Головні риси тоталітаризму. Особливості радянського тоталітаризму

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОТУ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота студента на тему:

  «Головні риси тоталітаризму.  Особливості радянського тоталітаризму».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя,2011

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ  І. ПОНЯТТЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ ЯК ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИ...................................................................................................5

1.1.  Виникнення поняття “тоталітаризм ”……………….5

1.2.  Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи…………………………………………………………………..…7

РОЗДІЛ  ІІ. РАДЯНСЬКІЙ ТОТАЛІТАРИЗМ……………………….…12

2.1. Особливості радянського тоталітаризму………...….12

2.2. Правова система України в  умовах сталінського режиму……………………………………………………………………..16

ВИСНОВКИ……………………………………………………….……..19

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми. Наука про політику не зупиняється на констатації наявних політичних реалій, а прагне науково розробити їх розвиток, використовуючи різноманітні методи, засоби, системи тощо для аналізу всієї політичної сфери. Найчастіше використовуються засоби класифікації, виділення та узагальнення типів. Класифікація ґрунтується на виділенні якої-небудь загальної ознаки в сукупності різноманітних явищ дійсності. Наявність безлічі властивостей дає можливість виділити ряд підстав для класифікації – універсальні взаємозв’язки в природі і суспільстві дозволяють виявляти загальне в різноманітних предметах і явищах.

На відміну від класифікації, мета типології – відобразити  узагальнений спосіб сукупності. Створюється  особлива абстракція – тип, що дозволяє відобразити сукупність не в загально обмеженому виді і не з якого-небудь одного боку, а в “чистому” виді, без другорядних деталей. Класифікацію чистих або ідеальних типів визначають терміном “типи”, “типологія”.

Поділяючи держави за типом  застосовують термінологію протилежностей. Виділяють держави демократичного та антидемократичного типів. Останні  інакше називають тоталітарними. 

Тоталітаризм у всіх його проявах став причиною величезних людських страждань. Йому в жертву було принесено  понад 100 млн. Людських життів. Однак, незважаючи на те, що допускати виникнення та розвитку таких явищ світової цивілізації  допускати не можна, даний феномен  людства необхідно вивчати та аналізувати його недоліки, щоб у  майбутньому запобігти розвитку тоталітаризму у світовій політиці.

Усе це робить очевидною  актуальність проблематики розвитку держав з тоталітарним типом правління  й зумовлює вибір теми роботи.

У даній роботі висвітлюється  не тільки поняття виключно тоталітаризму. Досліджується також проблема перехідних режимів, які тісно пов’язані  між собою та можуть переходити з  одного в інший.

Об`єкт  роботи: дослідження поняття тоталітаризму як політичного режиму, з властивими йому особливостями і загальними рисами.

Предмет роботи: головні риси тоталітаризму, особливості радянського тоталітаризму.

Метою даної роботи є:

• з'ясувати основні риси держави даного типу;
• проаналізувати негативні сторони функціонування тоталітарних режимів ХХ століття;
• розкрити основні особливості радянського тоталітаризму;
• проаналізувати правову систему України в умовах сталінського режиму.

Гіпотеза: розуміння головних рис тоталітаризму та особливостей радянського тоталітаризму дає змогу кращого розуміння розвитку держав того часу.

Таким чином, авторка вважає можливим перейти до викладу головної частини роботи.

 

 

Розділ І. Поняття тоталітаризму як політичного  режиму

1.1. Поняття тоталітаризму  як політичного режиму.

 

Тоталітаризм (tolalitas, лат. - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) політичний режим, (державний лад, що здійснює абсолютний контроль за всіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно і тільки в XX ст. склався в певну політичну систему. Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. І хоча государ Росії Петро Великий і король Франції Людовік XIV – могутні правителі-деспоти, але примітивність засобів комунікації, нерозвиненість соціальної інфраструктури визначали їх владу не стільки ефективною та все проникаючою, щоб назвати тотальною. Об’єктивно самодержавці не володіли можливостями контролювати всіх і вся в житті підданих. Звичайно, вони вимагали і досягали зовнішньої покори, але завжди в сфері державною регулювання 6ула присутня та чи інша прогалина. Адже частина суспільства володіла або політичним імунітетом (станові привілеї) aбo самостійністю в сфері економічної і господарської діяльності (відсутність планово-наказової системи керівництва економікою), aбo певною свободою життя (адже селян все-таки не змушували брити бороди і одягати німецькі камзоли, а старообрядців не розстрілювали за їх релігійні переконання тощо). В протилежність автократичним режимам середньовіччя тоталітаризм допускає всезагальність державною контролю і намагається регулювати кожний аспект життєдіяльності суспільства [ 1,36-37].

