поголів’я, наявного на кінець року, й того, що вибуло впродовж року (включно із загиблими), та масою тварин і птиці, які надійшли в групу впродовж року, включно із приплодом, та наявних на початок року.

     Собівартість центнера приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси. Собівартість живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначають на підставі витрат на їх вирощування та відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року й надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин). Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені до інших груп і залишені на кінець року. Собівартість центнера живої маси худоби і птиці визначають діленням їхньої вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).

    На підставі розрахованої собівартості центнера живої маси обчислюють фактичну собівартість худоби, яка реалізована, переведена до основного стада, забита на м’ясо, а також та, що залишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, наприкінці року не уточнюють. Сільськогосподарські підприємства мають право визначати собівартість живої маси тварин у розрізі партії (реалізованих, переведених до старшої вікової групи, забитих тощо) на підставі даних про вартість тварин, одержаних від приплоду, переведених із молодших груп, придбаних тощо, та вартість приросту маси тварин цієї партії. У м’ясному скотарстві собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включно із масою одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці до розтелення переводять до основного стада) і телят до

8-місячного віку (без вартості побічної продукції й молока, що оцінюється за реалізаційними цінами).

    Собівартість центнера живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку, та балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року й надійшли до групи впродовж року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули), і тих, що залишилися під матками наприкінці року. Розраховану собівартість центнера використовують для оцінювання телят, що залишилися під матками наприкінці року, та переведених до старших груп.У молочному скотарстві розраховують собівартість центнера молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.

Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів.

   Для визначення собівартості центнера молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) поділити на кількість центнерів одержаного молока.Витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок із поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівартість приросту живої маси й ділового приплоду. Собівартість приросту живої маси й однієї голови приплоду на момент його відлучення від свиноматок визначають діленням загальної суми витрат на утримання основного стада (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси при відлученні (включно із живою масою одержаного приплоду). Собівартість центнера живої маси поросят на момент їх відлучення від свиноматок визначають діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без загиблих) поросят, які відлучені та які залишилися під матками на кінець року.

    Витрати на утримання дорослого поголів’я й молодняка овець розподіляють між видами основної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, а також шкури загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за реалізаційними цінами, а гній — за нормативно-розрахунковою вартістю.

    Витрати на утримання овець без вартості побічної продукції та приплоду розподіляють між вовною та приростом живої маси пропорційно до вартості цієї продукції за цінами реалізації вовни й живої маси овець у звітному періоді. Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносять безпосередньо на собівартість вовни. Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається із собівартості приплоду та витрат на приріст їхньої живої маси до відлучення.Витрати на утримання основного стада племінних коней (без вартості гною за встановленою оцінкою, іншої продукції за реалізаційними цінами та вартості виконаних робіт, оцінених за нор­мативною або плановою собівартістю робочого дня робочих коней) становитимуть собівартість приплоду на момент відлучення.

    Собівартість продукції птахівництва визначають діленням витрат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної продукції. За основним стадом птиці калькулюють собівартість 1 тис. яєць, а за молодняком птиці — 1 центнер приросту живої маси й 1 центнер живої маси (кількість приросту живої маси визначають розрахунково). Яйця батьківського стада птиці, не придатні для інкубації, оцінюють за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності — за реалізаційними цінами. За цими самими цінами оприбутковують яйця, одержані від молодняка птиці. Під час інкубації можливе незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодняка птиці слід поділити на тривалість інкубації у днях, і одержаний результат помножити на кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їхні інкубації у днях.