Гроші: закономірності виникнення, суть і форма

     При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві гроші направлялися в скарби, нестача поповнювалася за рахунок скарбів. З розвитком товарного виробництва значення функції як засобу накопичення та заощадження зростало. Без накопичення та заощадження ставало неможливим здійснення процесу відтворення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші нагромаджувались у вигляді "мертвих скарбів", з розвитком виробництва підприємцю стало не вигідно зберігати гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім того, акумуляція тимчасово вільних коштів — необхідна умова кругообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підприємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають у окремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни — відсутність диспропорцій в народному господарстві.

     Золотий обіг потребував накопичення центральним (емісійним) банком золотого запасу, який використовувався для поповнення внутрішнього обігу, розміну знаків вартості на золото, міжнародних платежів. Це призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало в зв'язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись в резервах центральних банків, казні держави, урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про багатство країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до національної грошової одиниці.

     Важливе значення цієї функції — стихійно регулювати грошовий обіг при пануванні знаків вартості — втрачено. Тепер кредитні гроші не можуть еластично розширювати або зменшувати кількість необхідних для обігу грошей, як це було при золотих грошах.  

     При вирішенні проблеми доцільності  накопичення коштів слід врахувати  наступне:

• можливість безперешкодного використання розміщених грошових коштів;
• надійність вкладень;
• мінімізація ризику; 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Форми грошей  

     В своєму розвитку гроші виступали  в двох видах: повноцінні гроші і  знаки вартості (замінники повноцінних  грошей або неповноцінні гроші).

     Повноцінні  гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети), які мали різні форми: спочатку штучні, потім – вагові. Монети більш пізнього розвитку грошового обігу мали встановлені законом відокремлювальні ознаки (зовнішній вигляд, ваговий вміст). Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьова сторона якої називалася аверс, зворотна – реверс і обріз – гурт. З метою запобігання псуванню монети, гурт почали робити нарізним.

     Перші монети з'явилися майже двадцять шість століть тому в Стародавньому  Китаї і Лідійській державі. В  Київській Русі перші карбовані  монети датуються ІХ-Х століттям.

     Спочатку  в обігу знаходилися водночас і златники (монети з золота), і  срібники (монети з срібла). До золотого обігу країни перейшли в другій половині XIX ст. Лідером серед них була Великобританія, яка разом із своїми колоніями  і домініонами посідала перше  місце по видобутку золота. Причинами  переходу до металевого обігу і передусім  до золотого стали властивості благородного металу, що робить його найбільш придатним  для виконання функцій грошей:

     1. Однорідність за якістю;

     2. Подільність і з'єднуваність без втрати властивостей;

     3. Портативність (концентрація вартості);

     4. Збереженість;

     5. Складність видобутку і переробки. 

     Для повноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, що забезпечувалася  вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільним карбуванням золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїм якостям повноцінні гроші безперешкодно виконували всі свої функції.

     Поява знаків вартості при золотому обігу  була викликана об'єктивною необхідністю:

     по-перше, золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повну потребу в грошах;

     по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;

     по-третє, золотий обіг не володів властивістю об'єктивної економічної еластичності, тобто не міг швидко розширюватися і звужуватися;

     по-четверте, золотий стандарт, в цілому, не стимулював виробництво і товарообіг.

     Золотий обіг проіснував відносно недовго –  до Першої світової війни, коли країни-учасниці для покриття своїх видатків здійснювали  емісію знаків вартості. Поступово  золото зникло з обігу.

     Знаки вартості (замінники повноцінних  грошей) - гроші, номінальна вартість яких вище реальної, тобі о витраченої на їх виробництво суспільної праці. До них належать:

     1) металеві знаки вартості – золота монета, що стерлася;

     білонна монета, тобто дрібна монета, виготовлена  з дешевих металів, наприклад  міді, алюмінію;

     2) паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу (розрізняють паперові і кредитні гроші).

     Паперові  гроші – це представники неповноцінних грошей, які з'явилися як замінники золотих монет. Об'єктивна можливість обігу цих грошей зумовлена особливостями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є моментальним посередником в русі товарів. В Росії вперше паперові гроші (асигнації) з'явилися у 1769 р. У порівнянні з золотими, такі гроші створювали товаровласникам певні переваги (легше зберігати, зручні при розрахунку за дрібні партії).

     Право випуску паперових грошей привласнила  собі держава. Різниця між номінальною  вартістю випущених грошей і вартістю їх випуску утворює емісійний дохід казни, що є істотним елементом надходжень до державної казни (бюджету). На початковому етапі паперові гроші випускалися державою поруч з золотими і з метою їх впровадження в обіг, обмінювалися на реальні гроші. Однак поява, а після цього і зростання дефіциту бюджету, викликало розширення емісії паперових грошей, розмір якої залежав від потреби держави у фінансових ресурсах.