В 20-х роках XX ст. для характеристики встановленою в Італії політичного  і державного режиму лідер фашистського руху Беніто Муссоліні вперше вжив поняття тоталітаризму. Згодом поняття  тоталітаризму утверджується і  в науці про політику. Концепція  тоталітаризму - політичного режиму, державного ладу знаходить відображення в працях Франца Хайєка, Ханни Арендт, Карла Фрідріхсона, Збітнєва Бжезинського та ін. Ідейні ж джерела, що виправдували тоталітарну модель управління державою, беруть початок в глибокій стародавності.

Ще Геракліт Ефеський вважав, що, володіючи мудрістю і досконалим знаниям, можна управляти рішуче всіма речами. В Стародавньому Китаї виправданню тоталітарних форм панування держави над суспільством і особистістю особливе значення надавали теоретики законності Цзи Чань, Шень Бу-хай, Шан Ян та ін. Держава повинна володіти монополією в ряді галузей виробництва і торгівлі і постійно контролювати поведінку і умонастрій підданих. Критикуючи демократичний упрій держави, Платон допускав при досконалій ідеальній державі не тільки безумовне підпорядкування індивіда державі, але і його власності на землю, будівлі тощо. Тотальність державного регулювання розповсюджувалася і на регламентацію розпорядку дня і ночі, обов'язкове сповідування єдиної релігії. Платон підкреслював необхідність для держави очищати себе від неугодних осіб смертною карою або вигнанням [7, 78-80]. Ідеї необхідності повного підпорядкування населення країни, індивіда і станів державі, а також повної керованості суспільством розробляються в працях Томаса Мора і Томмазо Кампапелла, Гракха Бабефа та ін. Однією з яскравих характерних рис тотального управління: вимога загальної рівності. Так, Гракх Бабеф закликав „назавжди зняти у кожного надію стати більш багатим, більш впливовим, переважаючим у знаннях кого-небудь із своїх співгромадян”. Встановлення революційним шляхом насильства диктатури народу тільки можливо для досягнення фактичної соціальної рівності всіх.

У ХІХ ст. для багатьох французьких соціалістів, німецьких  філософів основним стало прагнення  до насильного перетворення суспільства, насильного встановлення загального добра  і щастя [8,34]. Тоталітарні ідеї розвиваються в працях Руссо, Фіхте, Гегеля, Маркса, Ніцше та ін. З початком ХХ ст. тоталітарні  ідеї втілювалися в конкретні  масові соціальні рухи – комуністичний (соціалістичний), фашистський (націонал-соціалістський) та ін. Загальна риса тоталітарних моделей  устрою людського суспільства –  все загальність держави. Соціально-економічно допускається планування і регулювання всіх соціальних і господарських аспектів діяльності, не залишає за індивідом свободи в прийнятті рішень, підпорядковуючи його колективній волі тощо.

Таким чином, тоталітарне  управління претендує на монопольне право володіння істиною і  зазнає неприязні до інакомислення  і незгоди. Соціально-економічний  прогрес змінив вигляд світу, поглибив суспільні зв'язки і комунікації, зробивши можливим проникнення держави  в сферу індивідуального. Тотальному управлінню притаманний колективно-механістичний  світогляд, що розглядає державу  як підлагоджений працюючий механізм: «всі люди - гвинтики однієї машини».

 

2. Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи.

 

Вчені, політологи, написали ряд фундаментальних  робіт  на тему виникнення і існування тоталітаризму, найважливішими з яких є: книга Х. Арендта "Походження тоталітаризму" і спільна монографія К. Фрідріха і З. Бжезінського "Тоталітарна диктатура і автократія". Автори останнього дослідження пропонують для визначення "загальної моделі" тоталітаризму п'ять ознак:

• єдина масова партія, очолювана харизматичним лідером;
• офіційна ідеологія, що визнається всіма;
• монополія влади на ЗМІ;
• монополія на всі засоби озброєної боротьби;
• система терористичного поліцейського контролю і управління економікою.

