Iнфляцiя та ii особливостi в Украiнi

Використання "стримуючої" податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк  може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних  закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки.

Таке корегування цiн  державою за допомогою податковоi системи  вiдноситься до непрямих методiв  контролю за цiнами.

 

б) Регулювання цiн  в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi

 

Надзвичайно важливу  роль грає державний контроль над  цiнами, особливо в умовах кризису  економiки i виходу з нього.

Пiд контролем над  цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть  цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчної полiтики.

Одним з пiдходiв є  перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування  цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати  цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед "заморожуванням". При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов'язано з ростом цiн на iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим - якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробітної плати.

Заморожування цiн дозволяс долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб'єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.

Поряд з вище зазначеними  способами боротьби з інфляцією, існують ще й такі:

Коли інфляція досягає  велетенських масштабів і купівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнює нулю, неминучою стає нуліфікація грошей - різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Прикладом може бути СРСР під час проведення грошової реформи у 1922-1924рр., коли один новий карбованець обмінювали на 50 млрд. старих; Німечинна під час грошової реформи 1924р., коли одну нову марку обмінювали на 1трлн. старих. У 80-ті роки чимало країн, у тому числі США, Велика Британія та інші, здійснювали політику дезінфляції  (стримувальна макроекономічна політика). Суть цієї політики полягає в тому, що для зниження рівня інфляції уряд штучно організовує спад в економіці. Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%. Численні дослідження свідчать, що затрати на зменшення рівня інфляції різняться в окремих країнах. У США, наприклад, щоб зменшити інфляцію на  1%, треба скоротити ВВП приблизно на 4%, тобто приблизно на 220млрд. у цінах 1990року. У 1996-1998рр. в Україні вдалося різко знизити рівень інфляції завдяки суворому контролю за кількістю грошей в економіці та зменшенню дефіциту державного бюджету. [4,273]

Отже розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами у боротьбі з інфляцією, передусім з галопуючою і гіперінфляцією, є:

1. регулювання попиту  і пропозиції;

2. індексація доходів;

3. впорядкування державних  фінансів (контроль за цінами та заробітною платою, скорочення бюджетного дефіциту);

Крім цих заходів, слід проводити активну амортизаційну  політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі.

Якщо пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво  ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу.   [16,274-275]

Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізіція зовнішньоекономічних зв"язків країни. Зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами і послугами шляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробника. Водночас уряд і центральний повинні проводити валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної валюти і не стимулювала зростання імпорту. [7,14-15]

 

Антиiнфляцiйна полiтика України у 1992-1996 рр.

 

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi iїринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською  дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Українi в другiй   половинi 1993 р. був  найвищим у  свiтi.

Якщо в 1992 р.  iї рiвень зрiс у  21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системі державних фiнансiв та запровадження цiнової лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.[9]

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносiї та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення наявної  грошової маси за рахунок додаткової емiсiї грошей;

г) зростання безготiвкового  обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;

д) монопольне цiноутворення  в умовах монополiзацiї бiльшості  видiв промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносiї було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.

Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою  покриття зростаючих витрат, дало поштовх  до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. Склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Україні являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч  разiв. Водночас з зростанням цiн  вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу українського карбованця. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургiї та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбні цiни в Українi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основної маси населення.[17,9;6,9]

Випереджаюче зростання  оптових цiн руйнує безпосередньо  виробничу сферу, гальмуючи або  навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активноi пiдприємницької та трудової дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.

В цих умовах монетарна  полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiєю вiдповiдної маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацiї, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано  майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансової допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й iншi галузi народного господарства - в березнi того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взаємних боргiв. Загальна сума емiсiї готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову  пiшла вгору. До кiнця 1993року коли iнфляцiйна  спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку. [11,25]

Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна  полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну  систему краiни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи: обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента "Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн". Згiдно з ним пiдприсмства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд iхньоi господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприсмств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко.  Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

-серйозне порушення  виробничої та фiнансової систем  функцiонування економiки;

-пiдiрвання схильностi  до заощадження практично у  всiх економiчних агентiв;

-руйнування на цiй  основi системи забеспечення вiдтворюючих  процесiв в економiцi;

-надмiрну диференцiацiю  населення, окремих галузей й  регiонiв за рiвнем доходiв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Інфляція настає тоді, коли загальний рівень цін зростає, а купівельна спроможність грошей зменшується. Залежно від темпу зростання цін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих  країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету  й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується  нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням   зростання цiн по районах держави й галузям.

Серед головних причин інфляції виокремлюють, по - перше зростання  грошової маси вищими темпами порівняно  зі зростанням національного продукту. Якщо центральний банк країни з економічних або з політичних обставин швидко збільшує грошову масу в національній економіці, то неминуче розвивається інфляція попиту. По - друге, дефіцит державного бюджету. По - третє, важливим джерелом інфляційного процесу є мілітаризація економіки. По - четверте, монополії та необгрунтовані привілеї. По - п"яте, структурні диспропорції в національній економіці. Нарешті, інфляційний процес розвивається і під впливом інфляційних очікувань.

У станi  iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення "попит-пропозицiя" може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи  на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовлясться вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональноi економiки перiоди.

Вихiд з кризового  стану для економiки будь-якої країни  мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцii та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва. Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище ті господарюючі суб'єкти, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.

У 90-х роках  у країнах  з перехідною економікою темпи зростання  інфляції були найвищими у світі. Ці темпи вдалося знизити до рівня 20-40% в останні роки. Інфляція в  Україні у 90-х роках була результатом  одночасної дії багатьох чинників. Лібералізація цін у 1992р. перетворила приховану інфляцію у відкриту. Знецінення національної валюти і зростання попиту на іноземну валюту підживлювало інфляцію витрат. У 1993р. в Україні було здійснено кілька спроб приборкати інфляцію через припинення грошової емісії. Застосування у першій половині 1994р. адміністративних заходів для приборкання інфляції дещо уповільнило темпи зростання цін, але спричинило катастрофічне падіння обсягу національного виробництва. Правильні заходи для приборкання інфляції почали здійснювати у другій половині 1994р. Стрижнем програми стабілізації цін було приборкання інфляційних очікувань.Продумана стабілізаційна політика уряду і НБУ дала змогу успішно здійснювати грошову реформу і забезпечити в останні роки прийнятні темпи інфляції.

Важливу роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні  інфляційних процесів в економіках перехідного періоду відіграє держава. Серед основних стабілізуючих заходів  мають бути:

· регулювання системи  оподаткування (зниження податків і стимулювання виробництва)

· розвиток ринку цінних паперів

· обмеження бартерних  операцій

· відмова НБ від прямого  кредитування бюджетного дефіциту та неперспективних підприємств (підприємств-банкуртів)