     Отже, сутність паперових грошей полягає  в тому, що вони виступають знаками  вартості, випускаються державою для  покриття бюджетного дефіциту. Зазвичай вони не розмінні на золото і наділені державою примусовим курсом.

     Кредитні  гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється з розстрочкою платежу (в кредит). Їх поява пов'язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Першочергове економічне значення цих грошей – зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообігу в готівкових грошах, економити повноцінні гроші, сприяти розвитку безготівкового обігу.

     Поступово з розвитком капіталістичних  товарно-грошових відносин сутність кредитних  грошей зазнає суттєвих змін. В умовах панування капіталу кредитні гроші  виражають не взаємозв'язок між товарами на ринку, як було раніше (Т-Г-Т), а відношення грошового капіталу (Г-Т-Г), тому грошовий капітал виступає в формі кредитних  грошей.

     Кредитні  гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

     Вексель – письмове безумовне, нічим не обумовлене зобов'язання боржника сплатити певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору. Переказний вексель (трата) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. По мірі збільшення переказних написів циркулярна чинність векселя зростає, оскільки кожний індосант несе солідарну відповідальність по векселю.

     Вексель має наступні особливості:

     • абстрактність, тобто відсутність  на документі інформації про вид  угоди;

     • безперечність, що означає обов'язкову оплату векселя;

     • оборотність, тобто передача векселя  як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного  зарахування вексельних зобов'язань  продавця. Платіжна гарантія ще більше зростає при акцепті (згоді оплатити вексель, якщо боржник не зможе розрахуватися  сам) векселя банком (вексель, що акцептувався).

     Вексель має певні межі обігу. Він функціонує між особами, які володіють інформацією  про платоспроможність один одного і здійснюють економічні відносини. Погашається вексель учасниками вексельного обігу готівковими  коштами.

     В Радянському Союзі векселі застосовувалися  у внутрішньому обороті в 1922-1930 рр. Кредитна реформа 1930 р. ліквідувала  вексельний обіг в середині країни, але з 1937 р. вексель використовувався у зовнішньоторговельних відносинах в результаті приєднання СРСР у 1936 р. до Женевської вексельної конвенції.

     Прийняття постанови Верховної Ради України "Про застосування векселів в  господарському обігу" від 17 червня 1992 р. відродило вексельний обіг в  Україні. Це мало велике народногосподарське  значення, оскільки дозволило пом'якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.

     На  даному етапі знаходяться в обігу  і казначейські векселі, що випускаються державою для покриття дефіциту державного бюджету.

     Розрізняють також комерційний вексель (видається під заставу товару) і банківський вексель, видається банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті. На відміну від комерційного банківський вексель має депозитну форму. Це по суті простий вексель, тому що виписується клієнтом банку своєму постачальнику в оплату за товар, але може бути індосований третій особі. Банківський вексель дає підприємству новий платіжний засіб, гарантований банком. Окрім одержання доходу по депозиту, на основі якого банком і видається вексель, підприємство отримує можливість розрахунку зі своїми партнерами. Кожний банк, який їх випускає, має свої особливості, передусім це надання банком переваг своїм клієнтам-векселедержателям.

     Банкнота  – кредитні гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни. Вперше банкноти були випущені в кінці XVII століття, на основі переобліку поодиноких комерційних векселів. Первісне банкнота мала подвійне забезпечення: комерційну гарантію, оскільки випускалася на базі комерційних векселів, пов'язаних з товарообігом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу тривалість обігу і надійність. Центральний банк володів золотим  запасом для обміну, що виключало  знецінення банкноти.

     Не  відміну від векселя, банкнота являє  собою безстрокові боргові зобов'язання продавця і забезпечується гарантією  центрального банку, який в більшості  країн став державним.

     Сучасна банкнота втратила, по суті, обидві гарантії: не всі векселі, що переобліковуються  центральним банком, забезпечені  товаром, а також відсутній обмін  банкнот на золото. На даному етапі  банкнота надходить в обіг шляхом банківського кредитування держави, банківського кредитування господарства через комерційні банки, обміну іноземної валюти на банкноти даної країни.

     В теперішній час центральні банки  випускають банкноти суворо певної вартості. По суті, вони є національними грошима  на всій території держави. Матеріальне  забезпечення у вигляді товару або  золота відсутнє. Для виготовлення банкнот використовується особливий  папір і застосовуються заходи щодо ускладнення їх підробки.

     Чек – вид кредитних грошей, ідо  виступає як грошовий документ встановленої форми, який містить безумовний наказ  власника рахунку в кредитній  установі виплатити держателю чека зазначену суму. Чековому обігу передує  договір між клієнтом кредитної  установи і цією установою про  відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх оплачує. В чековому обігу  беруть участь: чекодавець (власник  рахунку), чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).