Концепція Фрідріха і Бжезінського, що отримала в історіографії назву "Тоталітарний синдром", зробила великий вплив на подальші дослідження в цій області. В той же час неодноразово вказувалося на недосконалість їх формули, що, втім, визнавали і самі автори. Складність створення прийнятної концепції привела до критики самої ідеї моделювання тоталітаризму, основні положення якої зводилися до наступного:

• за допомогою концепції тоталітаризму не можна досліджувати динаміку процесів в соціалістичних країнах (Р. Гласснер);
• не буває цілком контрольованої або неконтрольованої системи (А. Кун);
• моделі тоталітаризму немає, оскільки взаємини між окремими її елементами ніколи не були роз'яснені (Т.Джонс);
• тоталітарна модель ігнорує "джерела суспільної підтримки" тоталітаризму в СРСР (А. Інкельс).

Проте пошук оптимальної  моделі продовжується до цього дня.

У науковій літературі розрізняють  два "класичні" типи тоталітаризму  — правий (фашизм, націонал-соціалізм) і лівий (сталінізм, маоїзм). Їх зіставлення  ігнорує спільність внутрішньої  природи обох явищ, перш за все одержавлення основних сфер життєдіяльності суспільства, необмеженої влади держави над  людиною, в т.ч. і через механізми  ідеологічної обробки. Наявність цією, найхарактернішою особливості тоталітаризму  дозволяє відрізняти його від авторитарного  режиму.

Можна виділити наступні "родові" межі, які в сукупності визначають тоталітаризм при всій різноманітності  його етнонаціональних, цивілізаційних причин:

• неприйняття демократичних прав і свобод — слова, друку, зборів, об'єднань і т.д.;
• всевладдя  (включаючи   монополію   на   інформацію)   корпоративних організацій ієрархічного типу;
• державна та приватна власність, знаходиться під суворим бюрократичним контролем на засоби виробництва, принаймні — на основну їх частину;
• адміністративно регульований характер економіки, в т.ч. централізований розподіл сировини, продукції, значна роль примусової праці і позаекономічного примусу в житті суспільства;
• офіційна регламентація всіх сторін життя суспільства і людини, включаючи обмеження в одязі, пересуванні, проведенні дозвілля і т.д.;
• потужний репресивний апарат, що використовує методи фізичного і психологічного терору по відношенню до масових і навіть елітних групам; система загального стеження і "доносами"; розвинена мережа в'язниць і концтаборів;
• месіанська державна ідеологія, що мусить поширитися (разом з її носіями) по всьому світу або хоч би в його значній частині;
• агресивний характер зовнішньої політики, що поєднується з самоізоляцією країни (закрите суспільство);
• мілітаризація економіки і всього суспільства, перманентне вживання насильства (поліцейського і армійського) у внутрішній політиці;
• загальнонаціональний, такий, що наділяється надприродними якостями правитель (вождь) являє собою ключовий елемент політіко-ідеологічної системи.

Тоталітаризм правого  толку. Після першої світової війни  Німеччина стала виплачувати  величезні репарації. Почуття переможеної  і приниженої нації породжувало  настрої реваншу та компенсації. В країні постійно зростало безробіття, гіперінфляція перетворила в  прах заощадження, нагромадження бюргерів (власників крамниць і лавок), чиновників державного апарату і кваліфікованих робітників. На шляху до влади Гітлер обіцяв відновити в країні порядок, забезпечиш зайнятість населення, покінчити  з інфляцією, здійсниш великі державні соціально-економічні програми і, разом  з тим, відгороджувати власність  від націоналізації і одержавлення тощо. Звернення і обіцянка Гітлера  стосувались промисловців, військових кіл, великого числа дрібних придатних  власників, які і стали його масовою опорою. Ідея відновлення національного престижу Німеччини стала фактором, що згуртовує, об'єднує все німецьке суспільство. В таких умовах тоталітаризм правого толку не ставив мету докорінного зламу суспільства, а спрямований на зміцнення існуючих порядків в суспільстві, зосереджується на звеличуванні держави. Тоді-то в гітлерівській Німеччині на озброєння взята теорія переваги арійської раси і обґрунтування фізичного знищення «неповноцінних» і небезпечних для істинних арійців народів, a також народів за природою ворожих і небезпечних. Тоді-то в Німеччині і пізніше в захоплених, окупованих країнах знищувалися цигани, євреї та інші національні меншості. На досягнення національної величі спрямовувалась і економічна політика. Зберігаючи існуючі в економіці структури, тоталітарний режим прагнув підпорядкувати їх контролю з боку держави, впроваджувати регулювання і навіть допускаючи експропріації картелів, національно-промислових і фінансових корпорацій тощо. В середині 30-х років в Німеччині здійснюється націоналізація капіталу, транспорту, що належать іноземним (американським) фірмам та компаніям та ін. Аналогічні події і політичні, соціально-економічні процеси тоді відбувалися і в фашистській Італії [9,128-133].