Iнфляцiя та ii особливостi в Украiнi

· у 1992 році - 1308,0%;

· у 1993 році - 4834,9%;

· у 1994 році - 992,0%;

·  у 1995 році -253,5%   [11,33]

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати "шок пропозиції" - різке зростання  світових цін, зокрема на енергоносії, сировину. Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси ( з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ- у 64,2 тис. разів) на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою.  [12, 11]

Невиважена грошова  емісія - ще одна причина інфляції в Україні. Якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, "емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн- крб".

Збільшення суми, незабезпеченнх товарною масою, грошей в українській  економіці було пов'язане з покриттям  готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Грошові емісії в українській економіці 1992 - 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того, що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. Тобто почалося обертання такої валюти, як долар. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. відповідно- 68,6% і 31,4%.  [15,3]

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно  змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції. Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу (скорочення видатків бюджету, обмеження грошової емісії). Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі - до 5,0 %. Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей.

Отже, можна зробити  висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю - гривню. Основною  передумовою введення гривні вважають певною мірою успішне проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, "напередодні реформ", темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні- 2%.  [13]

За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін  споживчого ринку) у лютому 2000р. становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз  Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в Україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%.

Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів.

 

 

1.4. Види інфляції.

 

Тепер ми можемо розглянути різні види інфляції:

І. За формами виявлення  розрізняють:

· подавлену (приховану) інфляцію- коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 р., це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50%, тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80-х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.) Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв'язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, "вимиванні" товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами.

· відкриту- інфляцію, що виявляється  безпосередньо в рості цін.

ІІ. За темпами інфляції розрізняють:

· повзучу- темпи якої не перевищують 10% на рік. За помірної

інфляції ціни відносно стабільні.

· галопуючу- темпи росту цін  досягають 10-100% на рік, це в

· гіперінфляцію- річні темпи приросту цін перевищують 100% Вона веде до астрономічного зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічного зросту цін на товари. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економiки; в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр. [ 4,272]

 

ІІІ. За факторними формами інфляції теорія грошей розрізняє такі її види:

Інфляцiя попиту спостерiгається, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит.Ця інфляція викликає надлишок грошей, доходiв й попиту. Надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін. Поступово зростання попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицiї. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому iх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починається зростання цiн, тобто iнфляцiя.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя  пропозицii, спостерiгається в тому  випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцii, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцii, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшусться сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищус рiвень цiн. Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію.

Також інфляція може бути збалансованою  і незбалансованою. При збалансованій  інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість  товарів і послуг. В цьому випадку  по результатах середньорічного  росту цін піднімається процентна  ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана  інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який небуть період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань  така ситуація викличе  різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці не зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий "ефект Пігу"- різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.   [3,285]

 

 

 

 

 

2. Соціально-економічні  наслідки інфляції.

 

Головними соцiально-економiчними  наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл  доходiв, прихована державна конфiскацiя  грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння  реальної процентної ставки на капiтал, падіння рівня життя народу.

Основний розподiльчий  вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах (все, що має грошову  вартість) i пасивах (борги), якими володiють  люди. Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або  щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100 000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10 000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10 000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя  перерозподiляє багатство вiд  кредиторiв до боржникiв, а непередбачене  зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний  ефект.

Iнфляцiя є головним  чинником, що впливає на вiдсотковi  ставки, оскiльки пiд iї дiєю  змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшусться реальна прибутковiсть iнвестицiй.

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливає на економiку через  загальний обсяг виробництва. Такий  вплив справляється на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд  зауважити, що безпосереднього зв'язку мiж цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, і  обсяг виробництва.

Загальні негативні  наслідки інфляційних процесів:

1. Посилення диспропорцій  в економіці, дезорганізація господарських  зв"язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляцій, посилення злочинності;

2. Зниження життєвого  рівня трудящих, знецінення трудових  заощаджень, поглиблення майнової  нерівності. У США, наприклад,  монополісти внаслідок інфляції  щорічно привласнюють до 70 млрд. долл., в Україні лише в 1992-1993рр.ціни зросли в 2569 разів, а грошові доходи населення - тільки в 559 разів. У 610 разів знецінилися вклади громадян в ощадбанку;

3. Зниження стимулів  до продуктивної діяльності, гальмування  науково- технічного процесу.

4. Відкрита інфляція  призводить до зростання витрат  на одиницю продукції; скорочення  прибутків; зменшення випуску  товарів, що кінець-кінцем спричиняє  зростання цін. Проте відкрита  інфляція не руйнує механізму  ринкового саморегулювання економіки: поступово збільшуються інвестиції, зростають обсяги виробництва.

5. Придушена інфляція  супроводжується розривом між  адміністративно встановленими  цінами і ринковими (як правило,  вищими); відпливом товарів у тіньову  економіку, посиленням її; зростанням дефіциту, збільшенням черг; збагаченням ділків тіньової економіки.

Серйознi загрози для  нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i  зовнiшнiй  прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках. [16,273]

3. Антиінфляційна  політика: світовий і вітчизняний  досвід.

 

Свiтовий досвiд виробив  двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються  на кредитно-грошову i фiскальну полiтику (використовує державний бюджет, податки і урядові видатки). Це заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий -це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii.  [2,22]

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом'якшити труднощi, припадаючi на долю економiки країни.

 

 

а) Методи антиiнфляцiйного  оподаткування

 

В процесi стримування iнфляцiї  податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато країн "iндексувати"(індексація - це механізм, який забезпечує регулювання заробітної плати і платежів відповідно до рівня інфляції) податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США. Однак, індексацію не можна розглядати як метод боротьби з інфляцією. За допомогою індексації можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи.