Гроші: закономірності виникнення, суть і форма

     Вперше  чеки з'явилися в обігу в XVI - ХVIІ століттях у Великобританії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження. Розрізняють три основні види чеків:

     1. Іменний – чек на певну суму без права передачі;

     2. На пред'явника – чек без вказівки одержувача;

     3. Ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.

     У внутрішньому обігу чеки використовуються для одержання готівки в кредитній  установі, як засіб платежу і обігу, а також в якості інструменту  безготівкових платіжних розрахунків, ще здійснюються шляхом перерахувань по рахунках в кредитних установах. В міжнародних розрахунках використовуються банківські чеки для здійснення комерційних  платежів, але в основному при  платежах неторговельного характеру.

     У відповідності з Положенням про  чеки, затвердженим у 1921 р. в СРСР діяли  два види чеків: розрахункові і грошові.

     Розрахунковий чек – це письмове доручення банку здійснити грошовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чекодержателя, тобто вони використовувались для безготівкових розрахунків.

     Грошові чеки служили для отримання підприємствами і організаціями готівкових коштів.

     Швидке  розширення чекового обігу після  Другої світової війни вимагало зміни  форм платежів. Науково-технічний прогрес  розвиток електронно-обчислювальної техніки  сприяли появі провідних зарубіжних країнах автоматизованих електронних  апаратів для обробки чеків і  ведення поточних рахунків. Електронні прилади і система зв'язку для  здійснення кредитних і платіжні операцій (зарахування суми і списання коштів, перекази з рахунку на рахунок, нарахування відсотків, контроль за станом рахунку) шляхом передачі електронних  сигналів без участі паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. З їх допомогою відбувається переважна частина міжбанківських операцій.

     Впровадження  ЕОМ в кредитних установах  створило умови для появи електронних  грошей, які стали електронним  еквівалентом готівкових грошей та є  їх замінником. Електронні гроші мають  ряд особливостей в порівнянні з  готівкою:

     по-перше, готівку у вигляді електронних  грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;

     по-друге, після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;

     по-третє, електронні гроші можуть мати обмежений  обсяг.

     Користування  електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця  – будь-якої пластикової картки, або функції картки, що містить  реальну цінність у формі електронних  грошей, які власник вніс на рахунок  в банку. Банківська пластикова картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна  керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка – це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов'язане з функціонуванням певної платіжної системи.

     Платіжна  система – це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна  для виконання зобов'язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних  засобів, що регламентують порядок  використання банківських платіжних  карток.

     За  фінансово-економічним призначенням розрізняють кредитні картки і дебетові картки. В залежності від суб'єктів  використання – пластикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки. В залежності від  захищеності – звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні  та лазерні) картки.

     Широкомасштабне впровадження електронних грошей в  сучасну систему розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється  тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з наступних причин:

     • фінансову пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;

     • пластикова картка є відносно дешевим засобом;

     • надійність;

     • можливість забезпечення високого рівня  захисту, необхідного для запобігання  підробок та махінацій в фінансовому  середовищі;

     • деякі види фінансових пластикових  карток, наприклад типу смарт-карта, можуть виконувати функцій: кредитних  і дебетових карток одночасно.

     Однак розвиток національної платіжної системи  та використання міжнародних платіжних  карток гальмують наступні причини:

     • відсутність довіри населення до комерційних банків, а звідси і  небажання тримати гроші в  банках (хоча останнім часом кількість  вкладів і їх розміри в банках зростають);

     • брак досвіду, традицій щодо впровадження карткових систем і вміння користуватися  ними;

     • незацікавленість торгівельних підприємств  приймати оплату по картках;

     • значні капіталовкладення та довгий термін окупності інвестицій у картковий  бізнес;

     • відсутність належної законодавчої бази щодо обігу пластикових карток;

     • проблеми фінансової безпеки банків та клієнтів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Аналіз грошової системи Украіни 

     Найчастіше  громадяни України використовують такі грошові знаки: безготівкову й готівкову гривню, безготівковий і готівковий долар США. З названих представників сімейства грошових знаків два — безготівкова й готівкова гривні — у парі складають те, що в старій добрій класичній теорії грошей називається системою подвійної валюти. Система подвійної валюти виникає тоді, коли держава встановлює незмінне цінове співвідношення двох різних грошових знаків, що перебувають в обігу. У цьому разі зафіксоване співвідношення: 1 безготівкова гривня = 1 готівковій гривні.

     Наявність системи подвійної валюти неминуче тягне за собою ефект, відомий як закон Грешема. Керівник монетного двору королеви Єлизавети Англійської Томас Грешем свого часу кинув фразу: «Гірші гроші витискують з обігу кращі». Треба сказати, що цей грошовий феномен був відомий задовго до Т.Грешема і, як стверджував В.Федоренко, «закон Грешема» вперше сформулював Міколай Коперник.

     Ступінь привабливості того чи іншого грошового знака для продавців — величина непостійна, бо надто залежить від примх ринкової кон’юнктури. Це робить вигідним купівлю грошових знаків, чия ринкова ціна зараз вища за фіксовану, за офіційною ціною для того, щоб їх потім або продати за ринковою ціною, або зберігати як скарб.

     Таким чином, в умовах системи подвійної валюти один із двох грошових знаків, а саме той, чия ринкова ціна нині вища за фіксовану, буде йти з обігу, осідаючи на руках. Відповідно, канали обігу будуть заповнені тим грошовим знаком, який держава оцінила занадто високо.

     Очевидно, що швидкість обігу «кращого» грошового знака буде нижча, ніж «гіршого».

     Однак щоб остаточно пересвідчитися в тому, що безготівковій гривні законом Грешема відведено роль гірших грошей, спробуємо розібратися з тим, що відбувається в нашій країні при банківському кредитуванні суб’єктів господарювання.

     Заборгованість  суб’єктів господарювання перед  банками за кредитами, виданими безготівковою гривнею, зросла 2006 року на 28 млрд. грн. Згідно з теорією пропозиції грошей (ефект грошового мультиплікатора) ми мали б очікувати, що зобов’язання банків перед підприємствами країни (залишки на поточних і депозитних рахунках) зросли ще більше, ніж зобов’язання суб’єктів господарювання за банківськими кредитами. Але цього не сталося. Зростання зобов’язань банків перед суб’єктами господарювання становило тільки 11 млрд. гривень.

     Куди  ж пішли решта 17 млрд. безготівкових гривень, виданих як кредит суб’єктам господарювання?

     Одночасно з кредитуванням суб’єктів господарювання банки 2006 року видавали кредити населенню. Приріст заборгованості населення банкам за кредитами, виданими безготівковою гривнею, становив 15 млрд. грн. Разом з тим зростання зобов’язань банків перед населенням становило 16 млрд. грн. Складається враження, що громадяни беруть у банках кредити безготівковою гривнею й використовують їх винятково для придбання зобов’язань українських банків.

     Насправді це, звичайно, не так. Кредити, які населення бере безготівковою гривнею, використовуються найчастіше для придбання готівкових грошових знаків (якими й оплачуються потрібні громадянам товари та послуги) і значно рідше — для безпосередньої оплати безготівковою гривнею.

     Швидше за все, тут річ у такому: частину тих 17 млрд. гривень, які отримали суб’єкти господарювання у вигляді кредитів і не використали для оплати товарів і послуг, обміняли зрештою на готівкову гривню, що призвело значною мірою до зростання заборгованості банків перед населенням у сумі 16 млрд. грн.

     Таким чином, на операції, пов’язані з обміном безготівкової гривні на готівкову валюту, припадає не менш як 50% обсягу операцій із безготівковою гривнею, отриманою в кредит суб’єктами господарювання. Це служить ще одним доказом того, що суб’єкти господарювання прагнуть позбутися безготівкової гривні, обмінявши її на інші більш привабливі грошові знаки, і що найнепривабливіша валюта в нашій країні — це безготівкова гривня.

     Безготівкова  гривня є єдиним законним засобом сплати податків державі. Українська держава силою примушує суб’єктів господарювання платити податки, при цьому на сплату приймає тільки безготівкову гривню. За великим рахунком, тільки завдяки цьому факту гривня присутня в грошовому обігу країни.

     Судячи  зі швидкості обігу, одна безготівкова гривня, що потрапила в обіг, не пізніше як через тиждень використовується для сплати податків і опиняється в Держказначействі.

     Проте повернімося до готівкової гривні. Ми встановили, що учасники ринку саме їй віддають більшу перевагу, ніж безготівковій. Безготівкова гривня більшою мірою використовується учасниками економічної діяльності в операціях з придбання готівкової гривні та безготівкових грошових знаків інших країн, ніж для купівлі факторів господарської діяльності та сплати податків.

     Готівкова гривня використовується як засіб обігу та платіжний засіб. Водночас мало відомо про те, що вона використовується як засіб нагромадження скарбів і зовсім невідомі випадки її використання як світових грошей. Далеко не завжди готівкова гривня виконує функції міри вартості. Так, вартість багатьох товарів тривалого користування, насамперед нерухомості, учасники ринку вимірюють іншим грошовим знаком — доларом США.

     Оскільки  готівковий долар США більше подобається  нашим громадян, ніж готівкова  гривня, то саме він використовується населенням України як засіб нагромадження скарбів.

     Таким чином, готівкова гривня відповідає всім ознакам того, що в класичній теорії грошей називають паперовими грошима, тобто грошовими знаками, нерозмінними на те, що в тій самій теорії називають повноцінними грошима. Доти, доки паперовим грошам хоч скількись довіряють, вони не залишать каналів грошового обігу.

     Відносини безготівкової національної валюти України та безготівкового долара США завдяки валютному регулюванню набули форму подвійної валюти. Де-факто встановлено та підтримується фіксований курс обміну безготівкової гривні і безготівкового долара США. У свою чергу, готівковий і безготівковий долар США утворили систему паралельних валют, яка характеризується вільним (ринковим) способом встановлення цінового співвідношення валют, що складають систему. Такі самі відносини пов’язують готівкову гривню і готівковий долар США.